Лікування хронічних колітів.

Воно має бути комплексним: ліжковий режим (в період загострення), лікувальне харчування, медикаментозна терапія, фізіотерапія, санаторно-курортне лікування.

Ліжковий режим дозволяє зменшити енергетичні витрати, призначити малокалорійну дієту і, тим самим, розвантажити кишечник. В подальшому режим розширяють і дозволяють хворому відновити свою трудову діяльність.

Лікувальне харчування рекомендується в залежності від переважання бродиль­ної чи гнильної диспепсії. В період загострення хронічного коліту рекомендують протертий домашній сир, кефір, простоквашу, міцний чай, слизисті крупи на воді з рису, вівсяної або рисової крупи (можна додавати м’ясну юшку з нежирного м’яса). М’ясо і риба подаються у вареному і рубленому вигляді; дозволяються парові котлети, фрикаделі, книдлі.В якості гарніру дають рисову або, краще, вівсяну кашу (“путрю”). Дозволяються сухарі з пшеничної муки, черству булку, киселі і желе з чорної горобини, вишні.

В разі переважання бродильної диспепсії обмежують вуглеводи (150-200 г/день). З харчового раціону вилучають сирі овочі, боби, чорнослив, обмежують каші і сухарі. Дозволяється свіжий домашній сир, м’ясні парові котлети.

У разі ж переважання гнильної диспепсії в харчовому раціоні обмежують вміст білків (наш практичний досвід не підтверджує доцільність обмеження білків при гнильній диспепсії). Допускаються протерті овочі і зелень (крім капусти, редьки, брукви), добре вимочений оселедець. Дуже ефективні розвантажувальні дні: “яблучні”, “кефірні”, “сирні”; постійно необхідний настій шипшини.

При хронічних ентероколітах з явищами білкової, вітамінної та мінеральної недостатності рекомендується дієта Інституту харчування РАМН. Вона містить багато білка (130-150 г), жиру (100-110 г) при обмеженій кількості вуглеводів (до 400 г), загальна калорійність 3500-4000 ккал. В цю дієту включені м’ясо і риба нежирних сортів в добрепровареному і просмаженому вигляді, пісний сир, овочеві і картопляні пюре, пісна м’ясна юшка, протерті каші, хліб білий несвіжий, вершкове масло (100 г), відвар шипшини, протерті яблука, чай, фруктові соки. Вилучені з раціону: сирі овочі та фрукти, цільне молоко, чорний хліб, солені і холодні страви і закуски, морозиво, газовані напої.

У випадках дискінетичного закрепу в раціон включають продукти, багаті рослинною клітковиною: салати, вінегрет, чорнослив, несвіжий чорний хліб, сирі овочі і фрукти (яблука, буряк, морква).

Дієту при хронічному ентероколіті поступово розширяють, стараючись підвищити виносливість кишечником різних харчових продуктів - метод обережних тренувань та поступових навантажень.

Антибактеріальна терапія широко використовується в лікуванні хворих на хронічний коліт. З еубіотиків, які володіють широкими антибактеріальними і протигрибковими властивостями, але не впливають на нормальну кишечну мікрофлору, застосовують ентеросептол, мексаформ, мексазу, інтестопан. Призна­чають 1-2 таблетки 3-4 раза на день, курс лікування 7-10 днів. Еубіотики містять йод або бром, тому їх не призначають при ураженнях зорового нерва, печінки, нирок, щитовидної залози, алергії до йоду і брому.

Антибіотики використовують обережно, в першу чергу при наявності стафілококового і ентерококового дисбактеріозу, а також при дисбактеріозі, зумовленому протеєм, синєгнійною паличкою.

При стафілококовому дисбактеріозі призначають півсинтетичні пеніциліни (оксацилін, метицилін, ампіцилін, диклоксацилін, амоксицилін, амоксиклав), а при ентерококовому – макроліди (еритроміцин, рулід, роваміцин, клацид). Левоміцетин ефективний стосовно багатьох грампозитивних і грамнегативних бактерій, чутливі до нього також Enterobacter, Klebsiella, Proteus. Аміноглікозиди (гентаміцин, нетроміцин) використовують при генералізованих протейних і синєпаличкових дисбактеріозах. Стрептоміцин також застосовують при колітах, бо він погано всмок­тується і володіє широким спектром дії.

Призначають антибіотики у звичайних терапевтичних дозах упродовж 5-7 днів. При наявності в калі лямблій, тріхомонад призначають нітрофурани (фуразо­лідон, по 0, 1 г х 3 рази на день, всередину, 5-10 днів).

Виражену бактерицидну дію на грампозитивні і грамнегативні мікроби здійснює бісептол, який складається з триметоприму і сульфаметоксазолу; його призначають по 2 таблетки 2 рази на день всередину, упродовж 7-10 днів.

Застосовують також комбінований препарат ентероседив, ністатин, хлор­філіпт.

Лікування хронічного коліту з атонічними закрепами.

Показана дієта з великим вмістом клітковини (стіл №3), пшеничні висівки (по три столові ложки на добу). При неможливості регуляції стільця харчовими продуктами вдаються до послаблюючих засобів.

За механізмом дії всі послаблюючі засоби поділяються на три групи.

1. Препарати які подразнюючи нервово-м’язовий аппарат кишечника, посилюють його перистальтику. До них відносять наступні рослинні засоби: препарати сени (сенаде, глаксане, антисенін) – по 1-2-3 таблетки на прийом, сенапур (2-4 таблетки на прийом), а також кафіол, гуталакс, регулакс (по ½ -1 кубику перед сном). До цих препаратів відносять також кору крушини, нормакол (1 чайна ложка на прийом), жостер, ревень, касторову олію, препарати хімічного синтезу – бісакодил (дульколакс), прозерин, убрегід, галантамін. Бісакоділ діє тільки на рівні товстої кишки, призначається по 5-10 мг на ніч, всередину.

2. Препарати які збільшують об’єм і змінюють консистенцію кала. Вони підвищують осмотичний тиск в товстій кишці (солеві послаблюючі, багатоатомні спирти – сорбіт, ксиліт) або самі набухають в кишці (агар-агар, насіння льону, морська капуста).

3. Засоби які пом’якшують консистенцію калу і поліпшують ковзання його по кишечнику. Це вазелінова олія, парафін, огарол (їх треба застосовувати обережно, бо вони всмоктуються і можуть відкладатися в печінці.

Сприяють стільцю реглан (церукал), по 1-2 таблетці на ніч, холеретики (алохол по 2-3 драже три рази на день, всередину), мікроклізми з оліями.

Лікування хронічного коліту, який перебігає з проносами.

З харчових продуктів дозволяють білий черствий хліб, слизові рисові та вівсяні супи, м’ясну та рибну юшку, нежирні сорти відвареного м’яса та риби, каші- рисову, вівсяну, (“путря“), домашній сир, вершкове масло, цукор (до 40 г/добу). Рекомендують також відвар кори граната, дуба, листя ромашки, м’яти, черемхи, афени.

Для сповільнення перистальтичної активності рекомендують М- холіноблока­тори (атропін, гастроцепін), реасек (ломотил), лоперамід (імодіум), катеван – див. лікування хронічного ентериту.

Добре зарекомендували себе smecta (diosmectite) – по 1-2 пакети на ½ склянки теплої води всередину, за 30 хв. до їди 2-3 рази на день, а також холестирамін, холестинол, 16-20 г на добу всередину, в 2-3 прийоми.

З біологічних препаратів, в яких містяться живі, ослаблені штами нормальної мікрофлори кишечника, які за сприятливих обставин здатні імплантуватись в товстій кишці, лактобактерін (антагоніст атипових ешеріхій, ентерококів, протея, грибів) призначають по три дози два рази на день за 30 хв. до їди. Біфідумбактерин застосовують всередину по 5 доз два рази на день за 30 хв до їди. Біфікол (біфідум + колібактерин) призначають всередину по 5 доз два рази на день.

Протейний і стафілококовий бактеріофаги рекомендують по 30 мл два рази на день, упродовж двох тижнів. Бактисуптил застосовують по 1 капсулі 4 рази на день в проміжках поміж прийомом антибактеріальних препаратів, курс лікування два тижні.

Ферментні препарати як засоби заступної терапії широко застосовують при хронічному ентероколіті, бо при цьому захворюванні завжди є дефіцит ферментів (вони руйнуються в кишечнику мікробами).

Покази до призначення ферментних препаратів: 1. Загострення супутнього панкреатиту. 2. Ентерит, який перебігає з проносами. 3. Є ферментна та холесекреторна недостатність печінки. 4. Є секреторна недостатність шлунка.

Панкреатин (панкурмен, мезим-форте, панкреон, трифермент, креон) призначають в добовій дозі 8-12 г.

Ферментні препарати, що мають в своєму складі жовчні кислоти (мексаза) застосовують у випадках вираженої стеатореї, супутньої жовчокам’яної хвороби. Частина цих препаратів містить HCl і екстракт слизової оболонки шлунка (панзинорм, котазим), їх призначають при супутньому гастриті з секреторною недостатністю і хронічному панкреатиті поза загостреннями.

Деякі ферментні препарати поряд з панкреатином і жовчними кислотами містять в собі геміцелюлозу (фестал, дигестал, полізим, солюзим, котазим-форте), їх призначають при бродильній диспепсії.

У перші 5-7 днів призначають всередньому 6-8 таблеток на день в поєднанні з антибактеріальними препаратами, потім дозу зменшують до ефективної - наприклад, 1 таблетка + 1 доза біфікола на день, упродовж ½ місяця.

Тактика лікування.

Проводять 2-3 курси антибактеріальної терапії тривалістю 5-7 днів кожний із зміною антибактеріальних препаратів. Між курсами роблять 5-7 денні перерви. Потім призначають біологічні препарати на 3 тижні мінімально і до півтора місяця максимально. Особам до 40 років доцільно призначати біфідум-бактерин. В середньому віці – біфікол, в похилому – лактобактерин.

Фізіотерапевтичне лікування проводять з урахуванням стадії процесу. При загостренні призначають родонові або хвойні ванни до 37°С, 8-10 хв, сухе тепло на живіт, електрофорез з новокаїном. В період ремісії призначають лікувальні пелоїди, озокерит, парафін, діатермію. Санаторно-курортне лікування показане в Моршині, Трускавці, Миргороді, Рай-Оленівці, Одесі, Євпаторії. Прийом мінеральних вод має бути індивідуалізованим (в залежності від функціонального стану кишечника).

Неспецифічний виразковий коліт. Неспецифічний виразковий коліт – це гостре або хронічне запалення всієї або ж окремих частин товстої кишки неспецифічного характеру, яке харктеризується утворенням виразок на слизовій оболонці товстої кишки, їх нагноєнням, кровотечею, склеротичною деформацією стінки кишки. Зустрічається це захворювання частіше у віці 20-40 років, жінки хворіють у 1, 5-2 рази частіше, ніж чоловіки. До того ж у жінок смертність від цього захворювання у 2 рази вища, ніж у чоловіків.

Етіологія. Точна причина хвороби невідома. Певне значення надають інфекційним чинникам, дисбактеріозу, дії протеолітичних і муколітичних ферментів, аутоімунним механізмам.

Патогенез. Основним механізмом, який спричиняє розвиток та прогресування захворювання є розлад імунної системи з утворенням антитіл до власних білків слизової оболонки товстої кишки і розвитком імунного запалення слизової. Розрізняють гостру (або миттєву), хронічну і рецидивуючу форми захворювання. В разі гострої форми процес розвивається бурхливо, як правило, захоплює всю кишку. Хронічна форма характеризується безперервним, виснажуючим протіканням. Рецидивуюча форма зустрічається найбільш часто, для неї характерні зміни періодів загострення й ремісії.

Клініка. Вияви хвороби залежать від протяжності і глибини ураження слизової облонки товстої кишки. Вже на початку захворювання хворі звертають увагу на проноси рідким стільцем, наявність у ньому слизу, крові й гною, хвороба може починатися з ректальних кровотеч при оформленому стільці. Проте згодом на перший план виходять все ж проноси з слизом, гноєм, кров’ю. Причому стілець до 20 разів на добу, а в окремих хворих – до 40 разів на добу. За день хворі втрачають по 100-300 мл кров. В період загострення випорожнення хворого - це смердюча гнійно-кров’янисто-слизиста маса. 0бов’язковою ознакою є переймоподібний біль в животі без точної локалізації (хворі лише орієнтовно вказують на зону сигмовидної й прямої кишок). Біль посилюється перед дефекацією і зменшується після спорожнення кишечника. Прийом їжі посилює біль і спричиняє пронос, який змушує хворого уникати їжі. Поклики на дефекацію носять імперативний (примусовий) характер. Швидко настає схуднення, прогресують загальні слабість, ознаки інтоксикації.

Поставити діагноз неспецифічного виразкового коліту допомагає ректоро­маноскопія, при якій знаходять, що слизова оболонка кишки гіперемована, набрякла, на ній багато виразок, вкритих слизом, гноєм. Колоноскопія дає можливість визначити, на якому протязі уражена товста кишка.

Ускладнення: гостра токсична дилатація товстої кишки, непрохідність, перфорація, кровотеча, аутоімунна гемолітична анемія, поліартрити, спонділіт, кон’юнктивіт, розвиток злоякісної пухлини.

Лікування. Хворі з гострою формою неспецифічного виразкового коліту чи загостренням хронічної підлягають негайній госпіталізації. В лікарні їм треба створити умови фізичного і психічного спокою. Призначається дієта №4, яка попереджує механічне подразнення кишечника. Парентерально вводять електролітні розчини (гемодез), гідролізати білка, суміші амінокислот, анаболічні стероїди, вітаміни, при крововтратах – гемотрансфузії відмитих еритроцитів.

З протизапальних середників показаний сульфосалазин (салазопірин, азульфідин). Сульфасалазин хворі приймають першого дня по 0, 5 г ´ 4 рази, далі щоденно дозу підвищують до 4 таблеток 4 рази на день. Препарат приймають після їди, запиваючи 5% розчином натрію гідрокарбонату. Якщо ефект недостатній (продовжуються болі в животі, діарея, виділення крові), то дозу збільшують до 10-12 г на добу.

З метою нормалізації кишечної моторики рекомендують М-холінолітики, зокрема атропін по 0; 5 мл 0, 1% розчину 1-2 рази на день підшкірно.

Тести для самоконтролю.

1. Хворий О., 56 років. Скарги на печію, зригування, що посилюються при нахилі тулуба допереду, біль при ковтанні за грудниною. При рентгенологічному обстеженні виявлена кила стравохідного отвору діафрагми. Які зміни найбільш ймовірно можуть бути виявлені під час фіброезофагогастроскопії?

А. Халазія кардії.

В. Ахалазія кардії.

С. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. *

D. Синдром Золінгера-Елісона.

е. Рак стравоходу.

2. Яке з нижченазваних досліджень допоможе уточнити природу захворювання при антральному гастриті у хворого Д., 48 років:

а. Аутоантитіла до парієтальних клітин.

в. Гастрин крові.

с. Helicobacter pylori в слизовій оболонці шлунка. *

d. Інтрагастральна рН-метрія.

е. Електрогастрографія.

3. У хворого К., 43 років, який страждає хронічним гастритом при морфологічному дослідженні біоптату слизової оболонки шлунка встановлена наявність вираженої плазмоцитарної інфільтрації з великою кількістю IgA-секретуючих клітин.

Який тип хронічного гастриту має місце у хворого К.?

А. Аутоімунний гастрит типу А.

В. Хронічний гастрит типу В.

С. Хронічний гастрит змішаного типу.

D. Хімічно-токсично обумовлений гастрит типу С.

е. Лімфоцитарний гастрит. *

4. Хвора Д. 66 років, скаржиться на відчуття важкості в епігастральній ділянці, нудоту, слабість, парестезії. Хворіє упродовж 25 років. Об’єктивно: блідість шкіри і слизових, болючість в епігастральной ділянці, помірна ригідність передньої черевної стінки. Аналіз крові: еритроцити – 2, 0х10¹²/л, Нв – 90 г/л. ФГДС: атрофія слизової тіла шлунка.

Яке дослідження необхідно провести для уточнення етіології захворюваня?

А. Уреазний тест.

В. Інтрагастральна рН-метрія шлункової секреції.

С. Виявлення антитіл до парієтальних клітин. *

D. Дихальний тест на наявність хелікобактерної інфекції.

е. Коагулографію.

5. У хворого С., 33 років, який є на диспансерному обліку з приводу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки при дослідженні шлункової секреції встаановлені наступні показники базальної і субмаксимальної кислотної продукції: ВАО=12 мекв/HCl/год, SAO=36 мекв/HCl/год.

Визначіть тип шлункового кислотоутворення:

А. Нормальний.

В. Гіперреактивний.

С. Гіпореактивний.

D. Пангіперхлоргідричний. *

е. Гіперпарієтальний.

6. Хворий Б., 43 років, скаржиться на відчуття важкості в епігастральній ділянці, здуття живота після прийому їжі, відрижку повітрям, схуднення. В анамнезі – порушення режиму харчування, нервові перенапруження. Об’єктивно: помірна болючість в надчеревній ділянці при пальпації. Печінка не збільшена. Дослідження шлункового вмісту: вільна соляна кислота – “0” титраційних одиниць.

Яке з наведених досліджень Ви вважаєте найбільш інформативним для встанов­лення діагнозу?

А. Максимальний гістаміновий тест Кея. *

В. Рентгенографія шлунково-кишкового тракту.

С. Багатофазне дуоденальне зондування.

D. Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини.

е. Електрогастрографія.

7. Хворий Д., 29 років, страждає на хронічний гастрит з підвищеною кислото­твірною функцією шлунка. Який препарат доцільно використовувати для профілак­тики виразкової хвороби при хронічному гастриті з підвищеною кислото­твірною функцією шлунка?

а. Метоклопрамід.

в. Вольтарен.

с. Омепразол. *

d. Мотиліум.

е. Папаверин.

8. Хворому Д., 30 років, який хворіє на хронічний гастрит типу В рекомендований стандартний варіант антихелікобактерної терапії категорії першої черги.

Вкажіть цей варіант:

А. Омепразол + Амоксициклін + Кларитроміцин. *

В. Субцитрат вісмута + Метронідазол + Тетрациклін.

С. Омепразол + Субцитрат вісмута + Метранідазол + Тетрациклін.

D. Субцитрат вісмута + Гастроцепін.

е. Гастроципін + Алмагель А + Солкосерил.

9. Хворий М., 52 років, знаходився на лікуванні у стаціонарі з приводу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки з важким перебігом (кровотеча).

Який препарат доцільно використовувати для вторинної профілактики рецидивів після виписки хворого з стаціонару?

а. Альмагель А.

в. Атропін.

с. Платифілін.

d. Фамотидин. *

е. Солкосерил.

10. Хворий К., 28 років, скаржиться на різку слабість, запаморочення, пітливість, задишку при ходінні. Вночі відмітив появу рідкого стільця чорного кольору. В анамнезі виразкова хвороба дванадцятипалої кишки.

Які дослідження необхідно провести хворому у першу чергу?

а. Комп’ютерну інтрагастральну рН-метрію.

в. Оглядову рентгенографію черевної порожнини.

с. Пальцеве дослідження прямої кишки.

d. Аналіз крові на активність амілази.

е. Фіброгастродуоденоскопію. *

11. Хворий К, 60 років, скаржиться на відсутність апетиту, переважно до м’ясної їжі, важкість в надчерев’ї, нудоту, загальну слабість. Хворіє останні 2 місяці; втратив у вазі 4-5 кг. Блідий, язик обкладений, сухий, епігастральна ділянка болю­ча, черевна стінка резистентна. В калі позитивна реакція на приховану кров. Аналіз крові: Нb 96 г/л, лейкоцитів – 11х10⁹/л, ШОЕ 48 мм/год.

Які найбільш інфор­мативні методи дослідження для постановки кінцевого діагнозу слід використати в даному випадку?

а. Фіброгастроскопію з прицільною біопсією. *

в. Біохімічне дослідження крові на вміст в ній білірубіну та його фракцій.

с. Гепатосонографію.

d. Пункційну біопсію печінки.

е. Колоноскопію.

12. При якій локалізації виразки виразкоав хвороба може імітувати ішемічну хворобу серця і напад стенокардії?

А. Малій кривизна шлунка.

В. Кардіальний та субкардіальний відділи шлунка. *

С. Антральний відділ шлунка.

D. Цибулина 12-палої кишки.

е. Постбульбарна виразка.

13. Який найбільш вірогідний провідний механізм розвитку виразки передньої стінки дванадцятипалої кишки?

А. Порушення моторики шлунка.

В. Зниження синтезу простагландинів.

С. Продукція аутоантитіл до парієтальних клітин.

D. Харчова алергія.

е. Хелікобактерна інфекція. *

14. У хворого Н., 25 років, восени з’явився біль в надчерев’ї, що виникає через 1, 5-2 години після їди, а деколи і вночі, печію, закрепи. Біль посилюється при прийомі гострої, соленої і кислої їжі, зменшується – після застосування соди і теплої грілки. Хворіє упродовж року. Хворий пониженого відживлення, язик не обкладений, вологий. При перкусії і пальпації живота – болючість в епігастрії справа, в цій же ділянці – резистентність м’язів передньої черевної стінки.

Про яке захворювання слід думати?

А. Хронічний гастрит з підвищеною секреторною функцією.

В. Хронічний панкреатит з постійною біллю.

С. Виразкова хвороба шлунка.

D. Діафрагмальна кила.

е. Виразкова хвороба 12-палої кишки. *

15. У хворого З., 32 років, виразкова хвороба з локалізацією виразки у дванадцяти­палій кишці. Хворіє 5 років.

З якого препарату найдоцільніше розпочати лікування?

А. Ранітидин. *

В. Атропін.

С. Фестал.

D. Неробол.

е. Вікалін.

16. Хворий З. 55 років, страждає виразковою хворобою шлунка упродовж 10 років. За останні 6 місяців втратив 15 кг маси тіла, посилилася слабість, з’явилася анорексія, огида до м’ясної їжі.

Яке найбільш ймовірне ускладнення розвивається у хворого З.?

а. Стеноз пілоричного каналу.

в. Рак шлунка. *

с. Перфорація виразки.

d. Пенетрація виразки.

е. Стравохідна кровотеча.

17. Хворий М., 40 років, поступив терапевтичне відділення із скаргами на свербіж шкірного покриву, жовтяницю, важкість в правому підребер’ї, слабість. Об’єктивно: шкірні покриви жовтяничні по типу rubin icterus, виражену пальмарну еритему, сліди розчісування, печінка +5 см, селезенка 6x8 см. В крові: лужна фосфатаза – 2, 0 ммоль/год/л, загальний білірубін 60 мкмоль/л, холестерин – 8, 0 ммоль/л.

Який провідний синдром є у хворого М.?

а. Цитолітичний.

в. Мезенхімально-запальний.

с. Холестатичний. *

d. Портальної гіпертензії.

е. Печінково-клітинної недостатності.

18. Жінка Б., 32 років, перенесла гостру форму вірусного гепатиту В. На протязі останніх двох місяців виявляється висока концентрація HBV-ДНК.

Яка тактика ведення хворої Б.?

А. Призначти гепатопротектори.

В. Призначити глюкокортикоїди.

С. Призначити холеретики.

D. Призначити вітаміни групи В.

е. Призначити курс терапії препаратами інтерферона. *

19. У хворої Т., 32 років, на 10 день лікування бензилпеніциліном (1 млн. ОД х 4 години внутрішньом’язово) в зв’язку з наявністю бронхопневмонії з’явилась нудота, анорексія, субфебрильна температура, біль в правому підребер’ї. Незважаючи на припинення ін’єкцій пеніциліну, збільшилась печінка, розвинулася жовтяниця. В аналізах крові ШОЕ до 30 мм/год, рівень білірубіну 111, 8 мкмоль/л, реакція пряма. АлАТ – 90 ммоль/л, АсАТ – 110 ммоль/л. Проведено лікування тріамцинолоном (16 мг/добу) на протязі 14 днів з добрим ефектом.

Про яке ускладнення антибіотико­терапії йдеться у даному випадку?

А. Гострий вірусний гепатит Д.

В. Медикаментозний гепатит. *

С. Гострий гастрит.

D. Дискінезію жовчних шляхів.

е. Загострення цирозу печінки.

20. Хвора Ж., 22 років, скаржиться на ниючий біль в правому підребер’ї, відрижку, нудоту, зниження апетиту. Початок захворювання пов’язує з апендектомією. Після неї через 2 місяці вперше з’явилась жовтяниця. Лікувалась в інфекційному відді­ленні. Через рік стала помічати ниючий біль в правому підребер’ї, іноді жовте забарвлення склер. В крові знаходили підвищення рівня непрямого білірубіна. Об'єктивно: субіктеричність склер, при пальпації живота збільшена, щільна печінка. Функціональні проби печінки в межах норми.

Ваш діагноз?

А. Хвороба Жільбера.

В. Хронічний криптогенний гепатит. *

С. Хронічний калькульозний холецистит.

D. Вторинний біліарний цироз печінки.

е. Хронічний склерозуючий холангіт.

21. У хворого К. 62 років цироз печінки (макронодулярний). Скаржиться на носові кровотечі, біль у правому підребер’ї, слабість, нудоту. Об’єктивно: шкіра жовта по типу flavin icterus, геморагічний висип на шкірі, печінка збільшена на 2 см, край гострий.

Яка причина геморагічного синдрому у цього хворого?

а. Cиндром дисемінованого внутрішньосудинного згортання.

в. Тромбоцитопенія.

с. Печінково-клітинна недостатність. *

d. Портальна гіпертензія.

е. Гіповітаміноз.

22. У хворої М., 58 років, з надмірною масою тіла виявлено ксантоми, “бубнові палички”, збільшену гладку печінку, в крові підвищені рівні холестерину, прямого білірубіну, а також активності лужної фосфатази.

Про яке захворювання йде мова?

А. Хронічний вірусний гепатит С.

В. Алкогольна хвороба печінки.

С. Первинний біліарний цироз печінки. *

D. Жировий гепатоз.

е. Хронічний холецистит.

23. Хвора Д., 57 років, протягом 6 останніх років страждає нападами болю у правому підребер’ї, який виникає після прийому жирної їжі. Рік тому була рекомендована холецистектомія, від якої хвора відмовилася. За останій тиждень напади болю стали щоденними і значно сильнішими. Хвору госпіталізували. На третій день перебування в лікарні з’явилась жовтяничність склер та шкірних покривів, “замазкоподібний” світлий стілець, темна сеча.

Які біохімічні зміни ви очікуєте в цьому випадку?

А. Зниження рівня прямого білірубіну крові.

В. Підвищення рівня прямого білірубіну крові. *

С. Підвищення рівня непрямого білірубіну крові.

D. Пониження активності лужної фосфатази крові.

е. Гіпохолестeринемія.

24. Хвора Н. 37 років страждає хронічним вірусним гепатитом В, HBs Ag(-) у стадії ремісії, хронічним безкам’яним холециститом із гіпокінетичною дискіне­зією жовчевивідних шляхів.

Які холекінетичні засоби показані хворому Н.?

а. Мінеральну воду, що має SO₄-іони.*

в. Оксафенамід.

с. М-холінолітики, нітрогліцерин.

d. Атропін.

е. Фосфалугель.

25. У хворої Д., 47 років, після проведеного багатомоментного дуоденального зондування виявлені наступні показники: І фаза – 15 хвилин – 15 мл, після введення інтрадуоденально 40 мл 33% магнію сульфату: ІІ фаза – 3 хвилини 0 мл, ІІІ фаза – 2 хвилини, 2, 5 мл, ІV фаза – 30 хвилин, 70 мл, V фаза – 15 хвилин, 20 мл. При повторному введенні сульфату магнію отримано додатково 20 мл жовчі порції В. При дослідженні дуоденального вмісту патології не виявлено.

Про що свідчать результати дослідження дуоденального вмісту?

А. Гіпертонія замикача Оді.

В. Гіпотонія жовчного міхура. *

С. Гіпертонія жовчного міхура.

D. Гіперкінезія жовчного міхура.

Е. Гіпотонія замикача Оді.

26. Хвора Д., 50 років, упродовж року страждає нападами болю в правому підребер’ї, які виникають переважно після прийому жирної їжі. Останній тиждень приступи повторювались щодня, стали ще більше болючими. На 3-ій день перебування в стаціонарі з’явилися жовте забарвлення склер та шкірних покривів, світлий стілець і темна сеча. Аналіз крові: нейтрофільний лейкоцитоз (13, 1´ 10⁹/л), ШОЕ – 28 мм/год.

Попередній діагноз?

А. Аутоімунний гепатит.

В. Хронічний склерозуючий холангіт.

С. Хронічний безкамінний холецистит.

D. Хронічний калькульозний холецистит. *

е. Хронічний обструктивний панкреатит.

27. В діагностиці яких патологічних станів, перелічених нижче, інформативною є внутрішньовенна холангіографія?

А. Холелітіаз. *

В. Хронічний вірусний гепатит С.

С. Синдром Жильбера.

D. Цироз печінки.

е. Хронічний панкреатит.

28. Хворому К., 50 років, із встановленим діагнозом жовчекам’яної хвороби з наявним холестериновим камінням (2-5 см в діаметрі) рекомендована хенотерапія. Препаратом вибору для хенотерапії є:

А. Аллохол.