Логічні форми: функціональний підхід

Термін «логічна форма» – один з таких, що на йчастіше вживається у логіці я к науці й навчальній дисципліні. Це поняття традиційно представляє головний компонент предмета науки логіки. Його традиційно визначають як «спосіб зв’язку між змістовними частинами міркування», не додаючи характеристик цілісності, але залишаючи це питання для інтуїтивного розуміння. Між тим, для студентської аудиторії логічна форма асоціюється саме з цільними, завершеними, автономними, простими або складними, змістовно невизначеними структурами – «поняттям», «судженням» та «умовиводом».

Термін «логічна форма» вживається вже достатньо стереотивопо поряд з іншими термінами – «форми мислення», «логічні форми мислення», «форми абстрактного мислення», «форми думки» і т. ін. Перше питання, що виникає у зв’язку з цим, пов’язане з необхідністю уточнення значення терміну «логічна форма» по відношенню до інших вищезгаданих термінів, маючи на увазі сумніви відносно їх синонімізації. Імовірно, ці сумніви викликані недостатньою визначеністю поняття логічної форми поряд з іншими поняттями.

Другий сумнів випливає з першого. Яким чином може здійснюватись прикладне значення логіки, скажімо, при формуванні практичної логіки юриста, якщо під логічними формами розуміють форми абстрактного мислення? Звідси виникають й питання щодо того, чи використовують юристи-практики тільки абстрактне мислення або взагалі вони не користуються формами мислення (якщо вони представляють тільки абстраговані предмети), але використовують щось інше. Значення логічної форми в цьому аспекті не є очевидним. Потрібно зауважити, що при цьому ми не ставимо під сумнів те, що форми мислення як самостійні предмети філософського пізнання є абстрактними, метафізичними. Мова йде про те, яким чином предмети практичного порядку представлені за посередництвом цих логічних форм.

Третій сумнів випливає з другого. Якщо логічна форма не є з точністю і в будь-яких випадках формою абстрактного мислення, то яким є в цьому понятті значення логічного? Часто-густо логічне також ототожнюється з абстрактим, що є сумнівним. Іншими словами, яке значення logos’у ми можемо використовувати, якщо мати на увазі не тільки теоретичну, а й практичну логіку?

І наприкінці, у зв’язку з вищезазначеним, виникає заключне питання відносно значення предмета логіки як науки. Можливо припустити, що предмет логіки не є догматичним, незмінним у свєму значенні, але модифікується (постає у різних конфігураціях), зокрема, в залежності від зміни значення поняття логічної форми.

Розвиток логічного знання багато в чому здійснюється завдяки постійним дослідженням логічних форм – виявленню нових форм, уточненню вже відомих, розгляду їх взаємодії, переосмисленню категоріальних основ та ролі у пізнанні, розробці мови логіки для репрезентації відповідних теоретичних новацій, уточнення предмета формальної логіки у зв’язку з цим, побудові раціональної системи сучасної формальної логіки на основі нових результатів дослідження логічних форм і т. ін.

Існує досить вагома кількість визначень предмета логіки як науки. І в основному вони явно чи неявно зводяться до логічної форми, що береться у різних аспектах у контексті наукового пізнання. Так, Аристотель визначав логіку як «науку про доведення», а доведення, у свою чергу, постає у якості особливого способу оформлення наукового знання. Фр. Бекон визначав логіку як «науку про науку», або науку, що визначає формальні критерії науковості і оформляє процес наукового пізнання. А. Арно і П. Ніколь під логікою розуміли «мистецтво мислити», упорядкування процесу та оформлення результату роботи абстрактного мислення. І. Кант подавав логіку як «науку про універсальні правила використання інтелекту», де правила постають у нормуванні інтелектуальних процедур, що сприяє отриманню правильних логічних форм. Ч. Пірс визначав логіку як «науку про знаки і правила їх перетворення» в аспекті формування знакових систем, що представляють мовний експлікант думки. Вже у вищезазначених виразах спостерігається зміна значення поняття логічної форми, що свідчить також про наявність різних конфігурацій предмета логіки. Так, логічна форма постає за допомогою теоретичних моделей різної природи – 1) психологічної (формальна правильність як результат розвитку і вдосконалення здібності абстрактного мислення), 2) гносеологічної (оформлення процедур і результатів пізнання, випрацювання формальнологічних критеріїв науковості), 3) онтолого-лінгвістичної (оформлення зовнішньо лінгвістичного аспекту буття інтелекту), 4) семіотичної (знакова організація елементів в систему із заданою інтерпретацією), 5) математичної (екстенсіональна характеристика як сутнісна для логічної форми), 6) естетичної (симетричність логічної форми як ознака її краси, що викликає задоволення).

Несуперечливе сполучення вищевказаних моделей може представити предмет логіки у вигляді моделюючих аспектів, що за допомогою умозору фіксують безпосередні та опосередковані (контекстуальні) характеристики логічної форми. Парадоксальність такого сполучення, як бачимо, у тому, що ретельна систематизація предметних аспектів логічної форми негативно впливає на уявлення щодо її цілісності, а значить, й цілісності предмета логіки.

Інші спроби модернізації предмета логіки як науки та навчальної дисципліни здійснювались також на підставі її розуміння як «сукупності операцій, що відкривають, обґрунтовують та зберігають істину», щоб логіка «ьотримала у якості свого специфічного об’єкту не форму думки, а істину» [1, с. 35]. Але і в цьому випадку істина повинна кваліфікуватися перш за все як критерій правильності форми, тобто як логічна істина. У противному випадку при прийнятті загально філософського визначення істини у її розширеному значенні логічний предмет буде ототожнений з гносеологічним.

Питання про походження логічних форм, очевидно, може розглядатись у психологічному або онтологічному аспектах. І це може бути предметом окремого дослідження. Але утворення логічних форм можливо представити як з гносеологічної точки зору, де логічне утворення буде оформляти змістовний предмет наукового пізнання, так і з логічної – за допомогою логічної операції.

Питання про класифікації логічних форм виникло у зв’язку з переглядом ряду ключових положень традиційної логіки [3], що було викликано розробкою проблем раціональності (форм раціонального пізнання), розробкою класичної та некласичної логік та ін. Зокрема, цей перегляд торкнувся тих відомих логічних форм, на основі яких була побудована теорія силогізмів Аристотеля.

В окремих інтерпретаціях логічні форми можуть бути як елементарними (тобто такими, що складаються з елементів), так і перехідними (що постають у якості логічних трансформацій, або логічних переходів) [3]. Так, Б. Чендов трактує їх як «форми мисленнєвої інформації», котрі представляють або форму думки, або форму процеса мислення [3, с. 463].

Це викликає необхідність корективування відомого поняття «логічні форми мислення», яке акцентовано на процесі (мисленні), іншими словами, – на перехідних формах, які постають як деякий «кортеж логічних форм думки або їх мнижини», що задовольняє певним вимогам трансформації, тоді як так звані елементарні форми випадають з класу власне логічних форм. Що суперечить попередньому твердженню.

З іншої сторони, в аспекті математичної логіки Б. Чендов визначає логічні форми як «типи елементів раціональної обробки мисленнєвої інформації» [3, с. 462] (виділено О. Ю.). Але це може означати виключення перехідних форм (форм процесу), залишаючи лише елементарні, що також не зовсім узгоджується із запропонованою їм же класифікацією. Вищевказані неузгодженості в межах однієї точки зору, скоріше, звертають увагу на стару проблему полісемії природної мови, якою користується і логіка.

Щоб запобігти подібних непорозумінь, з нашої точки зору, було б доцільно використовувати для вираження даного поняття словосполучення «логічна форма» (думки або мислення), але не «логічна форма мислення», щоб потім була можливість предметно представити її як за допомогою елементарних (простих або складних), так і перехідних видів.

У даному контексті аналізу логічна операція може бути визначена як спосіб утворення логічно значимих структур, що мають екстенсіональні та інтенсіональні характеристики. Таким чином, інтелект постає самототожним, знаходить поняття про самого себе, самовизначається таким чином, формує самого себе. Відповідно, відомі логічні операції поділц і визначення також можуть отримати аналогічну функціональнц інтерпретацію.

В межах даного дослідження можна запропонувати ти пологію логічних форм з поділом їх за способом організації.

А. Елементарні логічні форми [думки] (від сл. елемент – тобто, елементні, такі, що складаються з елементів, але не прості або примітивні).

Підставою виділення даного типу є структурна організація думки (не мислення) як особливого предмета дослідження.

Елементарні логічні форми думки можна поділити на два види:

1) прості (атомарні), до яки х можна віднести:

• поняття – в традиційному розумінні як неподільні, але структуровані утворення;

• прості судження, що беруться виключно в контексті складного судження, як елемент складного судження. Наприклад, у структурі (А → В) беремо А як неподільний елемент без урахування внутрішнього поділу на суб’єкт (S) та предикат (P);

2) складні (молекулярні), що складаються більш ніж з однієї простої форми, до яких можна віднести:

• прості судження з урахуванням їх внутрішньої структури, яка, у свою чергу, містить прості форми понять в аспекті правильності їх сполучення (S – P);

• складні судження у їх традиційному розумінні як логічні форми думки, що складаються з простих суджень (що беруться як прості неподільні логічні форми);

• умовиводи, які за умови загальновідомих правил наслідку при отриманні висновку можуть бути інтерпретованими як складна імплікація в межіх обсягу, заданого предикатом (якщо мати на увазі, перш за все, силлогізми).

Основними ознаками елементарних логічних форм думки (з урахуванням особливостей структурної організації) будуть атрибутивні ознаки – обсяг та зміст.

Функція, що сприяє утворенню мисленнєвої форми виходячи з зовнішніх цілей, бед конструктивною, тобто такою, що конструює предмет думки шляхом утворення / оформлення думки. Дана функція буде актуальною для теоретичного мислення (наприклад, при формуванні понять) та для практичного мислення (при використанні теоретичних конструкцій для створення практичних аналогів). У зв’язку з цією функцією формується й поняття «конструктивне мислення», яке може актуалізуватися як для теоретичних, так і для практичних цілей.

В. Процесуальні логічні форми [мислення]. Відомий вираз Р. Декарта «Мислення є протяжним» дозволяє при міркуванні щодо процесуальних логічних форм скористатися просторовою метафізикою, яка має ознаки фізичного простору, що береться за аналогією. Мається на увазі: обсяг, розташування, маса («вагомість аргументів», «масив інформації») та рух.

У зв’язку з цим необхідно зробити зауваження. В даному аспекті формальна логіка відповідає за кількісні характеристики: обсяг, розташування та в оціночному відношенні – за масу (вагомість). Діалектична логіка у процесмуальних предметах вивчає рух, абло кількісні зміни понять з урахуванням поза логічних причин і критеріїв мисленнєвого процесу, відмічаючи його зміни і якісні результати. В даному дослідженні мова йде про формально-логічний підхід до логічних форм без урахування питань, що вирішуються за допомогою діалектичної логіки.

Підставою виділення процесуальних логічних форм є структурна організація процесу мислення (з урахуванням або без уразування супутнього уявлення).

Умовами виділення постають:

• наявність елементарних форм для організації процесу, але без урахування їх внутрішніх структур (якщо судження, то А без урахування S та P);

• наявність логічного зв’язку між елементарними формами та меж взіємозв’язку (за винятком «дурної безкінечності», про яку писав Гегель).

Процесуальні логічні форми можна поділити на три види:

1) операціональні (аналітичні), що представляють процес «розкриття» елементарних логічних форм. Елементарні логічні форми в даному випадку, по суті, постають не у первинному вигляді, а у плоскінному «розгорнутому» вигляді. До них, зокрема, можна віднести:

• поділ як логічну операцію, що розкриває обсяг поняття. Проділ постає як спосіб утворення «профілю» логічної форми й упорядкування мисленнєвих елементів, або логічна операція, на основі якої структурується обсяг родового поняття, будуються класифікації й типології;

• визначення як логічну операцію, яка розкриває зміст поняття. Визначення надає смисл елементарній логічній формі, це логічна операція, що структурує зміст поняття (в межах заданого обсягу). Диференціація і розподіл елементів змісту по класам згідно прийнятим правилам робить цей зміст визначальним для абстрактного мислення, підпорядковує її формально-логічним критеріям істинності (правильності оформлення змісту);

• доведення як розгорнуте поняття з залученням інших елементарних форм для «покриття» його обсягу. Доведення є логічною операцією. Що утворює певну сакро-структуру, що об’єднує відомі логічні форми понять, суджень та мовиводів. При цьому понятійні форми можуть бути представлені у доведенні як у власному (предметному, елементарному), так і в процесуальному виді відкритої, розгорнутої форми – класифікації та визначення;

2) процедурні (діяльнісно-практичні), в яких елементи знаходять топоси, розташовуються у визначеному порядку, створюють топологію в самому мисленні. До них, зокрема, можна віднести:

• зведення упорядкованих правил, за якими розташовують елементарні форми у просторі мислення. По суті, це є правила зв’язку, що створюють мисленнєву топологію. Вони мають методологічне значення для побудови перш за все логічних теорій, актуальні для теоретичного мислення. Взірцем можуть бути правила побудови теорій в класичній логіці, де самі правила постають у певному порядку, визначаючи порядок побудови теорії (алфавіт, нелогічні, логічні терміни, аксіоми та ін.). Сукупність цих правил представляє абстрактну модель теоретичного знання, тобто модель, у якій є порядок розташування теоретичного знання;

• створення моделей розташування реальних предметів згідно вищевказаним теоретичним моделям (правилам). Це є актуальним для логіки практичного мислення та для створення інформаційних моделей при комптерному програмуванні. Прикладом подібного моделювання у юридичній практиці можуть бути поняття «підозрюваний – підсудний – засуджений» у порядку, що не підлягає закону комутативності (тобто, ці поняття не можуть довільно помінятись місцями). Реального індивіда по мірі нарощування ознак винності в процесі демонстративного доведення вини «переводять» з одного класу предметів в інший, але лише у прямому порядку. Таким чином, практична логіка юристів створює аналогії, тобто модельні топографії, що відповідають логічним правилам теоретичного мислення.

3) умовно можна виділити комплексні (або синтетичні) процесуальні логічні форми, де у процесі мислення об’єднуються операціональні й процедурні форми при досягненні єдиної мети. Наприклад, правила поділу та визначення понять як процедурні логічні форми служать правильності проведення логічних операцій поділу та визначення понять як операціональних логічних форм. В даному випадку два вищевказаних вида постають у функціональному значенні

Основними ознаками процесуальних логічних форм будуть релятивні, тобто аутологічні й зовнішньологічні (для логіки практичного мислення) зв’язки за правилами.

Функція, що сприяє правильному розташуванню елементарних форм, буде моделюючою, тобто такою, що співвідносить думки при їх розподілі та розташуванні у мисленнєвому просторі.

З гносеологічної точки зору ця функція буде методологічною. Причому, для операціональних форм ця функція постає в моделюванні внутрішніх структур понять (класів, класифікацій, змістовних структур визначень та доведень). Для процедурних форм ця функція постає в оформленні комплексу логічних норм (правил) для теоретичного мислення й прикладне моделювання при перенесенні логічних норм на реальні об’єкти для практичного мислення. Таким чинром, процесуальні логічні форми при формально логічному підході представляють формування мислення «по горизонталі», у просторовому відношенні. А діалектичний підхід використовує логічні форми для опису якості мислення у русі «по вертикалі».

Значення логічного в межах терміну «логічна форма» в даному підході, по суті, ототожнюється з мисленнєвим. Логічні форми – це форми думки (елементарні) й форми мислення (процесуальні). Це дозволяє без ототожнення логічного з абстрактним використовувати термін «логічна форма» як по відношенню до теоретичного, так і практичного мислення.

В нашому випадку «логічна форма» - це родове поняття, яке може фігурувати у чотирьох функціональних аспектах (аспектах logos’а):

1) трансцендентально-логічному, в якому думка розуміється «чисто», що формується завдяки існуванню реальних предметів та використовує лінгвістині одиниці як не власну мову, оскільки власної особливої мови мислення не має;

2) раціо-логічному – у взаємозв’язку думки і мови, судження та висловлювання, з визнанням єдності «внутрішньої» та «зовнішньої» мов;

3) гносео-логічному – у взаємозв’язку поняття та уявлення, думки та образу, які об’єднуються завдяки мовним формам;

4) психо-логічному – у взаємозв’язку несвідомого життя психіки, почуттєвого досвіду й мислення, де мова також використовується функціонально, виступаючи у якості інструмента психо-лого-терапії.

Підводячи висновок, можна представити даний функціональний підхід та запропоновану типологію логічних форм у якості основи для висновку щодо предмета логіки. З даної позиції бачимо, що предмет логіки не є догматичним, але модифікується в залежності від функціональних характеристик логічних форм. Тому й визначення предмета логіки як науки не є єдиним та закінченим, а потребує у тому чи іншому випадку урахування різних смислових коннотацій при визначенні в зал ежності від напрямку, гносеологічних цілей дослідження. Припустимість подібних конфігурацій та розширення значення буде виправдана настільки, наскільки буде можливим збереження сутності логічного предмета.

Література: 1. Светлов В. А. Программе «практическая логика» семнадцать лет: итоги и перспективы // Проблеми викладання логіки та дисциплін логічного циклу: Міжнародна науково-практична конференція (15-16 травня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – С. 35-37; 2. Цалін С. Д. Логічний словник-довідник: 4-те вид., випр. і доп. – Х.: Факт, 2006. – 400 с.; 3. Чендов Б. К вопросу о классификации логических форм // Философия в современном мире. Философия и логика / Отв. Ред. П. В. Таванец и В. А. Смирнов. – М.: Наука, 1974. – С. 458-477; 4. Юркевич Е. Н. Логические формы и модификация предмета логики // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Научный журнал. Том 21(60). № 4. – Симферополь: Таврический нац. ун-т, 2008. – С. 235-239;