Історія виникнення та розвитку волонтерських рухів: світовий досвід

Волонтерська діяльність завжди була частиною кожної цивілізації та суспільства. Вважається, що роком виникнення волонтерського руху є 1859 рік, коли французький письменник-журналіст А. Дюнан, вражений кривавими картинами війни, запропонував ідею створення Червоного Хреста – організації, яка працювала б на добровільних засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими А. Дюнаном, керуються волонтерські організації у всьому світі і донині. Після Першої Світової, у Франції був здійснений один з перших масштабних волонтерський проектів за участю німецької і французької молоді, в рамках якого волонтери відновлювали зруйновані війною ферми в районі місць найбільш запеклих боїв між німецькими і французькими військами [8, с. 38].

У сучасному розумінні волонтерство також виступає об’єктом досліджень багатьох науковців. Так, американські філософи – суспільствознавці М. Харріс та К. Рочестер здійснили огляд тенденцій та перспектив розвитку у галузі волонтерської діяльності і соціальної політики Великобританії за останні 20 років ХХ ст., Л. Ремрайк з Національного центру волонтерської роботи запропонувала власне бачення того, як приватний, громадський і волонтерський сектори можуть отримувати користь від використання праці волонтерів, К. Рочестер у співавторстві з американськими вченими Р. Хедлі та Дж. Девісом Смітом розглядали загальні відомості щодо традицій волонтерського сектору, його особливостей та ресурсів. А у книзі “Volunteering in Europe” за загальною редакцією Дж. Девіса Сміта здійснено загальний огляд проблем та перспектив волонтерства в Європі у 90-х роках ХХ ст. Робота американських дослідників С. Елліс та К. Кемпбел “By the people” розкриває множину і глибину волонтерської активності протягом трьох століть американської історії [22].

Серед різноманітних аспектів волонтерства помітно виділяються питання, які не втрачають своєї актуальності і стають темами для написання окремих праць, як, наприклад, загальні стратегії розвитку волонтерських програм, їх менеджмент, рекрутація, пошук ресурсів, мотивація, взаємовідносини між волонтерами та оплачуваними працівниками, управління ризиками, навчання тощо [22, с. 129].

Вагомий внесок у вивчення і розробку багатьох цих питань належить російській дослідниці волонтерства Л. Графф, яка розглядає різні типи стратегій волонтерських програм, дає рекомендації для створення власної лінії їх розвитку, описує провідні методи і технології волонтерської діяльності, технології з ефективного залучення і стратегії координації роботи волонтерів, управління ризиками у волонтерських програмах і громадському обслуговуванні, аналізує проблему скринінгу (screening – прикриття, захист). Крім того Л. Графф запропонувала нове розуміння волонтерства – волонтерський туризм (voluntourism), пов’язане з подорожуванням і новими можливостями, які може надати заняття волонтерською діяльністю [6, с. 127].

Розвиток волонтерських рухів у країнах Західної Європи і США пов’язують з виникненням руху “дружніх візитерів”, сестер милосердя, самаритян, місіонерів у ХІХ ст. Таким чином, як суспільний рух волонтерство виникло на Заході, а першими волонтерами були люди, які співпрацювали з Червоним Хрестом [26, с. 24].

Але саме ХХ століття є головною віхою у розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення Першої світової війни з’явилися люди, які готові були надавати допомогу постраждалим у війні. Відтак, було засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі [26, с. 26].

В 1950-60 рр. минулого століття виникли незалежні країни, які потребували розвитку систем освіти, охорони здоров’я та послуг, а у розвинутих країнах Заходу було багато випускників університетів, які хотіли побачити світ та отримати досвід. Деякі випускники хотіли поглибити свої знання іноземної мови, і тому приймали участь у програмах, які давали подвійну можливість – одночасно вчитися і працювати. Такі організації як “Crossroads” займалися налагодженням культурних зв’язків між розвинутими країнами Заходу та південними країнами, що розвиваються. Уряди західних країн були зацікавлені у підтримці волонтерських організацій через політичні причини – підтримка національного іміджу, розповсюдження західних цінностей, або як частину стратегії холодної війни [46, с. 18].

Сучасні члени міжнародних волонтерських організацій шукають нових знань, налагодження міжкультурних зв’язків та новизни. Потреба у допомозі потенційних волонтерів значно зростає, коли відбуваються стихійні або техногенні катастрофи, або вирішуються глобальні проблеми бідності [42, с. 19].

Існують міжнародні волонтерські організації, члени яких мають спеціальні знання (лікарі у Червоному Хресті, волонтери, які займаються глобальними проблемами захисту довкілля, сприяння миру, дотримання права та демократії під час виборчих компаній, волонтери – вчителі тощо) [25, с. 69-70].

У 1980 р. за ініціативою Німецького конгресу з доброчинності була створена Німецька доброчинна спілка турботи про бідних. У 1990 р. після об’єднання НДР і ФРН число її учасників збільшилося до 3 тис. осіб. Важлива роль відводиться представникам громадських організацій, куди входять: Об’єднання доброчинності для робітників, католицький “Карітас”, Паритетний Союз, Німецький Червоний Хрест, Союз милосердя Євангельської церкви тощо [15].

Волонтерство сприяє покращенню якості життя, особистому процвітанню й поглибленню солідарності, реалізація основних потреб на шляху будівництва справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і професій. У Загальній Декларації про волонтерську діяльність, яка була прийнята в Парижі на ХІ Всесвітній конференції Міжнародної Асоціації добровільних зусиль проголошено низку головних принципів руху, зокрема принцип надання особистих або організованих послуг, а також принцип перетворення волонтерства в елемент особистого розвитку, набуття нових знань та навичок. Декларація підтримує право кожної жінки, чоловіка та дитини на вільне об’єднання у спілки та зайняття волонтерською діяльності без будь-якої дискримінації відносно культурного та етнічного походження, віросповідання, віку, статі, фізичного, соціального чи економічного становища. Всі люди у світі повинні мати право на вільне витрачання свого часу, таланту та енергії на користь інших людей чи громади, працюючи індивідуально чи в колективі і не сподіваючись на фінансову винагороду [33].

У сучасному світі США успішна країна у сфері розвитку руху добровольців: “Корпус миру”, проект “C.U.R.E.” та ще безліч інших організацій, які використовують волонтерську працю. Волонтерство надзвичайно популярне у США, що пов’язано з менталітетом, з законодавчою базою і вихованням. Історія США свідчить, що неоціненну роль у період воєнних дій між Північчю і Півднем зіграли жіночі благодійні комітети, які створювалися при лікарнях і військових шпиталях. Надавалася істотна підтримка знедоленим дітям, сирітським будинкам, лікарням для психічно хворих тощо [25, с. 67].

Важливо зазначити, що метою волонтерських організацій сьогодні є здійснення якомога більшої кількості волонтерських програм. Ці програми залучають як зовнішні так і внутрішні матеріальні та людські ресурси. Особливої актуальності набувають волонтерські програми сьогодні в країнах Європи та США.

Відмінною рисою розвитку волонтерства в США є децентралізація - реалізація різних соціальних програм на всіх рівнях: федеральному, штату, місцевому. Активно взаємодіють з громадськими організаціями місцеві органи влади, у компетенції яких знаходиться шефська допомога і робота з добровольцями. У таких штатах як Каліфорнія, Колорадо, Детройт, Новий Орлеан тощо. накопичений вагомий досвід волонтерської роботи з дітьми і батьками: організація спеціальних груп професійного навчання для батьків, забезпечення допомоги по працевлаштуванню; здійснення догляду за дітьми працюючих у денний і вечірній час батьків; створення центрів здоров'я для незаміжніх матерів, робота з прийомними сім'ями; допомога батькам у веденні домашнього господарства тощо [25, с. 68]

Вважається, що пік волонтерського руху в США припав на 30-і рр. ХХ століття, тоді в ньому брали участь близько 3 млн молодих людей. Волонтерська організація Civilian Conservation Corps (ССС) була створена президентом Ф. Рузвельтом для зниження рівня безробіття. Під час війни робота ССС була припинена. Наступний пік у волонтерському припав на 1961 р., коли президент Дж. Кенеді створив організацію " Служителі Світу". Ця організація отримала підтримку більшості університетів. Такий успіх відбувся завдяки заяві Дж. Кенеді про те, щоб розглядати участь в " Служителях світу" як альтернативу службі в армії [26, с. 61–70.].

За даними соціологічного дослідження Інституту Геллапа, проведеного в 2008 році, 65% населення Землі беруть участь у волонтерській діяльності, що засвідчує популярність волонтерства у світі [9].

Сучасна статистика свідчить, що:

- у США у складі волонтерів майже 60% жінок, котрі присвячують цій діяльності в середньому 3-4 години на тиждень, і близько 50% чоловіків, котрі віддають волонтерській праці 3-6 години на тиждень;

- канадці трудяться волонтерами в середньому 191 годину на рік, що є еквівалентом 578000 робочим місцям з повною зайнятістю;

- в Ірландії волонтерів – майже 33% дорослих, 19% дорослого населення Франції беруть участь у акціях волонтерських організацій (із них 60% – регулярно), а це понад 20 годин на місяць;

- кожний третій німець є волонтером і працює у волонтерських асоціаціях, проектах і групах взаємодопомоги понад 15 годин на місяць;

- у Південній Кореї майже чотири мільйони осіб щорічно присвячують волонтерству більш як 451 млн. год. робочого часу, а вартість їхніх послуг перевищує 2 млрд. доларів США на рік;

- 26% японців мають досвід добровольця, із них 48% впевнені, що волонтерська праця дуже корисна для особистого й суспільного зростання [24, с. 73].

У країнах Східної Європи, наприклад, у Литві створено робочу групу, яка працює над розробкою закону про волонтерство, визначенням поняття „волонтер”, „волонтерська діяльність”. Трудове законодавство визначає волонтерську працю такою, що відповідає Законам та є правом кожної людини. Згідно з трудовим законодавством громадські організації мають право компенсувати волонтерам витрати на проїзд та харчуванням. Робоча група Міністерства праці та соціального захисту працює також над розробкою трудового договору, який би організації могли укладати з волонтерами [15].

У Польському законодавстві поняття волонтер та волонтерська діяльність ще не визначені. Діючим трудовим кодексом волонтерська діяльність не регулюються. Термін волонтер згадується лише в законі про соціальні служби, де сказано, що соціальним працівникам можуть допомогти волонтери. Однак тут є дві проблеми: по-перше в законі визначається, що такими добровільними помічниками можуть бути особи які досягли 18 річного віку. Хоча в більшості випадків бажання допомагати соціальним працівникам висловлюють школярі; по-друге, є проблеми зі збереженням конфіденційності інформації. В даний момент законопроект про волонтерство знаходиться в Польському парламенті. Однак урядовці і парламентарі говорять, що буде дуже важко з його прийняттям, бо перш за все, існує проблема визначення поняття волонтерства, волонтерська діяльність. Кожен розуміє це по своєму та відстоює своє бачення. Для обговорення вносяться багато поправок до цього законопроекту, однак не слід очікувати на його швидке прийняття [17].

Волонтери в Східній Європі працюють, щоб посилити громадянське суспільство, щоб вирішити складні питання в освіті, здоров'ї, бізнесі, сільському господарстві та охороні довкіллі. Волонтери повинні мати достатню компетентність, громадянську відповідальність, та робити істотний вклад в розвиток демократії у пост-комуністичних країнах, які були довго ізольовані від демократичних цінностей [15].

В основному, волонтерські програми в країнах Східної Європи стосуються молоді – активно розвиваються літні волонтерські табори. Програма “Молодь в дії” – це програма Європейської Спільноти, яка надає можливості міжнародної співпраці для молоді країн Європи, у тому числі й України. За підтримки Програми “Молодь в дії” молоді люди з України у співпраці з партнерами з інших країн Східної Європи можуть брати участь у молодіжних обмінах та міжнародній волонтерській діяльності. Молодіжні лідери, працівники організацій та інституцій, які працюють з молоддю, мають можливість підвищувати свій професійний рівень на тренінгах та інших заходах, спрямованих на налагодження партнерства, підвищення якості реалізованих проектів та поглиблення своїх знань у різних сферах молодіжної роботи [51, с. 119-121].

Серед значного розмаїття волонтерських програм існують такі заходи – волонтери саджають дерева, годують диких тварин, очищують біосистеми, прокладають туристичні стежки, допомагають у реконструкції середньовічних замків і монастирів, приймають участь у фестивалях, працюють вожатими у дитячих таборах, приймають участь у соціальних проектах.

На території колишнього Радянського Союзу масштабним дослідженням волонтерської діяльності приділили увагу в Росії та Казахстані. В роботах російських дослідників волонтерство (більш прийнятим був термін “добровольчество”) розглядається переважно в контексті діяльності некомерційних організацій, сукупність яких представляє так званий третій сектор, в межах якого переважно і проводяться дослідження волонтерства [37].

Cеред російських науковців узагальнення та інтерпретацію свідчень щодо добровільного недержавного сектора в Росії першим здійснив Е. Фомін, на думку якого третій сектор представляє собою “соціальний інститут, що виникає у суспільствах, які досягли певного рівня розвитку – постіндустріальних суспільствах (суспільствах добробуту)” [45]. Він виділяє основні риси функціонування третього сектора в означених суспільствах, головною серед яких виступає масове волонтерство. Починаючи з Е. Фоміна більшість російських дослідників розглядають волонтерів як активістів третього сектора.

Одне з перших соціологічних досліджень волонтерської діяльності на теренах колишнього Радянського Союзу було здійснене у 1998 – 1999 рр. у Москві, Єкатеринбурзі та Челябінську. Його головною метою було створення соціального портрету російських добровольців і виявлення ставлення населення до добровільної праці. Керівник проекту С. Синецький наступним чином описує здобутки даного дослідження: “В результаті, вперше отримані репрезентативні дані про численні значущі формальні (соціально-демографічні, економічі) і якісні (світоглядні установки, політичні орієнтації) характеристики волонтерів. Була також виявлена готовність населення до участі в добровольчій діяльності, відповідні мотиваційні фактори, потенційні можливості рекрутації до “третього сектора” [36, с. 542-545].

Оскільки одним з показників успіху нової справи часто вважається участь у ній молоді, даний аспект не залишився поза увагою науковців. Зокрема, російська дослідниця В. Гараніна присвятила своє дослідження вивченню молодіжної складової волонтерського руху і виявила, що головними мотиваційними аспектами залучення молоді до волонтерської діяльності є набуття досвіду для майбутньої роботи і спілкування і нові знайомства [11]. До речі, науковець І. Кочеткова розглядає участь студентської молоді у волонтерській роботі та реалізації соціальних ініціатив “як одну з можливостей її професійної та громадянської самореалізації" [21, с. 130]. Після детального аналізу результатів дослідження, В. Гараніна виділила три групи волонтерів: у першій групі молоді люди добре усвідомлюють користь своєї роботи як для інших, так і для себе; для волонтерів другої групи головними є сама робота, спілкування, самореалізація, відчуття свободи; волонтерам третьої групи допомагати людям виявилося так же природно, як і дихати.

Голова Російського центру розвитку волонтерства Г. Бодренкова, опрацювавши існуючі матеріали щодо волонтерської діяльності, акцентує увагу на тому, що “добровольчество – це глибока традиція багатьох цивілізацій і народів, корені якої виходять із соціальної природи людей, їх природної потреби об’єднувати зусилля для покращення оточуючого і свого життя, відгукнутися на потреби інших людей” [3, с. 35]. Проаналізувавши міжнародний досвід волонтерства, Г. Бодренкова дійшла висновку про те, що “переосмислення сутності і фундаментальної ролі добровольчества розпочалося приблизно 30 років тому в економічно розвинених країнах світу і призвело до висновків про те, що чим раніше в історії будь-якої країни держава починає інвестувати у підтримку добровільних громадянських ініціатив, тим швидше країна починає набирати темпи соціальних і демократичних реформ” [3, с. 37-38]. Вона розглядає волонтерство як фактор підвищення ефективності державної політики та надає рекомендації щодо факторів розвитку волонтерства, головним з яких є об’єднання зусиль і стратегічне партнерство державного і добровольчого секторів.

Про розмаїття мотивів волонтерської діяльності свідчать і результати дослідження, проведеного серед волонтерів студентського загону Тамбовського державного університету, відповідно до яких головними мотивами автори проекту вважають потребу людини подолати соціальне виключення, стати комусь потрібним і корисним, цікаво проводити своє дозвілля. Дослідниця О. Веліканова, спираючись на дані глибинних неформалізованих інтерв’ю з волонтерами, вважає, що “для більшості з них мова йде скоріше про задоволення особистісної, індивідуальної потреби людини бути корисним іншій людині” [5].

Таким чином, діяльність волонтерських організацій є досить важливою для кожного суспільства, тому що вони працюють не задля отримання винагороди, демонструючи цим, що є ще в житті речі більш цінні ніж матеріальні речі. Аналізуючи діяльність волонтерських організацій в західних країнах та США слід зазначити, що багаторічний успішний досвід волонтерської діяльності дозволяють даним організаціям спрямовувати власні зусилля на вирішення більш масштабних проблем. Волонтерські програми країн центральної та східної Європи тільки набирають обертів. В основному, волонтерські програми в країнах Східної Європи стосуються молоді – активно розвиваються літні волонтерські табори, в той час як в країнах Західної Європи та США волонтерська діяльність охоплює більш широкі верстви населення та націлена на широкомасштабну діяльність.