Волонтерського руху

До історичних витоків волонтерства відносять концепції альтруїзму, лібералізму, марксизму (соціалізму) та погляди щодо християнських релігійних цінностей. Концепція альтруїзму, як соціального феномену, який у ХІХ столітті розглядався як обмеження особистого інтересу на користь загального, походить з традицій європейського гуманізму. Один із основоположників даної концепції американський соціолог російського походження П.Сорокін детально розглядав тему “неегоїстичної любові” та альтруїзму і стверджував, що “значний ріст альтруїзму окремих особистостей, груп, інститутів і культур … є необхідною умовою запобігання новим війнам і зниження надзвичайно високої міжособистісної і міжгрупової ворожнечі”[51]. Розглядаючи феномен альтруїзму, слід згадати етику благоговіння перед життям, пов’язану з іменем лауреата Нобелівської премії миру А.Швейцера, основний принцип концепції якого – благоговіння перед життям у будь-якій його формі, збереження життя, полегшення страждань. В межах ліберального підходу добровільна діяльність аналізується з позицій свободи діяльності і вільної праці, формування економічно вільної особистості. Теорія наукового комунізму К.Маркса і Ф.Енгельса стала основою для розробки концепції добровільної праці як комуністичної праці та основою для обґрунтування безоплатної діяльності на користь суспільства/держави (суботники, соціалістичні змагання тощо). Взаємозв’язок добровільної діяльності і релігійних цінностей представлено в роботах шотландського філософа А.Сміта, німецького соціолога М.Вебера, французького суспільствознавця А. де Токвіля, зокрема - вплив протестантської етики на формування громадянського суспільства у США [13].

Основою для конституювання засад волонтерської діяльності постає таке суспільне явище як благодійництво, що базується на співчутливому ставленні до оточуючих. За визначенням авторів “Соціальної енциклопедії” П. Горкіна та Г.Н. Карєлової благодійництво представляє собою “загальнолюдський рух, який включає сукупність гуманітарних дій окремої людини, організацій, товариств і т.д. В їх основі - прагнення проявити любов не лише до ближнього, але й до незнайомої людини, надати безкорисливу матеріальну, фінансову допомогу нужденним і соціально незахищеним громадянам” [40, с. 45].

Хоча, з огляду на те, що такий історичний прототип волонтерства як благодійництво, представляє собою соціальний інститут із досить давніми традиціями та історією, волонтерство можна розглядати як одну з його гілок, яка, втім, набула власного росту і розвитку. Характерною рисою волонтерства, яка відрізняє його від інших видів благодійництва, є особиста участь у наданні допомоги - індивідуальні фізичні зусилля, а не просто надання фінансових та матеріальних ресурсів. Особливістю волонтерства є те, що волонтерську діяльність можна розглядати як принципово односторонній обмін: в процесі її здійснення витрачаються ресурси, які не поповнюються, не ставиться питання про відшкодування затрат.

Слово волонтер походить від французького – “volontaire”, англійського – “volunteer”, які є похідними від латинського – “voluntarius”, що в дослівному перекладі означає “доброволець”, “бажаючий” [39, с. 29].

З соціологічної точки зору волонтерство, як один з різновидів діяльності, існує принаймні на трьох рівнях: індивідуальному, груповому та суспільному. На індивідуальному рівні волонтерство розглядається як безкорислива допомога конкретної людини (волонтера) людині або людям, які потребують цієї допомоги, або здійснення волонтером певного обсягу безкорисливої діяльності на користь суспільства у визначених межах часу і простору. На цьому рівні здійснюються найбільш конкретні прояви волонтерства, кожен з яких представляє собою його індивідуально-унікальний випадок. На груповому рівні волонтерська діяльність здійснюється у малих самокерованих групах та у вигляді роботи на рівні організації безпосередньо в її межах і набуває рис згуртованої колективної діяльності. На цьому рівні можна розглядати доброчинну діяльність осередків волонтерства, якій притаманні характеристики взаємо- і самодопомоги. Об'єднання в групи людей на даному рівні відбувається за принципом спільності інтересів та потреб. На найбільш загальному - суспільному рівні, який включає сукупність ознак двох попередніх рівнів, волонтерство виступає соціальним рухом і втілюється у реалізації програм і заходів волонтерського спрямування, доброчинній, благодійницькій та спонсорській діяльності, діяльності громадських організацій та об'єднань тощо [30, с.190-191].

Італійський соціолог Н. Дізіонаріо дав наступне визначення: “Волонтер – це громадянин, який вільно, а не для того, щоб продемонструвати свої моральні зобов’язання чи законні обов’язки, керується ідеєю суспільної та приватної солідарності. Волонтер, одного разу показавши свої громадянські та власні обов’язки, надалі переходить у цілковите розпорядження суспільства, сприяє розв’язанню місцевих проблем, надаючи пріоритет відвідуванню бідних, терплячих нестатки та знедолених” [52, с. 19].

До ряду загальноприйнятих норм і цінностей додали свій внесок і українські волонтери. Так, на сайті Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки розміщується збірка “Волонтерство: поклик душі чи професія” [6], де наявні “Кодекс честі волонтера” і своєрідне “тлумачення” слова “волонтер”, які виступають відображенням основних якостей волонтера і цінностей волонтерської роботи: чесності і доброзичливості, поваги і відповідальності, оптимізму і комунікабельності, готовності надати допомогу.

Існує ще два “тлумачення” слова “волонтер”, одне з яких запропонували представники Ресурсного центру розвитку громадських організацій “Гурт”, а друге - працівники та волонтери мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. В обох цих тлумаченнях, на відміну від попереднього, в якому акцент зміщено на принципи волонтерської діяльності, робиться наголос на особистих якостях волонтера. Маємо зазначити, що кодекси, декларації, тлумачення слова “волонтер”, обітниці, гімни виступають не лише символічними елементами, але і способами вираження ідеології волонтерського руху. Також до переліку елементів символічно-смислової структури включають символіку та атрибути, процедури і традиції волонтерських груп, установ і організацій, кожна з яких має власні символічні елементи, проте на даний час у сукупності символічних елементів волонтерський рух не має єдиної символіки [16, с. 57].

14 вересня 1990 року в Парижі на XI Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль була прийнята Загальна Декларація про Волонтерську діяльність. Відтак, волонтерська діяльність згідно з зазначеною декларацією розглядається, як інструмент соціального, економічного, культурного, екологічного розвитку. В Декларації підкреслюється, що волонтерство – це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції: це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності у межах різного роду асоціацій. Загальна Декларація про волонтерську діяльність (прийнята міжнародною радою директорів Міжнародної Асоціації Волонтерських Зусиль) тлумачить волонтерську діяльність як основу побудови та розвитку громадянського суспільства. Вона втілює в собі найшляхетніші прагнення людства-прагнення миру, свободи, безпеки та справедливості для всіх людей [22, с. 73].

Першим нормативно-законодавчим актом, який стосується безпосередньо волонтерської діяльності є постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг” [32], яка визначає основні поняття, принципи, засади і напрямки волонтерської діяльності.

Відповідно до Закону України “Про волонтерську діяльність”, прийнятого Верховною Радою 19 квітня 2011 року, волонтерська діяльність визначається як добровільна, безкорислива, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами та волонтерськими організаціями шляхом надання волонтерської допомоги. Волонтерська допомога – роботи та послуги, що безоплатно виконуються та надаються волонтерами та волонтерськими організаціями. Волонтерська діяльність є формою благодійництва” [31].

Волонтерська діяльність є результатом великого соціально-суспільнощо руху. Саме тому, важливим у контексті даної роботи є визначення такого поняття як “волонтерський рух”. В Законі України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” визначено, що волонтерський рух – добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має соціально корисний характер [33]. Відтак, волонтерський рух – це рух по наданню безкорисливої допомоги тим, хто її потребує. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії, як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом з цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм і програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, демократії та миру [38].

Отже, існує дуже багато визначень дослідників та вчених, законів та нормативних актів, що визначають особливості поняття “волонтер”, “волонтерський рух” та “волонтерська організація”. Виходячи з цього волонтерський рух та волонтерські організації відіграють одну з найважливіших ролей у суспільстві вцілому. Адже принципи добровільної взаємодопомоги, зважаючи на сучасні реалії важко переоцінити. Волонтер – людина, яка добровільно, не переслідуючи корисливих цілей, займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди. Волонтерство, як феномен дослідники розглядають на трьох рівнях: індивідуальному, груповому та суспільному.