Освіта в Рос. ім. на Укр. землях.

Царські урядові кола, поміщики, духівництво, намагаючись тримати народ у темряві, всіляко перешкоджали поширенню писемності й освіти. Але розвиток капіталізму вимагав дедалі більше письменних людей і фахівців. Це змусило царизм приступити до реформи і в системі освіти.
За «Положенням про початкові народні училища», затвердженим царем 14 липня 1864 p., всі початкові школи діставали єдину назву — початкові народні училища. Всі вони працювали за єдиним навчальним планом, який передбачав вивчення таких предметів: закону божого, читання книг цивільного і церковного друку, письма, перших чотирьох дій арифметики, церковного співу. Викладання в усіх школах мало вестися російською мовою.
Порівняно з дореформеним часом кількість початкових народних шкіл у Східній Україні на кінець XIX ст. виросла і становила близько 17 тис. Але ці школи могли охопити лише приблизно третину дітей, внаслідок чого близько 70 % їх залишалося поза школою.

Оскільки мережа шкіл не задовольняла потреб населення, а потяг народних мас до освіти був великим; передові громадські діячі стали організовувати безплатні школи, в яких навчалися дорослі селяни, робітники, ремісники. Школи ці працювали в недільні і святкові дні, через що називалися недільними. В Україні перша недільна школа була відкрита в жовтні 1859 р. у Києві. Одночасно з реформою початкової школи проводилася й реформа середньої школи. У 1864 р. цар затвердив статут гімназій і прогімназій, за яким засновувалися 7-класні гімназії і 4-класні прогімназії, що відповідали за навчальним планом 4 нижчим класам гімназій. Гімназії вважалися середніми загальноосвітніми школами, формально безстановими, загальнодоступними. У них могли навчатися «діти всіх станів, без різниці звання і віросповідання». Але вони мусили мати необхідну підготовку й платити за навчання, що для дітей трудящих було неможливо.
Гімназії створювалися двох типів: класичні і реальні. Для жінок існували окремі жіночі гімназії і вищі жіночі курси, основним завданням яких вважалася підготовка з дівчат «матерів сім'ї».
На кінець XIX ст. в Україні працювали 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.
Вищу освіту представники панівних класів здобували в університетах, яких у Східній Україні в II половині XIX ст. було три: Харківський, Київський і Новоросійський, заснований у 1865 р. на базі Рішельевського ліцею в Одесі. Кількість студентів у цих університетах виросла з 1180 чол. у 1865 р. до 4 тис. чол. у середині 90-х років. Розвиток економіки і культури зумовив виникнення в Україні ряду вищих спеціальних навчальних закладів. Це були: Ніжинський історико-філологічний інститут, створений у 1875 р. на базі ліцею князя Безбородька, Глухівський учительський інститут (1874), Південнотросійський технологічний інститут у Харкові (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Вище гірниче училище в Катеринославі (1899), Харківський ветеринарний інститут, створений у 1873 р. на базі ветеринарного училища.