Мислення – це психічний процес пошуків та відкриттів нового, істинного, глибинного внаслідок аналізу та синтезу навколишньої дійсності.

У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв’язки між предметами та явищами.

Мислення – це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам’яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

Мислення тісно пов’язане з чуттєвим пізнанням, яке є джерелом мислення, його основою. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо пов’язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти.

Геракліт стверджував, що думкам доступні глибинні пласти буття, доступне те, що відчуття сприйняти не можуть. Він зазначав, що логос (людське мислення) перебуває в постійному контакті з об’єктивним космічним логосом (світовим розумом). Сьогодні ця думка частково підтвердилася.

В основі мисленнєвого процесу лежить аналітично-синтетична робота всієї кори великих півкуль головного мозку, а не окремих її ділянок. Сутність мислення людини полягає у відображенні істотних властивостей предметів та явищ і зв’язків між ними. Це відображення відбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв’язків з опорою на першосигнальні зв’язки. Тимчасові нервові зв’язки на рівні першої сигнальної системи віддзеркалюють емпіричні знання, у яких істотне і варіативне співіснують. Слово ж вбирає в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ і подій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися від дійсності, абстрактно відобразити глибинне в об’єктах буття.

Акт мислення – єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв’язки між предметами.

Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Аристотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

На основі специфічних рис мислення вирізняють основні функції мислення (В.Д.Шадриков).

1. Розуміння. «Процеси розуміння − це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об’єктів у їх істотних зв’язках з іншими об’єктами» (Г.С.Костюк). Ця мета досягається на основі включення нового знання у суб’єктивний досвід. Зрозуміти явище означає з’ясувати спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення явища, що спричинює утворення понять та розуміння. Розуміння можна розглядати як одну з форм мислення, властивість або компонент мислення.

2. Розв’язання проблем і задач. Мислення виникає, коли суб’єктивного досвіду не вистачає для досягнення мети, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання − це вже певний крок до розв’язання проблеми. А розуміння того, що відомо і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв’язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв’язання.

3. Цілеутворення. Цілеутворення являє собою процес породження нових цілей. Утворення цілей відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої, передбачувальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальна мета завдяки мисленню конкретизується у проміжних цілях. Постановка загальної, проміжної та кінцевої мети саме і є цілеутворюючим процесом, що відбувається у мисленні.

4. Рефлексія. Рефлексія розглядається як діяльність суб’єкта, що спрямована на усвідомлення способів і дій пізнання. Самопізнання виконує регулюючу функцію щодо поведінки або діяльності суб’єкта.