Протиправної поведінки

Визначальним теоретичним положенням віктимології є поняття жертви, її співвідношення з кримінально-правовим та криміналь­но-процесуальним поняттям потерпілого. Це поняття виокремлює коло проблем віктимологічного характеру.

Сьогодні у кримінологічній літературі не існує єдиного погляду на це питання.

Перша позиція - це широке визначення поняття жертви, де вона виступає не тільки як основний об'єкт вивчення, а й як один з го­ловних інструментів дослідження злочинів, злочинців та злочин­ності. З цієї причини жертва для віктимології - це будь-яка окрема людина або певна спільнота людей в будь-якій формі їх інтеграції, яким злочинними діями прямо чи опосередковано завдано мораль­ної, фізичної чи матеріальної шкоди. Таким визначенням охоплю­ються і потерпілі у вузькому кримінально-процесуальному розу-

мінні, і латентні жертви, виявлені шляхом опитування, та ін. Бли­зькою до цієї є позиція П. С. Дагеля, який до потерпілих відносить крім осіб, які постраждали безпосередньо від злочину, і юридич­них осіб².

Інша група дослідників, до якої належить і А. Н. Красиков, ґрун­туючись на нормах матеріального права, відносить до потерпілих тільки окремих осіб, які постраждали безпосередньо від злочинів. Д. В. Рівман визначає поняття потерпілого як фізичну особу, якій безпосередньо злочином завдано шкоди.

На нашу думку, перша позиція більше відповідає визначенню віктимологічного поняття жертви.

Отже, об'єктом теоретичного аналізу для розробки віктимоло­гічного напряму профілактики злочинів можуть стати будь-які людські спільноти, якщо шкода їм заподіяна саме як спшьноті й це могло бути усвідомлено злочинцем.

Дана позиція дає змогу визначити в місцях позбавлення волі більш широке коло потерпілих від злочинів (практично від усіх), які були вчинені в КВУ, оскільки вони певною мірою заподіяли шкоди як конкретним фізичним особам, так і юридичним особам, якими є установи з виконання покарань, у тому числі й спільноті, яка там працює, а також контингенту, що відбуває покарання. Водночас друга позиція значно обмежує визначення кола потерпі­лих лише до конкретних фізичних осіб. Такий підхід, на нашу думку, відкидає значну частину об'єктів - як виявлення віктимних жертв, так і засобів щодо віктимологічного напряму профілактики цих видів злочинів.

Особливий інтерес для вІктимологічних досліджень у місцях позбавлення волі становлять «винуваті» жертви. Це - поняття, по­хідне від поняття, термінологічно неадекватно визначеного - «ви-

¹ Див.: Остороумов С. С, Франк Л. В. О виктимологии и виктимности //
Сов. государство и право- 1976.-№4.- С. 67; ФранкЛ. В. Указ, раб-С. 85;
Коновалов В. П Виктимизация и ее статистическое вьіражение- Душанбе,
1978.-С. 18.

² Див.: Дагель П. С. Потсрпевший в советском уголовном праве.- Влади­
восток, 1974.-С. 17-20.

³ Див.: Красиков А. Н. Сушность и знаменне согласия в советском уголов­
ном праве.- Саратов, 1976.- С. 40-42.

⁴ Див.: Ривман Д. В. Виктимологические факторьі и профйлактика пре-
ступлений.-Л., 1975.-С. 8.

⁵ Див.: КондаковД. В. Логический словарь-справочник - М., 1975.- С. 409.

ною потерпілого». Термін «вина потерпілого» є умовним, саме ж поняття, його значення — це одне з основних положень, ідей даного наукового напряму. В юридичній літературі проблема вини потер­пілого, як і проблема його відповідальності, досліджувалася давно'. Однак досконало її стали вивчати лише у зв'язку із зародженням та розвитком віктимологічного напряму щодо вивчення причин злочинності.

Дійсно, наявність причиново пов'язаної зі злочином негативної поведінки потерпілого в КВУ є одним із факторів, що суттєво впливає на психологічний механізм вчинення злочину. Але немож­ливо ототожнювати неправильну поведінку з виною, оскільки це поняття, які не збігаються. Про «вину потрепілого» як віктимоло-гічну проблему писали Л. В. Франк, П. С. Дагель, Н. Ф. Кузнецова. Однак чіткого висновку щодо цього поняття та його змісту не було зроблено. Стосовно визначення поняття поведінки потерпілого, яка сприяла вчиненню злочину у сфері його інтересів, можна кори­стуватися терміном «негативна поведінка потерпілого», оскільки він адекватно відображає сутність такої поведінки як одного із взаємодіючих компонентів перед злочинною ситуацією.

На цей аспект боротьби зі злочинністю в КВУ слід звернути увагу в тому напрямі, що, виходячи із положення про можливість держави в особі кримінально-виконавчої системи, її підрозділів, вона має право вимагати від потерпілих або потенційних жертв, які створюють криміногенні ситуації (шляхом спокуси, провоку­вання злочинних дій), такої поведінки, яка застерігала би й саму імовірну жертву викликати протиправну реакцію з боку інших осіб відносно себе.

У нашому розумінні, віктимність у середовищі засуджених яв­ляє собою спеціальний предмет вивчення та розкриття основного питання «пенітенціарної віктимології», а саме: унаслідок яких причин і завдяки яким умовам певні особи стають жертвами зло­чинів (як засуджені, так і представники адміністрації та інші осо­би), у той час як інших ця небезпека минає. Фатальна певною мірою властивість окремих осіб ставати жертвою злочинів у будь-якій формі може бути зведена нанівець професійними профілак­тичними діями і наданням потенційній жертві допомоги, яка може

Див.: Антішов Б. С. Значение виньї потерпевшего при гражданском иравонарушении- М., 1950.-С. 39-40.

вибрати оптимальний варіант поведінки. Саме таке завдання по­винно стояти перед суб'єктами запобіжної діяльності в КВУ.

Аналіз трьох понять, які підлягають віктимологічному вивчен­ню в місцях позбавлення волі: 1) злочинець - жертва; 2) потенцій­на жертва; 3) специфічні стосунки між злочинцем та жертвою, по­казав, що два з них свідчать про важливість для генезису злочину не стільки особистості, скільки взаємодії, що передбачає порівня­льний аналіз поведінки двох осіб - злочинця та жертви.

Порівняння поведінки потерпшого та злочинця з моральними й правовими нормами, що діють під час виконання кримінальних покарань, показав існування певних складнощів, які полягають у тому, що поведінка цих осіб не однотипна стосовно характеру, а щодо спрямованості навіть полярно протилежна. Загальним, що дає змогу зіставити дані предмети вивчення, є особистість, у струк­турі якої важливе місце посідає її моральна характеристика, що виступає критерієм людської цінності. У зв'язку із цим, стосовно засуджених доцільно вживати поняття «віктимність потерпілого», різновидом якої є «віктимогенна деформація особистості», яка в певних випадках може зіставлятися з моральною деформацією особистості засудженого-злочинця.

Поняття професійної віктимності не охоплюється особистою характеристикою як комплексом стабільних типових властивостей людини. Даний різновид віктимності в літературі визначається як «безособова» властивість, обумовлена виконанням деяких соціа­льних функцій¹. Саме наявність професіональної віктимності в діяльності інституту виконання кримінальних покарань, його струк­тур, посадових осіб утворює специфічні стосунки, під час яких складаються обставини, що сприяють учиненню різних видів зло­чинів, у тому числі й тих, що не пов'язані з посяганням на особис­тість (втечі тощо).

На нашу Думку, віктимність у КВУ є не окремо взятою особистою властивістю, якістю засудженого чи іншої особи (ці компоненти є складовими), а характеристика: 1) поведінки окремої особи (коли індивід у певних ситуаціях своїми діями ставить себе в небезпечне становище жертви злочину); 2) діяльності кримінально-виконавчої системи (її підрозділів та посадових осіб) як специфічної спільно-

¹ Див.: Курс советской криминологии / И. И. Карпец, В. Н. Кхдрявцев идр.-М., 1986.-С. 178.

ти людей, об'єднаних однією ціллю та завданням щодо боротьби зі злочинністю у КВУ. Віктимними є лише ті дії, які відрізняються від соціально-правомірної поведінки підвищеною імовірністю учинення злочину саме відносно названих представників цих спе­цифічних відносин.

Морально негативне в поведінці окремої особи в КВУ є тією точкою відліку, з якої починається вияв інтересу пенітенціарного кримінолога до потерпілого, як під час блокування негативної дія­льності в секторі дії передзлочинної конкретної конфліктної ситу­ації, так і під чає безпосередніх дій припинення правопорушення. На наш погляд, під час вивчення індивідуальної злочинної поведін­ки імовірний потерпілий становить інтерес для майбутнього зло­чинця тією мірою, якою його поведінка вписується в подію злочину і несе в собі заряд криміногенності. Але вирішальним слід вважати все-таки те, що, навіть під час найактивнішої з боку потерпілого провокації злочину, його учинення можливе лише за наявності ан­тисоціальної орієнтованості особистості злочинця (що є характер­ним у таких випадках для засуджених з антисоціальною спрямова­ністю в поведінці). При цьому можна визначити тенденцію до зво­ротно-пропорційної залежності у взаємодії: наскільки більш значна негативна роль поведінки потерпілого у виникненні злочину, на стільки менш інтенсивною є антисоціальна орієнтація особистості злочинця серед засуджених.

Саме під час вчинення засудженими злочинів проти особи така залежність виступає більш чітко, оскільки у психологічному меха­нізмі їх заподіяння великого значення набувають емоції засудже­ного-злочинця, які часом зростають до стадії афекту. Поведінка потерпілого не може призвести до вчинення іншою особою злочину, оскільки соціальні регуляції у людини здебільшого є визначальни­ми порівняно з усіма іншими, тому зовнішній вплив та внутрішнє переживання людини, перш ніж знайти свій вираз у поведінці, усвідомлюється суб'єктом злочину. Саме тому він несе відпові­дальність за свій злочин. Але соціальна оцінка злочину передбачає й обов'язкову об'єктивну оцінку моральних позицій поведінки по-терпілрго, особливо в ситуації, яка суттєво вплинула на реалізацію внутрішньої готовності злочинця учинити злочин.

Таким чином, віктимність у КВУ не можна визначати одно­значно. Це - комплексне поняття щодо потерпілого, яке містить у собі чинники різного порядку. Сюди входить і статична особис-

та характеристика потерпілого, яка має комплекс стабільних ти­пових властивостей особи засудженого (передусім із негативною поведінкою). Крім цього, це є динамічним проявом властивостей особи в антисоціальній поведінці потерпілого, яка сприяла зло­чину. І, нарешті, віктимність, що визначається фактором наявності в особи певного соціального, у тому числі неформального, стату­су або виконанням соціальних ролей, а саме: ті моменти, що сто­суються віктимності інституту виконання покарань, його складо­вих ланок та спільноти його працівників. Даний аспект вивчення жертви має своє втілення в такому понятті, як віктимізація. Цей термін вживається, як правило, у поєднанні з різними додаткови­ми характеристиками, що окреслюють межі конкретного, більш вузького поняття чи явища.

Тому необхідно відрізняти віктимізацію на індивідуальному рі­вні від конкретного злочину та віктимізацію на статистичному рі­вні від злочинності¹, а також тієї її частини, що існує в місцях по­збавлення волі.

На нашу думку, слід погодитись із обгрунтованим у криміноло­гічній літературі поглядом на те, що до важливих показників злочинності мають включатися всі сукупні наслідки, які настали в разі злочинних дій за певний період. У зв'язку з цим, у характе­ристиці злочинності в КВУ слід визначити таку важливу ознаку, як віктимізація від злочинності під час відбування покарань, маю­чи на увазі те, що дана віктимізація від злочинності в КВУ - це не тільки соціальні наслідки, реальний сукупний результат як сукуп­ність кількісних та якісних характеристик потерпілих. Віктиміза­ція в КВУ - це складова поняття детермінант злочинності в місцях ув'язнення, а також віктимальні її наслідки і процес перетворення на жертву злочину конкретної особи (засудженого чи співробітника КВУ) або певної спільноти людей (установи виконання покарань, її підрозділів тощо). Тому віктимізацію від злочинності в місцях позбавлення волі слід розглядати як сукупність різнохарактерних типів процесів становлення жертвами злочинів, якими можуть ви­ступати представники певних контингентів засуджених або пра­цівників КВУ чи інших осіб.

Значення характеристики даних процесів поряд з даними про злочинність у КВУ дозволяє майже точно прогнозувати можли-

' Див.: Курс советской криминологии / Под заг. ред. В. Н. Кудрявцева и др.-М., 1985.-С. 181.

вість вчинення злочинів та визначення об'єктів профілактики. Особ­ливо цілеспрямовано слід працювати в напрямі прогнозування і профілактики над таким віктимологічним об'єктом, як так звана «рецидивна жертва» в місцях позбавлення волі.

Таким чином, поняття «жертва злочину в місцях позбавлення волі» є визначальним теоретичним положенням пенітенціарної ві­ктимології, яке співвідноситься з кримінально-правовим, криміно­логічним та кримінально-процесуальним поняттями, перебуває в безпосередньому зв'язку зі злочинцем та відіграє роль криміноло­гічно значущого (суттєвого) фактора в причиновому комплексі та механізмі вчинення злочину. Отже, жертви злочинів КВУ можуть класифікуватися за ознаками:

а) соціально-демографічного характеру та соціального статусу;

б) соціально-правової характеристики (тобто властивості ви­
ступати «мішенню» для злочинця або неспроможності суттєво
протистояти злочинним посяганням).

Відповідно до класифікації жертв злочинів у КВУ за соціально-демографічними ознаками та соціальним статусом, серед них можна виділити такі:

- на особистому (фізичному) рівні - особа потерпілого, засуд­женого; особа працівників КВУ, особа потерпілого іншого грома­дянина;

- на рівні соціальної спільноти - інтегрована спільнота праців­ників - частина, служба, відділ; КВУ як юридична особа і як спіль­нота людей; кримінально-виконавча система загалом.

Стосовно класифікації жертв злочинів у КВУ за соціально-право­вими ознаками можливе визначення:

а) офіційно визнаних жертв (їх входження в офіційну статистику
та звітність; відносно неї має місце соціально-правова реакція щодо
захисту її прав та здійснення профілактичних засобів), при цьому
виділяються - потерпілі вперше та «рецидивна жертва»;

б) латентної жертви злочину та її різновиди, коли:

- жертва сама утримує в таємниці злочинні дії відносно неї;

- не може довести до офіційних органів указаних злочинних дій;

- наявність жертви приховується відповідними посадовими осо­бами.

Класифікація жертв злочинів у КВУ за ознакою віктимності як спроможності сприяння злочинним діям, тобто наявності «вікти-могенної деформації», може мати місце на І) особистісному (фізич-

ному) рівні, що передбачає сукупність якостей особи та її соціаль­ного статусу (статична характеристика якостей потерпілого та ди­намічна - рольова характеристика під час взаємодії); вона може бути як позитивною, так і негативною; 2) на соціальному рівні, де можна зазначити ознаки: «професіональної віктимності», безосо­бової віктимності; віктимності як властивості, обумовленої вико­нанням соціальних функцій, що утворює специфічні стосунки, які сприяють злочинній поведінці у КВУ.

Сукупність названих властивостей потерпілих становить певну базу формування «віктимологічного потенціалу» в місцях позбав­лення волі.