Семінар: Умовивід як форма мислення. Безпосередні умовиводи та їх види.

1. Специфіка умовиводу як форми мислення.

2. Логічна характеристика безпосередніх умовиводів та їхніх видів:

а) утворених на основі відношень за логічним квадратом;

б) утворених за допомогою операцій над судженнями.

Мета: дати логічну характеристику умовиводу як форми мислення. Засвоївши тему студенти повинні знати основні види умовиводів, їхні структури і форми. Студенти повинні вміти будувати безпосередні умовиводи із простих атрибутивних та релятивних суджень за допомогою логічних операцій і з використанням відношень за логічним квадратом.

Основні поняття: умовивід, безпосередній умовивід, логічний квадрат, операції над судженнями.

Методичні рекомендації до семінару:

У першому питанні слід зазначити, що умовивід є формою мислення, за допомогою якої, з одних думок (суджень засновків) із логічною необхідністю отримують нові думки (судження-висновки). Засновки і висновки умовиводів можуть бути як простими так і складними судженнями. У структурі умовиводів виділяють три основні елементи: засновки (один або декілька), висновок і логічний зв’язок, що існує між засновками і висновком. Засновок (умовиводу) – це судження, в якому фіксується висхідне (вже відоме) знання. Висновок (умовиводу) – це судження, в якому фіксується похідне (нове) знання. В схемах умовиводів перехід від засновків до висновку (логічний зв’язок між засновками і висновком) позначається загальною рискою. Логічний зв’язок має аналогом в українській мові слово «отже». Подібно до понять і суджень, умовивід є абстрактним об’єктом, тому його не можна ототожнювати з тими мовними виразами, в яких його висловлюють. Слід зазначити, що в логіці виділяють три основні види умовиводів: дедуктивні, індуктивні і традуктивні (аналогії). В дедуктивних (від лат. deductio – виведення) умовиводах рух знань відбувається від більш загального знання до менш загального знання (часткового або одиничного). В індуктивних (від лат. inductio – наведення) умовиводах рух знань відбувається від менш загального знання (як правило, одиничного) до більш загального знання (часткового або всезагального). В традуктивних (від лат. traductio – перенесення) умовиводах (аналогіях) засновки і висновки представлені судженнями однакового ступеню загальності (як правило, рух знань відбувається від одиничного знання до одиничного). Умовиводи бувають безпосередні і опосередковані. В безпосередніх умовиводах висновок робиться з одного засновку. В опосередкованих умовиводах висновок робиться із кількох (двох або більше) засновків.

Розглядаючи друге питання, слід повернутися до теми “Судження як форма мислення. Прості судження та їх види” і використати інформацію, що міститься в третьому питанні: “Трансформація простих суджень”. Щоб з’ясувати сутність безпосередніх умовиводів, утворених на основі відношень за логічним квадратом, треба уяснити, що відношення між судженнями А, І, Е, О в логіці прийнято відображати у вигляді „логічного квадрата”, який допомагає запам’ятати деякі відношення між судженнями. Варто звернути увагу на відношення противності (контрарності), відношення підпротивності, відношення суперечності (контрадикторності), відношення підпорядкування, відношення заперечення. Необхідно зрозуміти сутність даних відношень, тобто за яких умов те чи інше судження може бути істинним або хибним. Важливо при цьому наводити свої приклади, що дасть змогу краще засвоїти дане питання.

Безпосередні умовиводи через трансформацію суджень можна отримати завдяки операціям перетворення суджень або обернення суджень. Схеми таких умовиводів ми детально розглянули у темі 4, коли розглядали операції над судженнями, тому тепер обмежимось лише їх загальною характеристикою. Загальне правило для таких умовиводів полягає в тому, що термін, не розподілений в засновку, не може бути розподіленим і у висновку. Ми можемо отримати наступні умовиводи через обернення суджень: 1). Із загальностверджувальних суджень-засновків ми можемо отримати або частковостверджувальні судження-висновки (якщо у висхідних судженнях розподілений лише суб’єкт), або загальностверджувальні судження-висновки (якщо у висхідних судженнях розподілені і суб’єкт, і предикат). 2). Із частковостверджувальних суджень-засновків ми можемо отримати або частковостверджувальні судження-висновки (якщо у висхідних судженнях не розподілені ні суб’єкт, ні предикат), або загальностверджувальні судження-висновки (якщо у висхідних судженнях розподілений предикат). 3). Із загальнозаперечних суджень-засновків ми можемо отримати лише загальнозаперечні судження-висновки, оскільки у висхідних судженнях розподілені і суб’єкт, і предикат. Із частковозаперечних суджень-засновків шляхом обернення ми не можемо отримати висновок, оскільки у висхідних судженнях не розподілений суб’єкт, отже він не може стати предикатом висновку. За допомогою операції перетворення суджень ми можемо отримати наступні умовиводи: 1). Із загальностверджувальних суджень-засновків отримаємо загальнозаперечні судження-висновки. 2). Із загальнозаперечних суджень-засновків отримаємо загальностверджувальні судження-висновки. 3). Із частковостверджувальних суджень-засновків отримаємо частковозаперечні судження-висновки. 4). Із частковозаперечних суджень-засновків отримаємо частковостверджувальні судження-висновки. У силогізмі за логічним квадратом зв’язок між засновком і висновком (представленими простими категоричними судженнями) відображають відносини контрадикторності, контрарності, субконтрарності і підкорення. Безпосередні умовиводи можна робити також із простих реляційних суджень за допомогою логічних операцій обернення, перетворення або їх комбінацій. Оскільки ми розглянули їх схеми у попередній темі, то тут ми їх розглядати не будемо. Зазначимо лише, що висновок у таких умовиводах випливає із загального характеру відношення R між предметами х, у. Ми можемо робити безпосередні умовиводи не лише із простих, але також і із складних суджень. Видів таких умовиводів існує необмежена кількість. Існує загальне правило для таких умовиводів, - з одного складного судження можна вивести безпосередньо інше судження, якщо такі судження є еквівалентними (тобто, якщо їх поєднати за допомогою сполучника еквіваленції, то отримаємо завжди істинне судження). Іншими словами, поєднання таких судження (за допомогою сполучника еквіваленції) є логічними законами (вони істинні лише завдяки своїй логічній формі).

Питання до самостійної роботи

1. Загальне поняття про умовивід. Види умовиводів.
2. Операція обернення.
3. Операція перетворення.
4. Операція протиставлення предикату.

Розуміння першого питаннямає спиратись на те положення, що знання людей поділяються на безпосередні та опосередковані. Вирішальну роль відіграє вивідне знання, в якому особливо яскраво розкривається активність людського розуму. Основною логічною формою опосередкованого мислення є умовивід. Необхідно дати чітке визначення умовиводу як форми мислення, окреслити відмінну особливість умовиводу. Студент має засвоїти структуру умовиводу та зрозуміти, що істинність вивідного знання залежить від істинності засновків і логічної правильності їх зв’язку. Важливо розібратися у видах умовиводів, які поділяють на дедуктивні, індуктивні та за аналогією. Безпосередній умовивід – це дедуктивний умовивід, до складу якого входить лише один засновок, який є категоричним судженням.

Розглядаючи друге питання, слід виходити з того, що обернення – це такий безпосередній умовивід в результаті якого суб’єкт і предикат міняються місцями, при цьому суб’єкт засновку стає предикатом висновку, а предикат засновку – суб’єктом висновку. В результаті операції обернення якість судження зберігається, а кількість може змінитися. Здійснюючи обернення, необхідно дотримуватися вимоги рівності обсягів термінів: обсяги термінів висновку повинні дорівнювати обсягам відповідних термінів засновку. Традиційно розрізняють два види обернення: просте (або чисте) та обернення з обмеженням. Якщо не змінюється кількість судження, то обернення буде чистим чи простим. Воно буває тоді, коли обидва терміни вихідного судження (суб’єкт і предикат) є розподіленими чи обидва терміни не є розподіленими. Обернення з обмеженням буває тоді, коли змінюється кількість вихідного судження, тобто змінюється кванторне слово (наприклад, кванторне слово “усе” змінюється на “деякі”). Це відбувається для того, щоб не порушити вимоги рівності обсягів термінів.

Третє питання присвячене вивченню операції перетворення. Перетворення – вид безпосереднього умовиводу, при якому змінюється якість засновку без зміни його кількості, при цьому предикат виводу є запереченням предикату засновку. Як зазначалося, за якістю логічної зв’язки судження поділяються на стверджувальні (зв’язка “є”) та заперечні (зв’язка “не є”). В процесі логічної операції перетворення зв’язка, наприклад, “є” змінюється на логічну зв’язку “не є ”. Далі слід пам’ятати, що предикат виводу є запереченням предикату засновку, тобто, якщо предикат засновку – Р, то предикат висновку буде – не-Р.

У четвертому питанні розглядається операція протиставлення предикату. Протиставлення предикату – це такий безпосередній умовивід, в ході якого здійснюється спочатку перетворення, а потім обернення судження. При протиставленні предикатові суб’єкт засновку (вихідного судження) стає предикатом висновку, а суб’єктом висновку виступає поняття, суперечне предикатові засновку. Тобто ми виконуємо таку послідовність дій: 1. спочатку робимо перетворення – логічну зв’язку змінюємо на протилежну; – замість предикату Р беремо не-Р; 2. робимо операцію обернення: міняємо місцями S і не-Р;

Питання до індивідуальної роботи

1. За допомогою логічного квадрату виведіть судження контрарнi, контрадикторні i підпорядковані даним. Перевірте їх iстиннiсть: а) жодна угода не може бути розірваною в односторонньому порядку; б) всі галузі права тісно пов’язані між собою; в) Петренко - адвокат.
2. Здійсніть операцію обернення: а) всі злочини - суспільно небезпечні діяння; б) особи, які займаються контрабандою, притягуються до кримінальної відповідальності.
3. Здійсніть операцію перетворення наступних безпосередніх умовиводів: а) деякі злочини не є свідомими; б) жодна угода, направлена на обмеження правоздатностi, не є дійсною.
4. Зробіть висновок шляхом протиставлення предикату, перевірте правильність за допомогою перетворення i обернення: а) деякі юристи не є слідчими; б) всякий закон є нормативно-правовим актом.

Теми творчих робіт:

1. Побудувати кросворд з використанням операцій над простими судженнями.

2. Операції утворення безпосередніх умовиводів i їх використання в юридичній практиці.

3. Логічна структура правових норм та правовідносин.

Основна література:

1. Арутюнов В.Х., Кирик Д.П., Мішин В.М. Логіка: Навчальний посібник для економістів. – К., 2000.

2. Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки: Підручник. – К., 2002.

3. Богдановський І.В., Льовкіна О.Г. Логіка: Опорний конспект лекцій. – К., 2007.

4. Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев. - М., 1996.

5. Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Изд. 3-е, - М., 1997.

6. Демидов И.В. Логика: Учебное пособие для юридических вузов. – М., 2000.

7. Ерышев А.А., Лукашевич Н.П. Логика. – К., 1999.

8. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручн. для юридичн. фак. і вузів. 3-е видання. – К., 2001.

9. Иванов Е.А. Логика. –М., 1996.

10. Ивин А.А., Никифоров А. Л. Словарь по логике. – М., 1998.

11. Івін О.А. Логіка. – К., 1996.

12. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки. – К., 1997.

13. Ишмуратов А. Т. Логический анализ практических рассуждений. –К., 1987.

14. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для вузів. – К., 1998.

15. Конверський А.Є. Логіка. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999.

16. Кондаков Н.И. Логический словарь. – М., 1971.

17. Переверзев В.Н. Логистика: справочная книга по логике. – М., 1995.

18. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. – К., 1996.

Допоміжна література:

1. Аналитическая философия: Избранные тексты. – М., 1993.

2. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-philosophicus. Філософські дослідження. -К., 1995.

3. Жоль К.К. Методы научного познания и логика для юристов. – К., 2001.

4. Лукасевич Я. Аристотелевская силлогистика с точки зрения современной формальной логики. - М., 1959.

5. Рассел Б. Исследования значения и истины. –М., 1999.

6. Тарский А. Понятие истины в языках дедуктивных наук. //Философия и логика Львовско-Варшавской школы. – М., 1999.-С.19-155.

7. Фреге Г. Логические исследования. – Томск, 1997.