VI. Мова на сцені

...Чи треба пояснювати, що слово, не насичене зсередини і взяте окремо, саме по собі є тільки проста зовнішня кличка.

Текст ролі, що складається з таких кличок, — це низка порожніх звуків.

Ось, наприклад, слово «люблю». Воно тільки смішить іноземця не­звичністю звукових сполучень. Для нього воно порожнє, бо не злите з красивими внутрішніми уявленнями, що підносять душу. Але тільки-но почуття, думка або уява оживлять порожні звуки, виникає інше став­лення до них, як до змістовного слова. І тоді ті самі звуки «люблю» можуть запалити пристрасть у людині і змінити її життя...

Слово може збуджувати і всі наші п'ять відчуттів. Справді-бо, досить нагадати назву музичного твору, ім'я художника, назву страви, улюблених парфумів тощо, і ви згадуєте слухові та зорові образи, сма­ки, запахи або дотикові відчуття того, про що говорить слово...

Усе це свідчить про те, що слово, текст ролі цінні не самі собою і для себе, а тим внутрішнім змістом або підтекстом, який вкладено в них...

— Природа зробила так, що ми у словесному спілкуванні з іншими людьми спочатку бачимо внутрішнім зором те, про що йдеться, а потім уже говоримо про те, що бачимо. Коли ж ми слухаємо інших, то спочатку сприймаємо вухом те, що нам говорять, а потім бачимо оком те, що ми почули.

Слухати — нашою мовою означає бачити те, про що говорять, а гово­рити — означає створювати зорові образи.

Слово для актора — не просто звук, а збудник образів. Через те в словесному спілкуванні на сцені говоріть не стільки для вуха, скільки для ока...

...Якби ви по-справжньому прагнули спілкування, то не стали б говорити текст суцільно, як монолог, не зважаючи на партнера, не при­стосовуючись до нього, як ви це щойно робили, а у вас з'явилися б моменти вичікування. Вони потрібні самому об'єктові, щоб засвоїти ваш підтекст і ваші внутрішні бачення. їх не можна сприймати всі одразу. Цей процес має відбуватися частинами: передача, зупинка, сприймання і знову передача, зупинка і так далі. Звісно, при цьому треба мати на увазі все передаване цілком. Те, що для вас, автора підтек­сту, саме собою зрозуміло, для об'єкта — нове, йому треба все розшифру­вати й засвоїти. На це потрібен певний час. Ви його не дали, і внаслі­док усіх цих помилок у вас вийшла не розмова з живою людиною, як у житті, а монолог, як у театрі...

Розділові знаки вимагають для себе обов'язкових голосових інтона­цій. Крапка, кома, знаки питання й оклику та інші мають свої, властиві їм обов'язкові голосові фігури, характерні для кожного з них.

У цих інтонаціях є якийсь вплив на тих, хто слухає, і він їх до чогось зобов'язує: запитальна фонетична фігура — до відповіді, оклич­на — до співчуття й схвалення або до протесту, дві крапки — до уважного сприймання подальших слів тощо. Всі ці інтонації дуже виразні.

Згадайте, що вам інстинктивно хочеться зробити після кожної коми?

Звісно, насамперед зупинку. Але перед нею на останньому складі останнього слова вам захочеться загнути звук угору (не роблячи наго­лосу, якщо він логічно не потрібний). Після цього залиште на якийсь час верхню ноту висіти в повітрі.

Коли ви загинаєте звук, він переміщується знизу вгору, наче якась річ з нижньої полиці на вищу. Ці фонетичні лінії, що піднімаються вгору, мають найрізноманітніші вигини і висоти: на терцію, на квінту, на октаву, з коротким різким підвищенням, з широким плавним і невисо­ким розмахом тощо.

Найвизначніше в природі коми те, що вона має чудодійну власти­вість. Загинаючись, наче піднята для попередження рука, кома приму­шує слухачів терпляче чекати продовження незакінченої фрази. Чи відчуваєте ви, як це важливо, особливо для таких нервових людей, як ви, або для таких квапливих, як Веселовський. Щойно ви повірите в те, що звук, загнувшись угору після коми, обов'язково примусить слухачів терпляче чекати продовження й завершення початої фрази, вам нічого буде поспішати. Це не тільки заспокоїть вас, а й примусить щиро по­любити кому з усіма її природними властивостями.

(Станіславський К. С. Робота актора над собою. — К.: Мисте-цтво, 1953. -Ч. 1-2. - С. 495, 503, 510-513.У

________________ Дидактичні завдання _______

/. Проілюструйте думку К. С. Станіславського про те, що «слово, ненасичене зсередини..., є тільки проста зовнішня кличка», відоми­ми вам прикладами. Створіть етюд, надавши певному слову «внут­рішнього насичення», зрозумілого слухачам.

2. Повправляйтеся у створенні зорових образів за опорними словами: «відповідь», «задоволення», «успіх» тощо.

5. Прочитайте вголос фрагмент від «якби ви по-справжньому прагну­ли спілкування...» до «... монолог, як у театрі», дотримуючись викла­дених у ньому вимог. Спробуйте відтворити таким чином: а) фраг­мент параграфа шкільного підручника; б) кілька абзаців газетної статті.

4. Схарактеризуйте інтонацію, що супроводжує крапку, двокрапку, знак питання та оклику, тире... Проілюструйте.

..' ■ ■