Розвиток фінансів у 1922-1930 рр.

Після завершення відновного періоду компартія оголосила про перехід до прискореного будівництва соціалізму. Фінансова політика держави полягала в стимулюванні росту грошових доходів і нагромаджень промисловості, збільшенні доходів бюджету, удосконаленні методів концентрації ресурсів та правильній організації фінансування, посиленні податкового тиску на капіталістів. У 1929 р. був скасований НЕП.

У першому п'ятирічному плані (1928-1933 рр.) передбачалось першочергове фінансування важкої промисловості. Необхідно було мобілізувати фінансові ресурси у розмірі 91, 6 млрд. руб., з них 70, 9 млрд. руб. - кошти підприємств, організацій і 17, 3 млрд. руб. - кошти населення. Майже 62% обсягу капіталовкладень фінансувалося за рахунок коштів бюджету. Якщо видатки Державного бюджету СРСР за роки першої п'ятирічки зросли у 4, 3 рази, то видатки на народне господарство – у 6, 7 рази.

Перший п'ятирічний план був сприятливим для України, яка отримала 20% загальних капіталовкладень. На її території було побудовано 400 підприємств із 1500, в тому числі Харківський тракторний завод, завод Дніпроспецсталь, Дніпрогес. Однак другий і третій п'ятирічні плани передбачали незначні капіталовкладення. Союзні органи таке скорочення пояснювали близькістю України до західних кордонів і в основному розвивали промислові райони Уралу. В УРСР відбувався переважаючий розвиток добувних галузей, а також нерівномірний географічний розподіл виробництва з розширенням промислових районів Донбасу і Придніпров'я.

У 1927 р. було затверджено нове Положення про державні промислові трести. Так називались підприємства, які працювали на засадах госпрозрахунку. При розподілі прибутку підприємств у 1929 р. 60% його обсягу направлялось в бюджет, а 40% - залишалося в господарстві та йшло на формування фонду покращення побуту робітників, виплату премій, а також відрахування в Банк довгострокового кредитування. Відбувся значний ріст грошових нагромаджень:

1925/26 р.1928/29 р.

прибуток 647 млн. руб. 1140 млн. руб.

амортизація 365 млн. руб. 470 млн. руб.

Це вимагало посилення фінансового контролю зі сторони держави. Фінансово-контрольне управління Наркомфіну СРСР було реорганізовано у Держфінконтроль з посиленням його самостійності та розширенням прав.

Здійснення плану індустріалізації держави вимагало значних обсягів капіталовкладень. Так, у 1925/26 р. вони становили 2, 3 млрд. руб., а у 1929 р. – 5, 9 млрд. руб. Питома вага вкладень у виробництво засобів виробництва у всій сумі капіталовкладень у промисловість зросла з 65, 7% у 1925/26 р. до 84, 6% у 1929/30 р.

Основна роль у фінансуванні індустріалізації була покладена на бюджетні кошти, питома вага яких досягла у 1929/30 р. 58%. У травні 1930 р. ЦВК прийняв постанову, згідно з якою бюджетні кошти на фінансування державних підприємств не повинні були повертатися в централізований фонд держави.

Крім бюджетних коштів у якості джерел індустріалізації використовувались кошти населення через систему державного кредиту. Держава випускала масові позики, періодично змінюючи умови випуску. Середній строк позик, випущених у 1926-1929 рр. зріс у 2, 5 рази порівняно з позиками 1922-1925 рр. і становив 8 років 4 місяці. У 1930 р. була проведена конверсія державних позик: облігації всіх раніше випущених позик, які розміщувались по підписці (крім облігацій Третьої позики п'ятирічки), були замінені облігаціями позики " П'ятирічка за чотири роки" строком на 10 років. Проведена у 1936 р. конверсія понизила вартість кредиту для держави у 2 рази (з 8 до 4%) і продовжила термін позик з 10 до 20 років.

Для фінансування господарства держава використовувала кошти державного майнового і особового страхування. У бюджет ці кошти поступали в порядку відрахувань від прибутку Держстраху СРСР, а також шляхом утворення страхових і резервних фондів, частину коштів яких вкладали у державні позики.

До 1928 р. страхування майна соціалістичних підприємств проводилось на однакових умовах із страхуванням майна приватних підприємств і осіб, застосовувались лише певні знижки. У 1928 р. були введені нові правила страхування майна народного господарства і ВРНГ зобов'язувалась протягом двох років застрахувати в повній вартості всі основні фонди промисловості. Однак реалізація такого рішення була пов'язана із значними труднощами і його відмінили. У відношенні державних підприємств функції по страхуванню їх майна були покладені на бюджет.

У 1929 р. було запроваджено пенсійне забезпечення в порядку соціального страхування по старості. Спочатку воно було поширено на працівників чорної металургії, залізничного транспорту та деяких інших галузей. Страхові тарифи були диференційовані в залежності від страхових ризиків, однак виплата допомог і пенсій проводилась незалежно від місця роботи, трудового стажу застрахованого. Визнавши недоліки, компартія запропонувала перевести державне соціальне страхування на галузевий рівень: створити галузеві страхові каси і децентралізовано видавати допомогу і пенсії.

Фінанси приймали важливу участь у реконструкції сільського господарства. Фінансування відбувалось за рахунок коштів бюджету, Державного та кооперативних банків тощо. Бюджетні кошти у 1926/27 рр. становили 298 млн. руб. або 14, 3%, а у 1929/30 рр. вже 1353 млн. руб. або 19, 9%. У першій п'ятирічці їх обсяг дорівнював 9, 5 млрд. руб. або 10, 5% всіх бюджетних видатків. За рахунок бюджету надавалась також допомога через систему сільськогосподарського кредиту, а також на будівництво машино-тракторних станцій.

Важливим засобом розподілу національного доходу держави залишався державний бюджет, доходи і видатки якого характеризувались наступними розмірами:

Таблиця 9.

Доходи і видатки державного бюджету СРСР у 1926-1930 роках.

Податкова політика держави у 1925-1930 рр. проводилась по таких напрямках: мобілізація коштів для забезпечення фінансування державних потреб, регулювання грошових надходжень суб'єктів господарювання, зниження цін, зміцнення кооперації та витіснення власника. Від державних підприємств в бюджет поступило у 1929/30 р. 83% всіх поступлень, а від приватних підприємств і населення - 17%.

Податкова система постійно удосконалювалась. У 1926 р. були внесені зміни в систему подоходного оподаткування: відмінили поділ подоходного податку на основний і додатковий та ввели оподаткування по сукупному доходу (крім доходів робітників і службовців); посилили прогресію ставок податку і підвищили неоподатковуваний мінімум для робітників і службовців з 75 до 100 руб. в місяць; встановили додаткове оподаткування капіталістичних елементів у вигляді податку на надприбуток.

У 1928 р. була здійснена реорганізація промислового податку в напрямку: посилення диференціації ставок в залежності від форм власності та характеру галузі; встановлення оподаткування за оборотами поточного року; введення централізованого порядку оподаткування державних підприємств.

В даний період широко використовувалася система акцизів, які становили 2, 6 млрд. руб. або 40% від всіх доходів бюджету в 1929-1930 р.

Відбулися зміни в оподаткуванні сільських господарств селян. У 1928 р. була проведена реформа сільськогосподарського податку, яка полягала в наступному: 1) здійснено перехід до оподаткування заможних господарств в індивідуальному порядку по фактичному доходу; 2) встановлені надбавки в розмірі від 5 до 25% до розрахованого доходу для даних господарств; 3) введені знижки з ставок сільськогосподарського податку для колективних господарств; 4) встановлені пільги по окремих видах сільськогосподарських культур (наприклад, технічних). У 1929/30 р. в середньому на одне господарство припадало сільськогосподарського податку: з колгоспників - 10 руб. 74 коп., з одноосібних селянських господарств -18 руб. 09 коп., із заможних господарств - 172 руб. 49 коп. З 1930 р. для заможних господарств ввели спеціальну шкалу високих прогресивних ставок. Колгоспи оподатковувались по пропорційних ставках до фактично отриманого доходу.

Однак проведені зміни не змогли вирішити всіх проблем, що назріли в державі. У 1930-31 рр. була проведена кредитна реформа, основний зміст якої полягав: у ліквідації комерційного кредиту і заміні його прямим банківським кредитуванням; зосередженні короткострокового кредитування в Державному банку; встановленні трьох форм розрахунків - акцептної, акредитивної і з окремого рахунку; створення банків довгострокового кредитування тощо.