Current state and ways of improvent of future teacher’s practical training

The article deals with the main problems of teacher’s practical training in system of higher education and necessary of cooperation between teacher and students through process of study and rearing. The ways of improvement efficiency of future scientific and pedagogical personnel’s practical training at the Chemistry Department are proposed.

Keywords: teacher in higher education, practical training, students, ways of optimization, the Chemistry Department.

Питання практичної підготовки майбутніх викладів є актуальним з огляду на реформування та оновлення вищої освіти в Україні, а також необхідності створення якісних і конкурентоздатних фахівців, в тому числі і викладачів хімії, які змогли б наблизити навчально-виховний процес у вищій школи до світових стандартів.

Метою статті є характеристика сучасного стану практичної підготовки майбутнього викладача у вищій школі, а також пошуки оптимальних методів та способів покращення підготовки науково-педагогічних кадрів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основною метою державної політики в галузі вищої освіти є створення умов для розвитку висококультурної особистості та творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти й організації навчально-виховного процесу відповідно до європейських і світових стандартів. Саме тому посилюються вимоги до викладача вищого навчального закладу, який відіграє провідну роль у реалізації актуальних завдань освітньої сфери.

Це питання широко висвітлюється у наукових працях та публікаціях

викладачів та теоретиків педагогіки з усіх куточків України. У роботі (Мороз О.Г., Юрченко В.І., 2001, с.156-159) автори звертають увагу на відповідність нової філософії освіти до підготовки викладачів вищої школи в сучасних соціокультурних умовах. Вбачається не просто трансляція науково-культурного і професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), а вплив на індивідуальність та індивідуальну свідомість студента, визнання права на власну думку і позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще П.П. Блонський писав: " Ми не збираємося навчити студента " всьому", але ми повинні навчити його самостійно, протягом усього майбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, що йому потрібно". Широко розкриті недоліки підготовки майбутніх викладачів на магістратурі Л.І.Тимчуком (Тимчук Л.І., 2009, с. 9-11). Вказується на причини не готовності вчорашніх магістрів бути і позиціонувати себе як педагогів, а також описані особливості технології “навчання дорослої людини”, щонадає студентові можливість активно впливати на зміст, форми і методи навчання, адаптувати навчання до своїх індивідуальних потреб і особливостей; створює передумови для розвитку в студента самостійного, творчого і відповідального підходу до свого навчання. Варто відзначити системну оцінку проблем підготовки майбутніх викладачів у статті (Ржевський Г., 2012, с. 73-88), таких як: помітна розгубленість серед педагогів у питанні соціальних і моральних орієнтирів виховання, необхідність акцентування виховної роботи на національну ідею для формування свідомих громадян. Розкрито рівневу характеристику сформованості психологічної готовності студентів вищого учбового закладу до педагогічної діяльності. Деякі автори підкреслюють, що гуманістичні гасла гармонійного, всебічного творчого розвитку особистості у СРСР не змогли реалізуватися, бо мали насамперед пропагандиське призначення і перебували у суперечності з реальним життям і з дійсним соціальним замовленням держави. Суттєвим недоліком існуючої системи педагогічної освіти продовжує залишатись домінуюча у ній, так звана «бездітна педагогіка». У ній дитина (студент) виступає деяким безвладним об'єктом, що змушений повністю підкорятися наказам і вказівкам викладача. В статті (Чебукіна В.Ф., 2013, с. 204-211) розставленні акценти на основні завдання, які повинен реалізувати у своїй роботі викладач у підготовці студентів технічних спеціальностей. Важливе місце займає вивчення спеціальних дисциплін, які вивчають теоретичну і практичну частину програми. Результативність занять залежить від рівня активізації навчального процесу, повноти залучення студентів до творчої діяльності. Робота (Чорна С. С., 2008, с.1-40) включає дослідження формування педагогічної культури майбутнього викладача вищої школи в процесі магістерської підготовки за умов цілеспрямованого формування позитивної мотивації до педагогічної діяльності та стійкої потреби в саморозвитку педагогічної культури, упровадження системи наставництва, орієнтації педагогічної практики на формування педагогічної культури магістрантів. Підсумовуючи дослідження питання практичної підготовки майбутнього викладача у вищій школі, варто вказати на загальні тенденції: необхідність оновлення самого розуміння педагогічних завдань викладача в сучасних умовах, потреба відходу від підготовки науково-педагогічних кадрів “старої школи” (що прийшло з системи освіти СРСР), зміна соціально-рольових позицій: викладач і студент – не “директор і підлеглий”, а співучасники процесу навчання, виховання, творчості.

Постановка завдання. На сучасному етапі розвитку освіти в Україні постає нагальна потреба ефективної підготовки майбутніх викладачів вищої школи, які можуть не тільки реалізувати традиційний підхід «знання, уміння, навички». Акцент ставиться на формуванні системи, що є динамічною комбінацією концентрування учбового процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні і особистісному зростанні. Зміна самої парадигми взаємодії викладача зі студентами, відхід від радянської системи підготовки науково-педагогічних кадрів та оновлення саме практичної частини підготовки викладача – це основні питання, які варто розкрити у даній статті. Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

– уточнити поняття “практична підготовка”;

– проаналізувати проблеми підготовки майбутнього педагога вищої школи;

– визначити організаційно-педагогічні умови, що сприяють успішному формуванню педагогічної культури майбутнього викладача вищої школи в магістратурі;

– розробити методичні рекомендації практичної підготовки майбутнього викладача вищого навчального закладу.

Виклад основного матеріалу дослідження. У державній політиці розвиток вищої освіти є пріоритетним напрямком, що включає формування національних та загальнолюдських цінностей; постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; особистісна орієнтація освіти; інтеграція вітчизняної освіти в європейський та світовий освітній простір.

Дуже часто поняття “практична підготовка” ототожнюють з поняттям

“практика” студентів. Відповідно до Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України визначено, що практика студентів є невід’ємною складовою процесу підготовки фахівців (Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, 2003, с.28-37). Тому під цим поняттям суб’єкти ринку праці й заклади, які надають освітні послуги, мають на увазі систему заходів, спрямовану на формування молодого фахівця як соціально адаптованої і соціально відповідальної особистості. Це передусім такі характеристики:

· прикладні теоретичні знання та вміння оцінювати й розв’язувати ситуативні завдання;

· досвід роботи у вигляді навичок постановки і розв’язання реальної виробничої проблеми, набутий у процесі практики у період навчання;

· особистісні якості – ефективне спілкування, уміння працювати в команді, самостійне прийняття рішень, лідерський потенціал, само презентація, прагнення до розвитку, набуті і розвинені завдяки активній громадянській позиції під час навчання.

У моєму розумінні, майбутній компетентний педагог вищої школи – це вчорашній магістрант чи аспірант. Адже, сьогоднішній магістрант хімічного факультету, який серед інших можливостей працевлаштування визначає себе спеціалістом-хіміком на ринку праці, також ідентифікує себе як майбутній викладач ВНЗ. Велика маса теоретичних знань і розуміння складних процесів виробництва чи синтезу різних речовин дає можливість поділитись ними із студентами менших курсів чи нехімічних спеціальностей, проте, як показує досвід, значна частка студентів, які навчаються в магістратурі, виявляються неготовими до викладацької роботи. Навіть, серйозно готуючись до уроку (готуючи план лекції, практичне заняття, лабораторну роботу), маючи ґрунтовний матеріал, оптимально підібрані завдання, майбутній викладач не може зорієнтуватись у процесі і губиться. Звичайно, одна з причин невдачі – брак досвіду, але важливою є і попередня підготовка з техніки навчання. На хімічному факультеті студенти-магістранти на першому курсі слухають курс «Педагогіка у вищій школі», що передбачає окрім підвищення науково-теоретичного і фахового рівня спеціалістів також і поліпшення їх психолого-педагогічної підготовки. Такий курс педагогіки дає можливість зрозуміти, що крім знань та вмінь з профільної дисципліни, варто бути наставником і вихователем для своїх студентів, важливо навчити їх самостійно працювати з матеріалом, а не просто вичитати курс. Причина того, що не кожен магістр, який має професійне право бути викладачем вищої школи, виявляється не підготовленим є техніка викладання: зацікавлювати у навчанні, а не примушувати чи залякувати студента; проводити творчу роботу (заохочувати пропозиції власних ідей і варіантів рішень, а не створювати чіткі рамки заняття). Позитивом у формуванні педагогічної культури на хімічному факультеті є предмет «Методика викладання» на четвертому курсі, що дав можливість відчути себе шкільним вчителем хімії на 45 хвилин. Саме тоді вдалось оцінити, скільки матеріалу треба опрацювати, скільки методичних рекомендацій прогортати, як знайти цікавий матеріал і подати його наочно! Такий курс дав можливість заглибитись в особливості професійної діяльності вчителя, але не викладача у вищій школі. Студент – це людина пізньої юності або ранньої дорослості – достатньо зріла особистість, професійно спрямована. У вищій школі викладати важче в плані того, що діти формують свою особистість і сильно піддаються педагогічному впливу, а от студенти повинні побачити практичну цінність та значущість того матеріалу, що для них викладають, щоб зацікавитись предметом.

Педагоги виділяють наступні критерії сформованості педагогічної культури майбутніх викладачів ВНЗ:

· мотиваційний (наявність професійних мотивів, професійна спрямованість, мотивація до успіху);

· змістово-процесуальний (система знань щодо сутності та компонентів педагогічної культури, інформаційна культура, здатність до саморозвитку);

· рефлексивно-емоційний (самопізнання, здатність до емпатії, самоконтроль у спілкуванні).

Для якісної практичної підготовки викладача варто створити описову характеристику, що розкриває вимоги до знань та вмінь, результатів діяльності й особистісних якостей педагога. У роботі пропонується наступна модель практичної підготовки викладачів на кваліфікаційному рівні “Магістр” хімічного факультету:

Таблиця 1. Модель практичної підготовки майбутнього викладача хімії

Варто відзначити, що основні аспекти цієї моделі реалізуються на хімічному факультеті, але частково або неефективно. На жаль, дається забагато теоретичного матеріалу, який не засвоюється без постановки педагогічних ситуацій і опрацювання можливих технологій викладання на семінарах. Для оптимізації цієї моделі варто ввести критерії, за якими будуть оцінюватись студенти при проходженні практичної підготовки майбутніх викладачів, заохочення до програми буде стимулюватись відповідними оцінками виконаної роботи. Такими критеріями на етапі формування педагогічної культури та науково-педагогічний якостей будуть: інформативність та насиченість матеріалу; відповідність плану заняття до рівня групи студентів; креативність підготовки (творчий підхід, вмотивованість); відчуття часу та керування динамікою процесу; комунікативні здібності викладача (здатність ясно і чітко відповісти на питання студентів); гуманістична спрямованість діяльності викладача; психопедагогічна підготовка (саморегуляція). Зводячи ці критерії у таблицю оцінювання майбутнього викладача маємо:

Таблиця 2. Критерії оцінки практичної підготовки викладача

Такий підхід до оцінки роботи студентів на етапі формуванні педагогічної культури допоможе і в наступних етапах практичної підготовки. Так, на етапі формування виховних вмінь за постановчим експериментом більшість магістрантів зможуть віднайти важелі впливу та форми поведінки для вирішення педагогічного конфлікту. До проведення практичних робіт зі студентами молодших курсів в реальних умовах майбутні викладачі вже будуть знати типологію виховних задач та основні типи професійного розв'язання педагогічних комплексних ситуацій, технології організації навчальних занять, і в цілому – закономірності продуктивної виховної діяльності педагога. Паралельно для магістрантів, у яких виникнуть проблеми з педагогічної практики варто створити факультатив з психології педагогіки, де буде показано, як перебороти свої страхи викладання та сформувати моделі для підвищення емоційної стійкості і витримки педагога. Під час практики майбутні викладачі матимуть можливість реалізації своїх професійних якостей і здібностей. Покращення ефективності практичної підготовки майбутніх викладачів відбувається завдяки оптимізації програми навчання студентів, починаючи із старших курсів до магістратури.

Висновки. У даній роботі було розкрито стан практичної підготовки майбутніх викладачів у вищій школі в умовах сучасності, відображено основні проблеми у формуванні педагогічних вмінь та навичок. В ході оцінки наявних в літературі матеріалів для вирішення і покращення процесу підготовки педагогів, було запропоновано власну модель оптимізації та підвищення ефективності практичної підготовки майбутніх викладачів на базі кваліфікаційного рівня «Магістр». Наведена модель повинна функціонувати у комплексі з критеріями оцінювання практичної підготовки викладачів для мотивації та удосконалення процесу навчання і виховання. Практична підготовка викладачів – це один з елементів формування особистості педагога з врахуванням потреб сьогодення і розвитку висококультурної та творчої особистості.