A. Davudiyk

The article discusses the main features of modern practical education, its problems and shortcomings of different approaches to improving and enhancin.

Keywords: practical training institutions (technical specialty), the practical problems of education, development of practical education.

Аналізуючи розвиток вищої освіти в Україні, можна констатувати досить повільні темпи її реформування й пристосування до умов ринкової економіки. Ця невідповідність освіти умовам ринку наочно простежується у тому, що значна частина випускників вищих навчальних закладів поповнює лави безробітних. З точки зору ринкової економіки така освіта дорого коштує суспільству і є нерентабельною. Ринок вимагає не тільки наявності знань, а в першу чергу - вмінь застосувати ці знання у нових незвичних умовах, що найбільше стосується технічних спеціальностей, тобто мова йде про сформованість практичних вмінь та навичок.

Метою статті є розгляд сучасних проблем практичної освіти, невідповідність теоретичної та практичної науки у ВНЗ, шляхи вирішення цієї проблеми.

Питанню використання практики, як могутнього засобу активізації процесу професійного становлення молодого фахівця присвятили свої праці багато науковців. Великого значення надавав практичним формам діяльності для професійного становлення педагога В.О. Сухомлинський: " Без участі у виховній роботі уся педагогічна культура, усі знання педагога є мертвим багажем"

Т.Ф. Білоусова вважає, що практика дає можливість студентам усвідомлювати необхідність набуття теоретичних знань, накопичує практичний досвід у роботі, що сприяє активізації творчої діяльності, а це, в свою чергу, веде до інтенсифікації процесу професійного навчання.

С.О. Сисоєва розглядає практичні форми навчання як лабораторію, в якій відбувається формування молодого фахівця, безпосередня підготовка його до професійної діяльності.

Г.В. Шевцова розглядає проблему виховання професійної активності студентів університету у процесі неперервної практики. У результаті дослідження автор зробила висновок, що активність - це активність особистості, яка виявляє готовність та прагнення до дій і яка проявляється у свідомій організованій та цілеспрямованій взаємодії з об'єктом діяльності. Отже, стрижнем професійної активності студентів в умовах університету є практична діяльність.

До основних проблем практичної підготовки фахівців технічного спрямування можна віднести:

1) Переважання теоретичної підготовки над практичною.

2) Поділ теоретичного і практичного навчання в практиці роботи університетів.

3) Невідповідність практичної підготовки фахівця в умовах ВНЗ з потребами практичної підготовки ринку.

Розвиток практичних форм навчання значною мірою залежать від тих годин, які закладені у навчальному плані. Тому, розглядаючи питання взаємовідносин теорії та практики, слід звернути увагу і на проблему недосконалості навчальних планів. Зрозуміло, що практика повинна спиратися на теоретичну підготовку студентів. Теорія надає знання, пояснює і спрямовує практичну діяльність, але вона залежить від практики. Теорія виникла на основі практики і як знання практики, теоретичне вчення розкриває практичну діяльність людини, але вона не є критерієм у вирішенні найважливіших питань. На відміну від теорії, на практиці перевіряється життєздатність того чи іншого теоретичного положення. Таким чином, недостатня увага до розвитку одного з видів діяльності призводить до уповільнення розвитку іншого, тобто нерозвинута теорія гальмує розвиток практики, а нерозвинута практика стримує розвиток теорії. Розглянувши ж у єдності теоретичну і практичну підготовку студентів, маємо можливість досягти нового якісного рівня у вихованні молодого фахівця. Володіючи теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками, студент набуває більш ширшої сфери для професійної діяльності.

У наших вищих навчальних закладах практичне навчання на ІІ курсах носить характер суспільної роботи, і тому воно відірване від теоретичного навчання. Лише на Ш-IV курсах передбачена виробнича практика, в процесі якої студент має змогу повною мірою випробувати свої здібності і здобуті знання. Таким чином, у навчальний план заздалегідь закладено розрив між вивченням теоретичних дисциплін і навчальною практикою, що означає розрив між засвоєнням знань та формуванням професійних вмінь і навичок.

Концентрація практичної роботи на останніх курсах призводить не тільки до різкого збільшення самостійної діяльності, але й різкої зміни характеру навчальної роботи студента. А як відомо, тільки послідовність та поступовість створюють умови для якісного закріплення матеріалу. Тому цей різкий перехід від теоретичних занять до практичних не тільки не допомагає у формуванні міцних вмінь та навичок, а навпаки, ускладнює цей процес. Безумовно, це не сприяє побудові високоякісного навчального плану. Таким чином, процес пізнання постає не у вигляді поступового накопичення знань, вмінь та навичок, а скоріше нагадує сніговий клубок, коли студент обростає теоретичними знаннями від курсу до курсу, а на останніх курсах цей клубок знань лягає марним тягарем на студента, не перетворюючись на практичні вміння та навички. Безумовно, такий різкий перехід від теоретичних до практичних занять призводить до невпевненості у своїх силах.

Відсутність системи набуття практичних вмінь та навичок призвела до того, що відсутня цілісність у процесі виховання молодого фахівця. Відсутність органічного зв'язку між теоретичним та практичним навчанням виявляється у тому, що знання випускників часто носять абстрактний характер. Вони не перевірені і не закріплені на практиці. Ці знання фрагментарні, не пов'язані у єдине ціле, існують у вигляді окремих, слабо пов'язаних між собою елементів, засновані на інформації, одержаній з окремих предметів.

Якщо звернемося до розділу практичного навчання, тобто формування професійних вмінь та навичок, то побачимо, що жодна з програм не визначає, які професійні вміння, на яких курсах і як повинні бути сформовані. Не передбачена перевірка рівня сформованості вмінь на заліках, семінарських та державних іспитах. Якщо конкретніше, то програми практичного навчання повинні б визначати найбільш важливі вміння та навички, що потребують практичного удосконалення, а також місце проведення та кількість годин, необхідних для практики. Невизначеність цього не дає змогу досягти чіткості й ясності при створенні навчального плану. Іншим кроком, який також може позитивно вплинути на формування якісних та міцних професійних вмінь та навичок - це скорочення часу між набуттям теоретичних знань і переростанням їх у вміння та навички. Добитися цього у навчальному процесі можна за допомогою створення розкладу занять у вигляді блоків, де група теоретичних дисципін пов' язана з одним із видів спеціальних практик. Мета такого об' єднання - швидке переростання знань у практичні вміння та навички. Слід констатувати, що увага приділяється виробленню конкретних вмінь та навичок, а це сприяє підвищенню їх якості та допомагає більш оперативно використовувати в подальшій роботі.

Студент мріє доторкнутися до творчого процесу виробництва Але замість того, щоб якнайкраще використати позитивний емоційний настрій студентів до праці, розвиваючи далі їх зацікавленість і любов до професії, у вузах, особливо на перших етапах, спостерігаємо інше - зниження зацікавленості, а часом певну розгубленість і навіть розчарування практикантів своєю майбутньою роботою. Одним із факторів, який визначає складність переходу від теоретичних знань до практичних вмінь та навичок, є, з одного боку, різке зростання частки самостійної роботи студентів і їх психологічна непідготовленість до виконання професійних функцій; з іншого боку, невміння оптимально використовувати набуті знання в конкретній виробничій ситуації. Знання в даному процесі виступають базисом розумової діяльності практиканта, впливаючи на якість, зміст і цілеспрямованість цієї діяльності. Причому " вирішальне значення для успішного застосування знань на практиці має не стільки обсяг, скільки точність, систематичність й рухливість знань" [248, с. 69]. У наших же педагогічних вузах прагнуть якраз більше дати студентам знань за допомогою лекцій, тобто - у готовому вигляді. " Одержавши, як по водогону, здобуті впертою працею попередніх поколінь знання, студент " доносить" їх до заліків та екзаменів, здає (не лише у переносному, але часто й у прямому значенні) і порожні, не обтяженим зайвим вантажем, переходить на наступний курс, готовий підключитися до наступного пізнавального " водогону" й одержувати у спорожнілі ємкості пам'яті нові порції знань та вмінь" [1, с. 48]. Іншими словами, одержавши знання і не закріпивши їх практичною діяльністю, студент не відчув необхідності цих знань для подальшої роботи, а це, у свою чергу, призвело до пасивності засвоєння знань, не сприяло активізації в оволодінні спеціальністю, поставило студента у роль не активного шукача потрібної інформації, а роль споживача певної суми знань.

Поступовість у збільшенні питомої ваги самостійної практичної роботи, а також у переростанні теоретичних знань у практичні вміння та навички повинна полегшити перехідний період. Сприяти цій поступовості повинна система спеціальних практик, спроектована таким чином, щоб кожний наступний вид практики був логічним продовженням попереднього, базувався на вже добутих знаннях, вміннях та навичках. Причому в попередньому виді практики повинен вже бути закладений визначений мінімум завдань із того виду практики, який належить проходити студентам у наступному семестрі. Тобто якоюсь мірою необхідно використати таку послідовність подачі теорії та практики, при якій у деяких випадках практична діяльність випереджає теоретичну або йде паралельно з нею. Використання такої послідовності подачі теоретичної та практичної діяльності дозволить досягти більш уважного ставлення з боку студентів до теоретичних дисциплін, спрямованих безпосередньо на підготовку до практичної роботи, а також свідомого засвоєння знань, необхідних у подальшій роботі. Як бачимо, форми взаємозв' язку теоретичних знань та практичної діяльності різноманітні та багатогранні. Практика ставить проблеми перед педагогічною наукою, які потрібно вирішити. Вона ж контролює і перевіряє життєздатність конкретних знахідок і теоретичних узагальнень, висновків, стимулює розвиток теорії.

Аналізуючи й порівнюючи стан справ на сучасному етапі, ми бачимо, що в педагогіці спостерігається значна перевага теорії над практикою. Крім навчальних планів, на високий рівень теоретичного забезпечення вказує значний науковий потенціал вузів, а також широкий матеріал спостережень, накопичений у процесі проведення багатьох експериментів та узагальнень передового досвіду. I все це на фоні низького рівня розвитку практичних форм навчання, які поки не в змозі вирішити багато професійних та спеціальних питань у підготовці молодих спеціалістів. Виходячи із закономірностей про взаємозв'язки теорії та практики, я дійшов висновку, що такий значний теоретичний потенціал, розвиток якого суттєво стримується низьким рівнем практики, неминуче повинен привести до нового якісного рівня побудови, організації та впровадження педагогічної практики. Безумовно, впровадження нових форм виробничої практики - це науковий експеримент, який, виникнувши, не залишиться незмінним. Швидко розвиваючись, він дасть велику різноманітність конкретних виявлень, які полягатимуть, перш за все, у стимулюванні подальшого розвитку теоретичної думки, особливо в галузі становлення конкретних видів практики. Система педагогічної практики покликана доповнити й збагатити теоретичну підготовку студента, створити можливість для закріплення й поглиблення одержаних знань у процесі вирішення практичних завдань.