Економічна сутність санації підприємств

Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання бан­крутству підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансо­вої санації підприємств? Термін «санація» походить від латинсь­кого «запаге» і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; з допомогою випуску нових акцій або обліга­цій для мобілізації грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; перетворення короткостроко­вої заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства¹.

Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механі­зму її проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздо­ровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи, а на­звані заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання^оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації². З цим не можна погоди­тись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоров­лення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії, присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам бан­крутства, пропонує таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на під­тримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству³. Однак це визначення також не вільне від розуміння санації тільки як інсти­туту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» 1992 р., під санаці­єю розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'я­зань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише інститутом переведення бор­гу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє по­няття «санація» та «досудова санація». Згідно із Законом «Про від­новлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» санація — це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структу­ри суб'єктів підприємницької діяльності. Досудова санація — система заходів для відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його лі­квідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законо­давством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації — це сис­тема непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного періоду обсягів капіталу до необхідно­го рівня з метою відновлення ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерцій­ного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень¹.

У Законі України «Про страхування» є ще одне, досить оригі­нальне трактування терміна «санація». Згідно з ним, примусова са­нація страхової компанії передбачає:

— проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності страховика, у тому числі обов'язкової аудиторської пе­ревірки;

— установлення заборони на вільне користування майном стра­ховика та прийняття страхових зобов'язань без дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;

— установлення обов'язкового для виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;

— прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих тракту­вань, можна сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку, найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація — це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямо­ваних на досягнення чи відновлення платоспроможності, лікві­дності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємст­ва-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація — це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести підприємство до фінансового оздоровлення.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання внутріш­ніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безпово­ротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють авто­номну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фі­нансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ре­сурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зов­нішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зо­крема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капі­талу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних зсіходів виробничо-технічного характеру.