Семінар: Умовивід як форма мислення

Мета: дати логічну характеристику дедуктивного умовиводу як форми мислення. Засвоївши тему студенти повинні знати основні види складних суджень, їхні структури і форми. Студенти мають вміти будувати правильні умовиводи із складних суджень.

Основні поняття: умовивід, опосередкований умовивід, умовний умовивід, розділово-категоричний умовивід, розділово-умовний умовивід, дилема, трилема, полілема, умовно-категоричний умовивід.

Розуміння першого питання має спиратись на те положення, що знання людей поділяються на безпосередні та опосередковані. Вирішальну роль відіграє вивідне знання, в якому особливо яскраво розкривається активність людського розуму. Основною логічною формою опосередкованого мислення є умовивід. Необхідно дати чітке визначення умовиводу як форми мислення, окреслити відмінну особливість умовиводу. Студент має засвоїти структуру умовиводу та зрозуміти, що істинність вивідного знання залежить від істинності засновків і логічної правильності їх зв’язку. Важливо розібратися у видах умовиводів, які поділяють на дедуктивні, індуктивні та за аналогією. Основні й найбільш використовані дедуктивні умовиводи із складних суджень, до складу яких входять такі види склад­них суджень, як розділові (диз'юнктивні) й умовні (імплікативні). Та­ких умовиводів існує необмежена кількість. Дедуктивні міркування відіграють значну роль у теоретичній і практичній діяльності юриста. Юрист-професіонал повинен вміти грамотно, відповідно до правил логіки будувати дедуктивні міркування різних видів.

В пункті другому студент має пояснити сутність розділових умовиводів. Розділовими називають умовиводи, до складу яких входить як мінімум одне розділове (диз’юнктивне) судження. Перший засновок розділового умовиводу завжди є розділовим. Виділяють наступні види розділових умовиводів: суторозділові, розділово-категоричні, розділово-умовні. Суторозділовий умовивід складається лише з розділових суджень. Дані умовиводи майже не використовуються у науці і повсякденній практиці, оскільки у їх висновках не міститься нового знання по відношенню до засновків. Їх використовують лише для початкової (попередньої) класифікації предметів. У розділово-категоричних умовиводах перший засновок є розділовим судженням, другий засновок є категоричним судженням або кон’юнктивним (може мати місце у тих випадках, коли кількість диз’юнктів у розділовому засновку є більшою ніж два), а висновок є категоричним або кон’юнктивним судженням. Ці умовиводи мають два правильні модуси (різновиди): стверджувально-заперечний (modus ponendo tollens); заперечно-стверджувальний (modus tollendo ponens). У першому модусі другий засновок є стверджувальним судженням, а висновок - заперечним, а у другому – навпаки, другий засновок є заперечним судженням, а висновок – стверджувальним. У розділово-умовних умовиводах перший засновок завжди є розділовим судженням, інші засновки (їх кількість дорівнює кількості диз’юнктів) є умовними судженнями. Висновок у розділово-умовних умовиводах може бути як категоричним, так і розділовим судженням. Залежно від кількості альтернатив у розділовому засновку дані умовиводи поділяють на дилеми (дві альтернативи), трилеми (три альтернативи) і полілеми (понад три альтернативи). У межах даного курсу ми розглянемо лише дилеми. Дилеми бувають конструктивними і деструктивними, простими і складними. Конструктивною називають дилему, до висновку якої входять наслідки умовних засновків. Деструктивною називають дилему, у якій висновок складається із заперечення підстав умовних суджень-засновків. Простою називають дилему, у якій висновок є простим категоричним судженням. В складній дилемі висновок представлений складним розділовим судженням.

Готуючи відповідь на третє питання, слід звернути увагу на те, що в науці і у практичній життєдіяльності досить широко застосовуються умовно-категоричні умовиводи. Перший засновок таких умовиводів представлений умовним (імплікативним) судженням, а другий засновок і висновок представлені простими категоричними судженнями. Існують два основні різновиди таких умовиводів: modus ponens (стверджувальний) і modus tollens (заперечний). В логіці виділяють правильні і неправильні види як modus ponens, так і modus tollens. Правильні види гарантують отримання достовірного (завжди істинного) висновку, за умови наявності істинних засновків. Висновок логічно неправильних модусів є лише імовірнісним судженням (може бути як істинним, так і хибним, навіть за умови наявності лише істинних засновків). Неправильні модуси умовно-категоричного умовиводу виявляються корисними. Початкові наукові гіпотези про наявність причинного зв’язку між явищами дійсності досить часто формулюються саме у такий спосіб. Правильні modus ponens і modus tollens мають кожний по чотири фігури.

Питання до самостійної роботи

1. Непрямі дедуктивні міркування.
2. Міркування за схемою “зведення до абсурду”.
3. Міркування за схемою “доведення від протилежного”.

У першому питанні слід звернути увагу на те, що непрямі дедуктивні міркування — це міркування, в яких висновок випливає із засновків опосередковано за допомогою додаткових виводів.

Готуючи відповідь на друге питання, зверніть увагу, що міркування за схемою “зведення до абсурду” — це міркування, в якому хибність деякого висловлювання доводять на підставі того, що з цього висловлювання за допомогою інших міркувань виводять протиріччя.

Схема цього міркування має такий вигляд:

А ├ ─ В Ù ~В

~А

(Знак “├ ─ ” означає “виводиться”.)

В третьому питанні слід зазначити, що міркування за схемою «доведення від протилежного» — це міркування, в якому істинність деякого висловлювання доводять на підставі того, що із заперечення цього висловлювання за допомогою інших міркувань виводять протиріччя.

Схема цього міркування має такий вигляд:

~А ├ ─ В Ù ~В

А

Питання до індивідуальної роботи

Зробіть логічний аналіз наступних умовиводів:

1. Якщо людина засуджена судом, то вона позбавляється виборчих прав. Якщо людина визнана психічнохворою, то вона також позбавляється виборчих прав. Отже, якщо людина має виборче право, то вона здорова і не була засуджена судом.

2. Якщо державні дотації скорочуються або відбувається спад виробництва, то у випадку масових звільнень різко зростає кількість безробітних. Спостерігається спад виробництва і відбуваються масові звільнення. Отже, різко зростає кількість безробітних.

Теми творчих робіт:

1. Історія досліджень умовиводів побудованих із складних суджень.

2. Дедуктивні міркування в правовій діяльності.

Основна література:

1. Арутюнов В.Х., Кирик Д.П., Мішин В.М. Логіка: Навчальний посібник для економістів. – К., 2000.

2. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки: Підручник. – К., 2002.

3. Богдановський І.В., Льовкіна О.Г. Логіка: Опорний конспект лекцій. – К., 2007.

4. Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев. - М., 1996.

5. Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Изд. 3-е, - М., 1997.

6. Демидов И.В. Логика: Учебное пособие для юридических вузов. – М., 2000.

7. Ерышев А.А., Лукашевич Н.П. Логика. – К., 1999.

8. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручн. для юридичн. фак. і вузів. 3-е видання. – К., 2001.

9. Иванов Е.А. Логика. –М., 1996.

10. Ивин А.А., Никифоров А. Л. Словарь по логике. – М., 1998.

11. Івін О.А. Логіка. – К., 1996.

12. Ішмуратов А.Т. Всуп до філософської логіки. – К., 1997.

13. Ишмуратов А. Т. Логический анализ практических рассуждений. –К., 1987.

14. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для вузів. – К., 1998.

15. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999.

16. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М., 1971.

17. Переверзев В.Н. Логистика: справочная книга по логике. – М., 1995.

18. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. – К., 1996.

Допоміжна література:

1. Аналитическая философия: Избранные тексты. – М., 1993.

2. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-philosophicus. Філософські дослідження. -К., 1995.

3. Жоль К.К. Методы научного познания и логика для юристов. – К., 2001.

4. Лукасевич Я. Аристотелевская силлогистика с точки зрения современной формальной логики. - М., 1959.

5. Рассел Б. Исследования значения и истины. –М., 1999.

6. Тарский А. Понятие истины в языках дедуктивных наук. //Философия и логика Львовско-Варшавской школы. – М., 1999.-С.19-155.

7. Фреге Г. Логические исследования. – Томск, 1997.