Інших заохочувальних та компенсаційних виплат

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

До них належать:

1. Оплата простоїв не з вини працівника.

2. Суми, що виплачуються працівникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації з частковим збереженням заробітної плати.

3. Суми, що виплачуються працівникам, які брали участь у страйках.

4. Надбавки і доплати, не передбачені законодавством, і понад розміри, встановлені чинним законодавством.

5. Винагороди за підсумками роботи за рік.

6. Винагороди (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), не передбачені законодавством, і понад розміри, встановлені чинним законодавством.

7. Винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

8. Премії за сприяння винахідництву та раціоналізації, за створення, освоєння та впровадження нової техніки, за введення в дію у строк і достроково виробничих потужностей і об’єктів будівництва, за своєчасну поставку продукції на експорт та інші; премії, що виплачуються у встановленому порядку за спеціальними системами преміювання.

9. Одноразові заохочення (наприклад, окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, заохочень до ювілейних та пам’ятних дат як у грошовій, так і у натуральній формі).

10. Виплати підвищеної (диференційної) оплати праці працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, оплати додаткової відпустки, виплата різниці між заробітками при переведенні на нижчеоплачувану роботу, видатки на збереження середньої заробітної плати при звільненні у зв’язку з відселенням, виплата компенсації за час вимушеного простою, що проводяться відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

11. Матеріальна допомога (оздоровчі, екологічні та інші виплати).

12. Сума наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» N 108/95-ВР від 25 березня 1995 року зі змінами та доповненнями сфера державного регулювання оплати праці державою здійснюється регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Механізм державного регулювання оплати праці реалізується шляхом встановлення:

- мінімальної заробітної плати, яка регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати, а також вартості мінімального споживчого бюджету («кошика»). Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік; (Мінімальна заробітна плата на 2014 рік встановлена з 1 січня 1218 грн,; з 1 липня 1250 грн.; з 1 жовтня 1301 грн.; прожитковий мінімум для працездатної особи встановлено на рівні мінімальної заробітної плати у 2014 році, для осіб, які втратили працездатність – з 1 січня 949 грн., з 1 липня – 974 грн.; з 1 жовтня 1014 грн., для дітей віком до 6 років – з 1 січня 1032 грн., з 1 липня – 1059 грн., з 1 жовтня 1102 грн., для дітей віком від 6 до 18 років – з 1 січня 1286 грн., з 1 липня 1320 грн., з 1 жовтня – 1373 грн.)

- державних норм і гарантій з оплати праці: за роботу в надурочний час, святкові та вихідні дні й за час виконання державних обов’язків тощо. Згідно ст. 12 Закону норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

- умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;

- міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;

- умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах;

- максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств;

- рівня оподаткування підприємств і доходів працівників.

У механізмі державного регулювання велику роль відіграє соціальний захист, який здійснюється за допомогою:

- бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров’я, фізичної культури (на базовому рівні надання послуг);

- участі у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного, медичної допомоги, виплати по безробіттю тощо);

- обмеженого дотування цін на товари (послуги), що перебувають під державним контролем;

- запровадження допомоги сім’ям із низькими доходами;

- застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільш вразливих верств населення) та обмеженої індексації;

- забезпечення функціонування дієвої системи працевлаштування та допомоги безробітним.

Розподіл заново створеної вартості у формі заробітної плати здійснюється за такими принципами:

- принцип матеріальної заінтересованості забезпечує як особисту, так і колективну заінтересованість у результатах праці, стимулює боротьбу за підвищення продуктивності, економію засобів і коштів, сприяє підвищенню кваліфікації;

- принцип плановості оплати праці випливає з необхідності планування рівня заробітної плати, фонду оплати та строків і періодичності виплати заробітної плати. Підприємства визначають у плановому порядку розмір фонду заробітної плати за установленими нормативами і плановим обсягом виробництва продукції;

- принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці та її оплати полягає у тому, що підвищення оплати праці повинно забезпечуватися випереджуючими темпами уростання продуктивності праці;

- принцип гарантованості оплати праці передбачає гарантовану і регулярну оплату праці в наперед визначених розмірах у певні строки;

- принцип диференціації рівня заробітної плати здійснюється через систему тарифікації, яка забезпечує установлення певного співвідношення в оплаті праці різної кількості та якості;

- принцип вирівнювання рівня оплати і скорочення різниці в доходах між високо- і мало оплачуваними категоріями працівників;

- принцип простоти й доступності оплати праці полягає в розробленні, оприлюдненні та впровадженні у виробництво таких систем, форм оплати праці, які були б зрозумілими і прийнятними для більшості безпосередніх учасників виробничого процесу, розкривали б зв'язок між продуктивністю праці і заробітною платою.

Основні принципи організації оплати праці здійснюють за допомогою таких складових елементів, як система угод і договорів на різних рівнях економіки, а також через нормування праці, тарифну систему, форми і системи оплати праці на окремих підприємствах та їх структурних підрозділах.

Система організації оплати праці. Організація оплати праці здійснюється на підставі:

- законодавчих та інших нормативних актів;

- генеральної угоди на національному рівні;

- галузевих (міжгалузевих), територіальних угод;

- колективних договорів;

- трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Основою організації заробітної плати на підприємстві є тарифна система – сукупність нормативів, які забезпечують можливість здійснювати диференціацію та регулювання заробітної плати різних груп і категорій працівників залежно від якісних характеристик їх праці. Вона включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Згідно Закону України тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі:

- тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати;

- міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Схеми посадових окладів містять перелік посад і розміри місячних окладів на кожній із них. Перелік необхідних посад на підприємстві визначається штатним розписом, за яким при призначені працівника на певну посаду йому встановлюється оклад.

Тарифна сітка – шкала кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Є основою регулювання професійно-кваліфікаційного поділу та руху робочої сили і застосовується для визначення співвідношення в оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності. Вона містить певну кількість розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника, тобто у робітника вищої кваліфікації – вищий розряд тарифної сітки. Тарифні коефіцієнти свідчать, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікаційних робітників вища від оплати праці робітника 1-го розряду.

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Тарифна ставка визначає розмір оплати праці різних груп робітників за одиницю робочого часу, який виражений у вартісній формі. Тарифні ставки у наступних розрядах розраховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт. Ставка 1-го розряду – це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі. У 2014 році для 1-5 розрядів застосовується тарифна ставка у розмірі мінімальної заробітної плати, для 6 – 25 – тарифна ставка складає - 852 грн.