Основи фінансової санації підприємств

У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залиша­ється від 20 до ЗО. У США, наприклад, загальна кількість підпри­ємств, оголошених банкрутами в 1997 р., становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН, починаючи з 1990р., спо­стерігається стабільне збільшення кількості підприємств, оголоше­них банкрутами: 1990 р. — 8730; 1991 р. — 8837; 1992 р. — 10920; 1993р. — 15148; 1994р. — 18837; 1995р. — 22344; 1996р. — 25530. Важливо, що зростання кількості фінансове неспроможних підприємств відбувається не тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу підприємств у 1991 р. припадало 3, 4 банкрутства; у 1992р. — 4, 1; у 1993р. — 5, 8; у 1994р. — 6, 8; у 1995р. —8, 0; у 1996р. —9, 2.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої ді­яльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва па фінансові відносини.

На практиці з кризою, як пра­вило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспро­можності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами:

джерела (фактори) виникнення;

вид кризи;

стадія розвитку кризи.

Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підпри­ємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспро­можності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на під­приємстві можуть бути:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

зменшення купівельної спроможності населення;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

сезонні коливання;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємс­тва або в країнах підприємств—постачальників сировини (спожи­вачів продукції);

конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціо­нує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінан­сової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі

блоки:

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політиці.

8. Брак інновацій та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виді­лити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

• утрата клієнтів та покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність
понаднормових запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення
плинності кадрів;

• зростання тиску на ціни;

• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодер­жання виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види криз:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

• криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

• криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємст­вом ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фі­нансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплато спроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управ­ління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потре­бує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.