Визначення поняття комунікаційна потреба. Типологія комунікаційних потреб.

Варто зазначити, що існує причинно-наслідковий зв’язок між потребою (П) та діяльністю (Д), що може бути відображена залежністю П → Д. Потреба - це джерело та спонукаючий фактор будь-якої людської діяльності. Тому діяльність не можна глибоко й всебічно дослідити без пізнання потреб, що її обумовили. У той же час, потребу не можна зрозуміти з неї самої, а для розкриття її сутності та особливостей, потрібно аналізувати її у світлі тієї діяльності, яку вона обумовила.

При цьому слід вказати на такі характерні риси поняття " потреба":

а) потреби властиві тільки живим організмам й соціальним спільнотам, а отже потреба – це атрибут життя, відмінна риса усього живого;

б) ця властивість потреби є функціональною, тобто виконує певні функції у життєдіяльності живих систем;

в) живі системи, які виступають носіями потреб суттєво відрізняються одна від одної. Існує три роди суб’єктів (носіїв) потреб:

* біологічні організми – рослини, тварини, що здійснюють обмін речовин із зовнішнім середовищем несвідомо;

• людина – особа, яка має індивідуальний психічний світ;

• соціальні спільноти – соціальні групи, колективи, етноси, багатонаціональні суспільства, які відрізняються суспільною свідомістю (менталітетом).

Кожному роду живих систем властиві специфічні механізми формування та задоволення потреб. Проте функції потреб однакові для усіх живих систем. Таких функцій дві: а) сигнальна; б) спонукальна. Розглянемо більш детально кожну з них:

Сигнальна функція потреби - полягає у виробленні сигналу про виникнення певних суперечностей, як зовнішніх - між існуючими умовами зовнішнього середовища і умовами, потрібними для нормального існування даної системи, так і внутрішніми – порушення внутрішньої стабільності життєвих процесів (недолік поживних речовин, дестабілізація психічного світу і т. п.). Основою сигнальної функції є властивість відбивання, властива живій матерії, тому сигнальні функцію можна назвати відбивальною. Сигнал несвідомо сприймається нервовою системою або аналізується свідомістю людини чи суспільною свідомістю.

Спонукальна функція - проявляється в активізації живої системи до певних дій з метою усунення суперечностей. Сигнал про це відчувається у вигляді фізіологічних почуттів (голод, спрага, холод) та у вигляді психічних станів - невдоволення, тривоги, дратування. Коли суперечність усувається, потреба дезактивізується, а її спонукальний вплив затухає.

Отже, Потреба – це функціональна властивість живих систем активно реагувати на протиріччя між наявними та нормальним зовнішніми та внутрішніми умовами їх життєдіяльності. Таким чином, комунікаційна потреба – це функціональна властивість суб’єктів активно реагувати на протиріччя між наявним та нормальним станом їхньої свідомості.. Комунікаційна потреба спонукає суб’єкт до комунікаційної діяльності, щоб привести зміст свідомості до бажаного стану. Визначення поняття " комунікаційна потреба" відрізняється від терміну " потреба" наступними рисами:

• комунікаційна потреба властива не будь-яким живим системам, а лише тим, які мають свідомість, а отже здатні здійснювати комунікаційну діяльність;

• комунікаційна діяльність – це рух смислів в соціальному просторі й вона здатна задовольнити комунікаційну потребу тільки у тому випадку, якщо остання усвідомлюється суб’єктом як недолік знань, вмінь або інших смислів.

Для систематизації та аналізу комунікаційних потреб варто їх систематизувати за двома основними типами:

а) за суб’єктами носіями комунікаційних потреб, які можуть виконувати ролі комунікаторів та реципієнтів. Існує три типи таких суб’єкти: І – індивідуальна особистість; Г – цільова соціальна група; М – суспільство в цілому;

б) за походженням потреби поділяються на три типи: А – абсолютні, В – вторинні, С – спонтанні.

Індивідуальна особистість, цільова соціальна група, суспільство в цілому мають вихідну кількість природних (базових) потреб, що називаються абсолютними (А – потреби). Їх склад диктується зовнішніми умовами виникнення та існування суб’єкта, перш за все – генетичною програмою або програмою соціогенезу. Від самого суб’єкта склад цих потреб не залежить. Серед А – потреб є і комунікаційні потреби. Абсолютні потреби закладені в генетичних програмах, подібно до здатності людини до прямоходження. А- потреби цільових груп встановлюються в процесі формування цих груп, причому комунікаційні А - потреби властиві не всім цільовим групам, а тільки тим, які призначені для виконання комунікаційної діяльності. Суспільні А – потреби закономірно формуються в процесі соціогенезу і серед них комунікаційні потреби представлені в обов’язковому порядку.

Під час задоволення А – потреб у суб’єкта виникає потреба в деяких засобах (інструментах) для вирішення тих або інших практичних завдань. Такі потреби називають вторинними, допоміжними (В – потреби), що утворюють немовби " друге покоління" потреб. Якщо з’являється потреба в знаннях, вміннях і стимулах (відчувається недолік в тих або інших смислах), можна говорити про появу комунікаційної В – потреби, для задоволення якої необхідна комунікаційна або мнемічна діяльність. Цільові групи мають чітко визначені комунікаційні В – потреби. Так, відчуття інформаційної кризи, яке переживає чимало вчених, є симптомом загострення комунікаційної В – потреби. При цьому існує наступний причинно-наслідковий зв’язок: комунікаційна потреба, завжди ініціює комунікаційну діяльність; із комунікаційної діяльності може виникати комунікаційна потреба, а із комунікаційної діяльності – некомунікаційна В – потреба.

Потім на базі первинних (А) та вторинних (В) потреб у осіб і соціальних суб’єктів виникають, " третинні" (стихійні, випадкові, спонтанні) потреби (С – потреби), які серйозно впливають на їх поведінку. Головна відмінність С – потреб від потреб А і В у тому, що вони не об’єктивні, а суб’єктивні. С – потреби формуються в процесі індивідуальної життєдіяльності суб’єкта. Це результат особистого досвіду індивіда або етнічної історії соціуму. Особисті інтереси і звички, соціальні норми і традиції – приклади С – потреб. Суб’єктивна спонтанність С – потреб обумовлює їх різноманітність та неможливість апріорного передбачення. Особистісні комунікаційні С – потреби можуть проявлятися, наприклад, в меломанії, колекціонуванні, туризмі або бібліофільстві.

Отже, абсолютні потреби представляють собою першоджерело цілеспрямованої діяльності. Вона, в свою чергу, породжує В – потреби, для задоволення яких необхідна інша діяльність і т. д. По мірі накопичення досвіду, особистих уподобань та відвертань розвивають С – потреби, які стимулюють нові види діяльності. В результаті складається наступний причинно-наслідковий ланцюжок:

А - потреба → Діяльність 1 → В – потреба → Діяльність 2 → … → С – потреба → Діяльність 3 і т. д.

Наприклад: Пізнавальна потреба (А) → Навчання → Потреба в читанні (В) → Читання → … Читацький інтерес (С) → Бібліофільська діяльність.

Наведена типологія абсолютних, вторинних та спонтанних потреб поширюється лише на людські, тобто особистісні й соціальні потреби, не охоплюючи потреб біологічних, адже усі вони мають абсолютний характер.

Комунікаційні СМ – потреби проявляються в попиті на форму пропонованих комунікаційних повідомлень, перш за все – в галузі мистецтва та літератури. Ця форма повинна задовольняти суперечливим вимогам: з одного боку – приваблювати новизною, а з іншого – не суперечити традиційним зразкам.