Наукові школи в менеджменті

Більшість літературних джерел виокремлють чотири наукові школи в менеджменті:

Хронологічно вони можуть бути подані так:

- школа наукового управління (1885-1920);

- класична (адміністративна) школа (1920-1950);

- школа людських стосунків (1930-1950) і школа поведінських наук (1950 -);

- кількісна школа (1950 -).

Школа наукового управління

Розвиток виробництва на межі ХІХ-ХХ ст. змусив і і керівників зосередитися на розробці нау-кових і раціональних принципів управління людьми:

1) як збільшити продуктивність (відношення об'єму виробництва до використаних ресурсів) за рахунок полегшення виконуваної роботи;

Як мотивувати працівників, щоб вони скористалися перевагами нових методів

Вчені і практики, які вирішували згадані питання, започаткували школу наукового управління.Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тєйлор (1856-1915), якого часто називають батьком наукових методів управління.

Суттевим внеском Ф. Тейлора в теорію менеджменту було відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи.

Науковий менеджмент, писав Ф. Тейлор, сприяє розвиткові почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві - це вже не стосунки господарів і підлеглих, як в старих системах управління, а стосунки взаємодопомоги між друзями, що допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожний з них краще підготовлений.

Основними завданнями адміністрації, на думку Ф.Тейлора, є:

1) розробити науковими методами кожний елемент роботи замість використання примітивних емпіричних методів;

2) на науковій основі здійснювати відбір, навчання та розвиток робітників, тоді як в минулому вони самостійно обирали собі роботу і готувалися до неї, як могли;

3) поєднувати робітників та науку воєдино, забезпечити дружнє співробітництво з людьми для виконання роботи відповідно до розроблених наукових принципів;

4) забезпечити більш суворий розподіл праці між робітниками та менеджерами, щоб на боці перших концентрувалася виконавча праця, а на боці других- розпороядництво та нагляд.

Із своїх досліджень та експериментів Ф.Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи. До їх числа відносяться:

1) розподіл праці – за менджером закріплена функція планування, за робітником – функція виконання;

2) вимірювання праці - цей принцип передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих " одиниць часу";

3) завдання-розпорядження - згідно з цим принципом виробничі завдання повинні бути не тільки похвилинно розписані, але й супроводжуватися детальним описом оптимальних методів їх виконання;

4) програми стимулювання - для робітника повинно бути зрозуміло. що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності робітнику виплачуються преміальні;

5) праця як індивідуальна діяльність - вплив групи робить робітника менш продуктивним;

6) мотивація - особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей;

7) роль індивідуальних здібностей (існування відмінностей між здібностями робітників та менеджерів): робітники працюють заради сьогоднішньої вигоди, а менеджери - заради вигоди в майбутньому;

8) роль менеджменту - відстоювання всіх авторитарних методів управління, за якими організаційні правила, стандарти, що регламентують працю, повинні бути посилені;

9) роль профспілок - скептичне ставлення до профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити конфлікт між робітниками та адміністрацією;