Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Т.11 Основні закони правильного мислення




План лекції:

1. Загальна характеристика законів мислення.

2. Основні закони логіки:

а) закон тотожності;

б) закон заборони суперечності;

в) закон виключеного третього;

г) закон достатньої підстави.

Семінар: Основні закони правильного мислення

1. Поняття логічного закону.

2. Основні закони логіки та їхнє застосування.

3. Другорядні логічні закони.

 

Мета: Розкрити поняття закону. Засвоївши тему студенти повинні розрізняти види законів: закони природи, суспільства, мислення тощо, точно визначати специфіку законів логіки (мислення). Студенти мають не лише точно формулювати зміст основних законів мислення (закон тотожності, закон заборони суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави), але і застосовувати їх на практиці, усвідомлювати роль логічних законів в науково-теоретичній і практичній діяльності людини.

Основні поняття:закон, закони логіки (мислення), логічні тавтології, суперечності, виконувані судження, основні закони мислення (закон тотожності, закон заборони суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави), другорядні закони мислення.

 

Методичні рекомендації до семінару:

В пункті першому студент має пояснити, в чому полягає зміст широкого розуміння поняття "закон". Закон фіксує необхідні, істотні, сталі, багаторазово повторювані зв'язки між явищами. Закони бува­ють різними: закони природи, юридичні закони тощо. Окремим видом законів є ті, що фіксують сталі зв'язки між думками. Треба зазначити, що про існування необхідних зв'язків між предме­тами й явищами дійсності і, відповідно, про наявність необхідного зв'язку між думками, які є їх відображенням у мисленні, люди здогаду­валися дуже давно. Але першим сформулював деякі закони мислення (логіки) Аристотель у IV ст. до н. е. Він наголосив на тому, що ці зако­ни мають універсальний (всезагальний) характер. Тобто, хоча ці зако­ни й діють у сфері мислення окремої людини, насправді вони не зале­жать від свідомості та волі окремих індивідів. Зрозуміло, що будь-яка людина може свідомо або несвідомо порушувати логічні закони, але це буде помилкою. Якщо така людина надалі не виправить свої помилки, то не зможе адекватно сприймати навколишню дійсність і ефективно співпрацювати з іншими людьми. Тут можна навести такий приклад, згадавши одного з героїв Ф. М. Достоєвського, якому дуже не подоба­лась істина, що "два помножити на два дорівнює чотири". Але неза­лежно від того, подобається це комусь чи не подобається, судження "2x2 = 4" не перестане бути істинним. Щоб пересвідчитись у цьому, достатньо додати дві купки по два однакових предмети у кожній, а потім порахувати загальну кількість предметів, їх завжди буде чо­тири. Закони мислення досліджуються логічними способами. Сучасна ло­гіка тлумачить закони мислення як завжди істинні (істинні за своєю ло­гічною формою) судження.



У другому пункті треба пояснити зміст основних законів логіки. У логіці за традицією визнають існування чотирьох основних за­конів: тотожності, заборони суперечності, виключеного третього і достатньої підстави. Перші три закони сформулював Аристотель, четвертий — німецький вчений і філософ Г. Лейбніц.

Закон тотожності формулюється так: кожна думка (та її еле­менти) має залишатися незмінною у процесі одного й того самого міркування. Цей закон забороняє підміну понять у процесі міркування, а також багатозначність у науковій термінології. Цей закон також можна сформулювати з використанням логічної символіки: "А®А" (читається: "Якщо А, тоді А"), "А«А" ("якщо і тільки якщо А, то А"). Можна навести табличне логіко-математичне визначення цього за­кону.

А А®А А«А
І X І І
X І І І

Об'єктивною основою цього закону є те, що кожний предмет є то­тожним самому собі (Г. Фреге стверджував, що розуміти дві речі як то­тожні можна лише тоді, коли маємо один і той самий предмет, який по-різному називаємо). Але й різні предмети можна певною мірою ототожнювати, якщо вони мають спільні властивості. Наприклад, якщо люди­на знає, що таке вікно, то вона зможе порахувати кількість вікон в аудиторії. Таким чином, цей закон є фундаментальним для математики, особливо для теорії множин.



Другий закон часто називають "законом несуперечності". Кра­ще називати його законом заборони суперечності, оскільки саме це становить його сутність. Закон заборони суперечності можна сформу­лювати (услід за Аристотелем) так: "Два судження, в одному з яких ми щось стверджуємо, а в іншому те саме, в той самий час, у тому самому відношенні заперечуємо, не можуть бути одночасно істинними й одно­часно хибними". Часто плутають логічну суперечність (контрадикторність) і логічну протилежність (контрарність). Наприклад, маємо таке судження: 1) "Усі люди — поети". Це судження, очевидно, є хибним. Контрарним цьому судженню буде таке: 2) "Усі люди — не поети", яке також є хиб­ним. Контрадикторним судженню 1) буде ось яке: 3) "Неправильно, що всі люди — поети". Судження 3), на відміну від судження 2), є істинним. Цей закон має логіко-математичний запис: "~(АÙ~А)" (читається: "Неправильно, що може одночасно бути А і не-А"). Наведемо таблич­не визначення цього закону.

А АÙ~А ~(АÙ~А)
І X X І
X І X І

Цей закон має надзвичайно велике значення в практичній життєді­яльності людей. На дії цього закону, наприклад, ґрунтується юридич­ний принцип алібі. Якщо доведено, що підозрюваний під час скоєння злочину перебував не на місці злочину, а в іншому, то цим автоматично доводиться, що цей підозрюваний є невинним. Якщо у наших знаннях з'являються суперечності, це означає, що вони неадекватно відображають дійсність і їх необхідно переглянути.

Закон виключеного третього можна сформулювати так: із двох суперечливих суджень одне завжди буде істинним, друге хибним, а третього бути не може. Інакше кажучи, якщо людина оцінює певне судження як істинне, то заперечення цього судження буде хибним, і на­впаки. Подамо визначення цього закону у вигляді таблиці.

А АÚ~А
І X І
X І І

Ми бачимо, що у його формулюванні використовується сполучник строгої диз'юнкції, тобто альтернативи виключають одна одну. Цей закон використав Евклід для побудови своєї геометрії. Істинність теорем доводилась так: спочатку висувалося певне припу­щення 1 (теорема), потім робилося припущення, що судження 1 було не­правильним, а натомість правильним є судження 2, яке заперечувало судження 1. У результаті певних міркувань доводили, що судження 2 суперечить доведеним раніше положенням і тому є хибним. Тим самим Евклід доводив, що істинним є судження 1.

Закон достатньої підстави був сформульований Г. Лейбніцем так: 1) "Ніщо не відбувається без причини, тобто має існувати необ­хідна причина, чому існує саме це, а не інше", або 2) "Жодне тверд­ження не може виявитися істинним чи справедливим без достатньої підстави, чому щось відбувається саме так, а не інакше, хоча здебіль­шого ці підстави залишаються для нас невідомими".

Фактично цей закон є правилом, яке ми можемо сформулювати так: "Будь-яке судження повинно мати достатню підставу, внаслідок якої воно оцінюється як істинне, а не як хибне". Наприклад, щоб оцінити судження "Сьогодні вівторок" як істинне, достатньо вказати на те, що істинним є судження "Вчора був понеділок". Або розглянемо інший приклад. Людина каже: "Мене звати Петренко Іван Павлович". Щоб підтвердити істинність свого судження, цій людині достатньо показати відповідний документ, наприклад, свій паспорт. Цей закон не має простої логіко-математичної формули, як попе­редні. Іноді стверджують, що цей закон взагалі неможливо формалізу­вати. Але таке твердження не відповідає дійсності. Цей закон можна формалізувати у логіці предикатів другого порядку, яку ми не дослід­жуємо у межах цього курсу.

У третьому питанні слід звернути увагу на те, що окрім розглянутих вище чотирьох основних законів у логіці існує необмежена кількість інших законів, які називаються логічними тавтологіями (завжди істинними судженнями; судженнями, що є істинними завдяки своїй формі). Окрім тавтологій існують також суперечливі (завжди хибні) і вико­нувані (можуть бути істинними і хибними, залежно від певного набору істиннісних значень елементарних суджень, що входять до їх складу) судження. Для того щоб пересвідчитись, чи є те або інше судження тав­тологією, суперечністю або виконуваним, необхідно вирішити його методом таблиць істинності.

 

 

Питання до самостійної роботи

1. Поняття наукового закону та специфіка законів логіки.

2. Логічні тавтології.

3. Логічні суперечності.

4. Виконувані судження.

Методичні вказівки і рекомендації:

Вивчення першого питанняварто розпочати з усвідомлення положення про те, що закони логіки регулюють людське мислення. Дати визначення поняття „закон мислення”. Особливу увагу приділити таким характерним рисам законів мислення, як об’єктивність, універсальність, загальність. Важливо зрозуміти, що до основних законів логіки відносять закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави, котрі виражають такі корінні риси логічно правильного мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обґрунтованість думок.

 

Питання до індивідуальної роботи

  1. Значення законів логіки для наукового дослідження.
  2. Другорядні закони логіки: закон подвійного заперечення, закон Д.Скотта, закони де Моргана, закони контрапозиції та ін.
  3. Чи є наступні висловлювання проявом законів логіки:

а) достатньої підстави: «У людини підвищена температура тіла, отже, він захворів», «Ця думка побудована правильно, тому вона істинна»;

б) виключеного третього: «Всі студенти вивчають логіку або жоден зі студентів не вивчає логіку», «Ухвала суду є законною чи не є такою»?

 

 

Теми творчих робіт:

1. Співвідношення формально-логічних та діалектичних законів.

2. Основні закони логіки як фундамент наукового знання.

3. Практичний аспект використання другорядних законів логіки.

 

Основна література:

1. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки: Підручник. – К., 2002.

2. Демидов И.В. Логика: Учебное пособие для юридических вузов. – М., 2000.

3. Ерышев А.А., Лукашевич Н.П. Логика. – К., 1999.

4. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручн. для юридичн. фак. і вузів. 3-е видання. – К., 2001.

5. Жоль К.К. Вступ до сучасної логіки. –К., 2002.

6. Ивин А.А., Никифоров А. Л. Словарь по логике. – М., 1998.

7. Івін О.А. Логіка. – К., 1996.

8. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999.

9. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М., 1971.

10. Переверзев В.Н. Логистика: справочная книга по логике. – М., 1995.

11. Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К., 1997.

 

Допоміжна література:

1. Аналитическая философия: Избранные тексты. – М., 1993.

2. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-philosophicus. Філософські дослідження. -К., 1995.

3. Рассел Б. Исследования значения и истины. –М., 1999.

4. Фреге Г. Логические исследования. – Томск, 1997.

 

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2018 год. (0.015 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал