Індуктивні умовиводи, їхня логічна природа та взаємозв’язок із дедуктивними висновками

Індуктивними називаються умовиводи від знання меншого ступеня спільності до знання більшого ступеня спільності, від суджень про одиничні факти до їхніх узагальнень.

Основна функція індуктивних висновків у процесі пізнання — генералізація, тобто одержання загальних суджень. За своїм змістом і пізнавальним значенням ці узагальнення можуть мати різний характер — від найпростіших узагальнень повсякденної практики до емпіричних узагальнень у науці або універсальних судженнях, що виражають загальні закони.

Термін «індукція» (від лат. inductio) означає «наведення». В логіці під цим терміном розуміють процес наведення на думку, наближення до істини. Індукція істотно полегшує пошук істини, але не гарантує її досягнення. Помилка поспішного узагальнення допускається тоді, коли ознака, притаманна лише частині предметів, переноситься на всі предмети розглядуваного класу. Узагальнення при свідомому ігноруванні фактів, що суперечать один одному, у просторіччі називається «натяжкою».

Помилка, пов’язана з одностороннім урахуванням вихідних даних; відкиданням невигідних, застосовується, як правило, свідомо і тому належить до розряду софізмів. Поширена в політичній пропаганді при підготовці суспільної думки, в рекламній справі тощо.

Правильний індуктивний умовивід дає висновок, суб’єкт якого – незбірне поняття. В тому випадку, коли ознака, що переноситься, помилково приписується сукупності предметів, розглядуваних як єдине ціле, допускається помилка «від сенсу роздільного до сенсу збірного».

Основна проблема індуктивного умовиводу зводиться до того, наскільки достовірним є індуктивний висновок.

Залежно від повноти і закінченості емпіричного дослідження розрізняють два види індуктивних умовиводів: повну й неповну індукцію.

Повна індукція має місце в тому випадку, коли висновок робиться на основі дослідження всіх елементів класу, щодо якого робиться міркування. Індуктивні умовиводи такого типу застосовують лише в тих випадках, коли мають справу із замкнутими класами, кількість елементів у яких є остаточною і легкодоступною для огляду (кількість держав у Європі, кількість промислових підприємств у даному регіоні, кількість навчальних дисциплін на факультеті в осінньому семестрі і т.под.). Висновок в умовиводі повної індукції має демонстративний характер. Це означає, що при істинності засновків висновок у такому виводі буде необхідно істинним.

Розрізняють емпіричну й математичну повні індукції. Емпірична повна індукція — це міркування, засноване на безпосередньому (досвідченому, емпіричному) дослідженні елементів щодо невеликого класу, що реєструється.

Наприклад, встановлення того, що є в наявності кожен із документів, необхідних для оцінки готовності кримінальної справи для передачі в суд, дозволяє з повною підставою зробити висновок про те, що справу слід передавати в суд.

Математична індукція — прийом доказів загальних положень у математиці та інших дедуктивних науках. Обґрунтування загального положення тут засноване на дослідженні формальної можливості його застосування до кожного з окремих випадків.

Пізнавальна роль умовиводу повної індукції проявляється у формуванні нового знання про клас або рід явищ. Логічний перенос ознаки з окремих предметів на клас у цілому не є простим підсумовуванням. Знання про клас або рід – це узагальнення, що являє собою нову ступінь порівняно з одиничними засновками. Демонстративність повної індукції дозволяє використовувати цей вид умовиводу в доказовому міркуванні.

Менш надійними є висновки, зроблені на основі неповного індуктивного умовиводу. Неповна індукція – це умовивід, при якому висновок (узагальнення) робиться на основі дослідження тільки частини елементів класу, щодо якого конструюється міркування.

Розрізняють популярну (через просте перерахування фактів) та наукову неповну індукцію. Неповна індукція називається популярною, якщо при її застосуванні не використовується наукова методологія. Вона характеризується тим, що досліджуються тільки відомі предмети певного класу, внаслідок чого подібного роду умовиводи найбільшою мірою піддані ризикові спростування.

При популярній індукції встановлення повторюваності ознак у деяких явищ класу відбувається шляхом їхнього простого перерахування. Мета популярної індукції — констатація наявності повторюваності однорідних випадків. Ступінь імовірності істинного висновку в популярній індукції є невисокою, тому що оскільки такі індуктивні узагальнення ґрунтуються на виділенні поверхневих, таких, що найчастіше кидаються в очі, властивостей речей і явищ.

Висновки популярної індукції часто слугують початковим етапом формування достовірних знань. Головна її цінність полягає в тому, що вона є одним із найбільш ефективних засобів здорового глузду і дає відповіді в багатьох життєвих ситуаціях, причому нерідко там, де застосування науки необов'язково. На основі популярної індукції у масовій свідомості сформульовано чимало прикмет, прислів'їв і приказок. Наприклад: «Бережи плаття снову, а честь змолоду», «Не місце прикрашує людину, а людина місце», «Старий друг краще нових двох» та ін.

Наукова індукція – установлення повторюваності ознаки в деяких явищ класу на основі виявлення причинної залежності цієї ознаки від певних властивостей явища. Розрізняють два вида наукової індукції:

1) індукція через відбір (селекція), коли висновок про належність ознаки класу (множинності) ґрунтується на знанні про зразок (підмножину), одержаний методичним відбором явищ із різних частин цього класу;

2) індукція методом виключення (елімінація), у процесі якого висновки про причини досліджуваних явищ будуються шляхом виявлення підтверджуючих обставин і виключення обставин, що не задовольняють властивостям причинного зв’язку.

Застосування елімінативної індукції пов'язане з певним огрубленням реальних взаємозв'язків між явищами, що виражається в таких допущеннях. Кожна з обставин вважається відносно самостійною і не вступає у взаємодію з іншими. Виділені обставини розглядаються як повний їхній перелік, і передбачається, що дослідник не упустив інших обставин. Зазначені допущення в поєднанні з основними властивостями причинного зв’язку становлять методологічну основу висновків елімінативної індукції, визначаючи специфіку логічного слідування при застосуванні методів установлення причинних зв’язків.

Редукція (від лат. reductio – відсунення назад, повернення до колишнього стану) — це умовивід, що робиться від знання про один предмет до всього класу. Редукція дає висновок, який не випливає із засновків, але з якого в кон’юнкції з одним або декількома заданими засновками випливають інші засновки. Редукція є типовою для висунення версій на стадії попереднього слідства.