Класична модель фінансової санації

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й соціального розвитку, принципів побудови націо­нальних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підпри­ємств. Цілісною системою проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична модель санації, яка ши­роко використовується як основа для розробки механізму фінансо­вої санації конкретних суб'єктів господарювання в країнах із розви­нутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю санації, процес фінансового оздоровлення підпри­ємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кри­зи. Наступним етапом санації є проведення причиїнно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового ана­лізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, а відтак — про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підпри­ємство перебуває в глибокій кризі, не сумісній із дальшим його іс­нуванням, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Інакше санація означатиме лише відстро­чку часу ліквідації підприємства і нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визна­ченням цільових орієнтирів. Що раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, то більші шанси на її успіх.

У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити не­відкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку змен­шення питомої ваги кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Сгасh) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є форму­вання стратегічних цілей та тактики проведення санації. За ви­значення цілей санації слід ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та му­сить провадити свою діяльність у рамках правового поля відповід­ної держави. Цілі мають бути реальними та придатними для кількі­сного (чи якісного) вимірювання. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі:

- сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

- основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток тощо).

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей можна досягти головної стратегічної мети санації.

Стратегія — це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресур­сів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досяг­ненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система запрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, спрямова­них на виведення підприємства з кризи. Вона формується на підста­ві комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрі­шніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансо­вих ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конк­ретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності сана­ційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рі­шення для подолання можливих перешкод під час здійснення оздо­ровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний са­наційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, кон­салтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану сана­ції, ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.