Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Кобилиця та антикр. рух






На Буковині одним із найбільш значних був виступ селян у Русько-Кимполунзькому окрузі в 1843—1844 pp.,
очолений Лукяном Кобилицею (1812—1851), уродженцем с. Путилова (тепер селище міського типу Путила Чернівецької області), вихідцем з сім'ї кріпака. Оскільки протягом ряду років скарги селян на здирства і утиски поміщиків, з якими вони зверталися в державні установи, залишалися без наслідків, у 1843 р. селяни 22 громад відмовилися відбувати панщину й інші повинності, стали громити маєтки, оголосили ліси й пасовиська своєю власністю й зажадали переведення їх у розряд державних селян. У березні 1844 р. повстання було придушено трьома ротами солдатів; близько 240 арештованих учасників повстання побито киями і різками. «Били людей, так били, що коло лавки кров людську пси хлебтали», — згадували очевидці.
На Закарпатті протягом першої половини XIX ст. історики облікували близько 15 селянських виступів. Сильними були «холерні бунти» 1831 р., в час яких особливо активно виступали селяни Ужанської і Березької жуп. Вони громили поміщицькі маєтки, вбивали поміщиків і їх прислужників. Значним було також повстання селян 44 сіл Нижньоверецького ключа Мукачево-Чинадіївської домінії 1836 р.
Неврожай 1845 р. і голод, що за ним наступив, загострив відносини між поміщиками й селянами Галичини. Це загострення збіглося, з польським національно-визвольним повстанням проти австрійського панування, яке почалося 18 лютого 1846 р. в Кракові, Тарнівському та інших округах Галичини. Оскільки польські демократи, висуваючи лозунг відродження Польщі в межах 1772 p., зберігали поміщицьке землеволодіння І не вирішували питання про наділення безземельних селян і батраків землею, ні польські, ні українські селяни не підтримували повстанців.
18 лютого 1846 p., одночасно з національно-визвольним, піднялося й селянське повстання, яке поширилося на ряд округів Західної Галичини. У ньому брали участь в основному польські селяни, які, виступаючи проти всіх поміщиків-феодалів, експлуататорів, громили і шляхтичів — учасників національно-визвольного повстання.
Українські селяни Східної Галичини, вважаючи, що відродження Польщі означало б відновлення старого польсько-шляхетського гноблення, як і польське селянство, не підтримали шляхетських повстанців і в багатьох селах, особливо в Сяноцькому і Самбірському округах (зокрема в маєтку Великої Горожанки), почали нападати на панські двори, громити їх, виловлювати шляхтичів-повстанців, відмовлялися виконувати панщину. Протягом лютого — березня 1846 р. селяни Східної Галичини вбили 9 шляхтичів і знищили понад 57 поміщицьких дворів. Не менш як у 150 селах відмовлення селян від виконання феодальних повинностей набуло великої гостроти.
Антифеодальна боротьба селянства розхитувала феодально-кріпосницьку систему й змушувала уряд іти на поступки, а потім і ліквідувати кріпацтво.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.