Поняття – це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їх істотних, необхідних ознаках і відношеннях, виражена словом або групою слів.

Істотність ознак об’єкта має відносний характер, тому що суттєвість його боків змінюється залежно від того, яку мету висуває собі людина. Наприклад, геолог вивчає будову, склад та історію земної кори, методи пошуку корисних копалин, а геодезист – форми і розміри Землі, вимірює земельні ділянки.

Сукупність істотних ознак, спільних для всіх предметів певного класу, що входять у дане поняття, називається змістом поняття.

За змістом поняття поділяються на конкретні й абстрактні.

Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям відповідають певні конкретні предмети. Приклади конкретних понять: «книжка», «школа» тощо.

Абстрактні поняття відображають будь-яку ознаку предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення. Наприклад, «мужність», «сила», «загадковість» тощо.

Обсяг поняття – це певна сукупність, множина, клас предметів, кожний з яких має ознаки, відображені в змісті поняття.

За обсягом поняття поділяються на одиничні, загальні, збірні.

Одиничне поняття – поняття, в якому відображаються ознаки якого-небудь одиничного предмета або явища («Земля», «Київ» тощо).

Загальні поняття відображають ознаки певної групи чи класу (множини) предметів. Обсяг таких понять завжди буде більшим від обсягу одного елемента. Наприклад, «планета», «дерево», «лампа», «держава» тощо.

Збірні поняття відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Ці поняття охоплюють ознаки особливого, збірного індивідуального предмета. Наприклад, «оркестр», «листя», «сузір’я» тощо.

Поняття і слово являють собою єдність. Поняття існує і закріплюється в слові. Проте поняття і слово не є тотожними. Слово – засіб утворення поняття, елемент мови, а поняття – продукт діяльності мислення, елемент думки.

Зміст понять розкривається в судженнях. Судження – форма мислення, яка відображає окремі відношення між предметами і їх ознаками, причому шляхом ствердження або заперечення. Судження істинне, коли його зміст відповідає істинному стану речей.

Судження бувають загальними, частковими і поодинокими.

У загальних судженнях що-небудь затверджується (або заперечується) щодо всіх предметів даної групи, даного класу, наприклад: «Усі риби дихають зябрами».

У часткових судженнях твердження або заперечення відноситься вже не до всіх, а лише до деяких предметів, наприклад: «Деякі студенти — відмінники»; в поодиноких судженнях – тільки до одного, наприклад: «Цей учень добре вивчив урок».

Судження утворюються двома основними способами:
1) безпосередньо, коли в них виражають те, що сприймається; 2) опосередковано – шляхом умовиводів або міркувань.

У першому випадку ми бачимо, наприклад, стіл коричневого кольору і висловлюємо найпростіше судження: «Цей стіл коричневий».

В другому випадку за допомогою міркування з одних суджень виводять, одержують інші (або інше) судження. Наприклад, Д.І.Менделєєв на підставі відкритого їм періодичного закону чисто теоретично, лише за допомогою умовиводів вивів і пророчив деякі властивості ще невідомих у його час хімічних елементів.

Умовивід, міркування – це і є основна форма опосередкованого пізнання дійсності.

Наприклад, якщо відомо, що «усі сланці горючі» (перше судження) і що «дана речовина є сланцем» (друге судження), те відразу можна зробити висновок, що «дана речовина горюча» (третє судження виведене з перших двох); причому вже не потрібно спеціально прибігати до безпосередньо досвідченої, емпіричної перевірки цього висновку.

Отже, умовивід − це такий зв’язок між думками (поняттями, судженнями), у результаті якого з одного або декількох суджень ми одержуємо інше судження, виводячи його зі змісту вихідних суджень.

Вихідні судження, з яких виводиться інше судження, називаються посилками умовиводу.

У наведеному вище прикладі посилками будуть наступні судження: «Усі сланці горючі» (загальна, або велика, посилка), «Дана речовина є сланцем» (часткова, або менша, посилка).

Найпростішою і типовою формою висновку на основі часткової і загальної посилок є силогізм.

Прикладом силогізму може служити наступне міркування: «Якщо йде дощ, земля стає мокрою. Йде дощ. Отже, земля мокра»; «Всі рідини пружні. Вода – рідина. Отже, вода пружна».

Силогізм і всі інші логічні форми зовсім необхідні для нормального протікання розумової діяльності. Завдяки їм усяке мислення стає доказовим, переконливим, несуперечливим і правильно відображає об’єктивну дійсність.

Тому формальна логіка, що спеціально досліджує такі форми мислення, як поняття, судження й умовивід, тим самим вивчає досить істотні закономірності розумової діяльності.

Закономірності, досліджувані формальною логікою, хоча і необхідні, але зовсім недостатні для повного, глибокого, усебічного пояснення людського мислення.

Предмет формальної логіки – це не все мислення, а тільки одна його сторона – логічні форми мислення. Формальна логіка відвертається, абстрагується від безпосередніх умов виникнення і розвитку цих думок, а також і від взаємозв’язку мислення з почуттєвим пізнанням, не досліджує як конкретно виникає і збагачується зміст нашого мислення на основі відчуттів, сприймань і уявлень.

Формула силогізму, як і всяка інша формула формальної логіки, не виражає процес мислення, не вказує, як конкретно протікає процес виникнення і розвитку даної думки. Наприклад, у силогізмі спочатку стоїть звичайно велика, тобто загальна посилка, потім випливає менша, тобто часткова посилка, і тільки потім робиться висновок з обох посилок. Але це не означає, звичайно, що в живому, дійсному, реальному процесі мислення спочатку з’являється тільки загальне положення (загальне судження) і лише потім виникає якесь часткове судження. Загальне і часткове завжди виступають у нерозривному взаємозв’язку. Більш того, у реальному мисленні посилки силогізму або будь-якого іншого умовиводу ніколи не бувають дані відразу вже в готовому виді. Їх треба виявляти, добувати за допомогою мислення.

У логічних формулах співвідносяться один з одним уже як би застиглі, завершені, цілком чітко і до кінця сформульовані думки, тобто результати, готові продукти мислення.

Але є ще й інша, дуже важлива сторона мислення – сам розумовий процес, у ході й у підсумку якого в тієї або іншої людини виникають результати, продукти думки у виді, понять, суджень тощо. Процес мислення індивіда вивчає психологія.

Оскільки процес мислення і його результати (поняття, знання тощо) нерозривно взаємозалежні і не існують окремо, психологія і логіка тісно пов’язані і доповнюють одна одну в дослідженні мислення.