РозділIII. Виразність як ознака культури мовлення

У мові є невичерпні ресурси виражальних засобів, серед яких насам­перед слід виокремити виражальні засоби художнього мовлення і вира­жальні засоби звукового мовлення. До перших належать тропи, слова звукового і зорового зображення, емоційно-оцінна лексика, синтаксичне конструювання тексту і т. д., до інших — сила виділення синтаксично вагомого слова, видозміни голосу, зупинки в мовленні, темп мовлення, емоційна тональність, що передає настрій, оцінку сприйнятого, моделює перспективу сприйняття та ін...

Виразність мовлення й структурно-інтонаційна організація тексту. Виразним вважаємо мовлення, яке за допомогою відповідних засобів та способів викликає особливий інтерес, посилену увагу співрозмовника до змісту і форми мовлення, виробляє відповідну інтелектуальну, пси­хологічну чи емоційну реакцію на почуте (прочитане).

Цікавість до уроку, лекції, бесіди, художнього чи сценічного твору пояснюється різними причинами: темою (її новизною, актуальністю), психологічною настановою автора (навіть його особистістю та особистістю інтерпретатора), характером доказовості, логічністю викладу...

Логічна виразність. Логічна виразність пов'язана зі змістом вислов­лювання і досягається інтонаційним виділенням тієї частини фрази, яка виражає головну думку. Така виразність мовлення залежить не тільки від розміщення основних і побічних логічних наголосів, а й від

сурядного чи підрядного зв'язку ідей, тверджень, від запитань і відпо­відей (результатів думки)...

Знак питання потребує особливого підвищення тону того слова, на яке падає логічний наголос і яке містить суть запитання. Ствердна відповідь на запитання, коли вона виражається фразою, починається пониженим тоном, потім тон зростає, а далі спадає. Якщо ж відповідь однослівна, то наголошений голосний у цьому слові дещо подовжується.

Лапки вказують: слова, узяті в них, належать іншій особі (тоді вони потребують тону власного, нового щодо тону фрази) що ці слова мають приховане значення (тоді вони вимагають підкреслювальної інтонації). Вважаючи, що кожна частина речення, яка міститься між двома розді­ловими знаками, - це мовленнєвий такт, О. Е. Озаровська справедли­во наголошувала: у кожному такому такті не може бути більше одного логічного наголосу.

На думку методистів, найбільше зниження тону позначають крапкою, менше зниження - двокрапкою, ще менше - крапкою з комою, наймен­ше - комою. Двокрапка як знак логічного поділу мовлення майже не відрізняється за розміром паузи від крапки з комою, інтонація обох ча­стин, на які вона ділить фразу, рівна, тон пояснювальний, тлумачний...

Три крапки (введені у XIX ст.) передають на письмі несподівану або зумисну перерваність мовлення, незакінченість думки через невпев­неність або незнання мовцем цього кінця. Це, власне, не розділовий знак, а знак колориту. Пауза при ньому така ж значна, як і при крапці, або навіть довша.

Тире означає паузу на місці пропущеного слова або паузу перед уточнювальним словом чи реченням, при вставному реченні. У цих випадках тире відповідно до паузи та інтонування фрази буде дорівню­вати дещо посиленій комі, комам з інтонуванням вставного речення...

Інтонаційна виразність. Інтонація - це видозміни висоти звучання, сили, тембру голосу, членування мовлення паузами (логічними, психо­логічними, граматичними, логіко-граматичними) у процесі розгортання мовлення...

Партитура¹ тексту. Перш ніж виголосити чужий текст, треба вчи­татися в нього, вслухатися у власний внутрішній голос, яким промов­ляється написане. Ця робота значно полегшується, якщо текст підготу­вати для виконання, тобто розмітити на ньому логічні та інші наголоси, зміни інтонації, паузи і т. д. Для цього текст пишуть з берегами зліва та справа і застосовують спеціальну систему знаків, наприклад, таку:

• — Акцент, словесний наголос.

____ — Логічний, фразовий наголос (горизонтальна лінія під сло­
вом). Якщо слово має наголос-норму, то лінія буде суцільною (____),

якщо наголос ослаблений, то лінія пунктирна (--), якщо ж він буде

'Партитура тексту — програма дій виконавця будь-якого тексту, складена за допомогою загальноприйнятих умовних знаків.

відчутно посилений, то підкреслимо таке слово подвійною лінією

/ — Пауза коротка.

//- Пауза середня.

/// — Пауза довга.

— Підвищення тону, так звана мелодія злету, засвідчує розвиток думки, її продовження.

— Зниження тону, так звана мелодія спаду, вказує на завершеність, виповненість думки.

Ці стрілки можуть писатися через усе слово (часом і групу слів)

або над чи під голосною інтонаційно виділеного слова (Тому? Тому!).

Як відомо, гарним вважають той голос, який однаково легко може злетіти або впасти в тоні.

— Інтонаційний перелом, порівняйте Т V. Цей знак поєднує зде­більшого два суміжні слова.

— Мелодійна хвиля, вказує на інтонаційне поєднання двох слів, необхідність вимови їх «одним подихом».

— Вказівка на інтонаційну незавершеність попередньої частини фрази (рядка вірша) та інтонаційний зв'язок " її з наступною частиною (рядком строфи).

..... — Уповільнення (розтягування) вимови.

—» — Пришвидшення вимови.

Це вказівки стосовно темпу вимови слів або групи слів. Сильніше впливає мовлення, що відзначається контрастністю темпу, тобто якому властива раціональна й емоційно зумовлена заміна прискорення уповіль­ненням і навпаки...

(?) — Звичайна мелодія запитання, ставиться біля питального слова.

(!) — Звичайна мелодія оклику.

< > — Виділення особливим тоном, відмінним від тональності інших елементів тексту (наприклад, виділення вставних чи вставлених слів).

«» — Виділення іронічною інтонацією, інакомовлення з певною емо­ційно-експресивною метою.

([: ] —) — Заміна авторських розділових знаків (отже, і заміна інто­нації). Авторський знак береться в дужки квадратні, поряд ставиться потрібний знак, і все це береться в дужки круглі.

Швидко,

повільно,

прискорюючи,

сповільнюючи — словесні зауваження про темп читання. Запису­ються на берегах справа.

...Варто завжди пам'ятати такі визначення: пауза — виразник ро­зуму в мовленні, мелодія — виразник почуття, наголос — виразник волі, темп — виразник життя в мовленні, його дихання...

розповіді. Додайпге власні позначки засобів виразності.

Л. О. Введенська, Л. Г. Павлова ЛЮДСЬКЕ СЛОВО МОГУТНЄ...