![]() Главная страница Случайная страница Разделы сайта АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Світ української поезії
В селі закінчила середню школу. Вчилась старанно, в основному на «відмінно». Особливий потяг мала до гуманітарних предметів, багато читала. Активною була і в громадському житті: секретар комсомольської організації школи, активний учасник художньої самодіяльності. Знала кожну стежину у навколишніх лісах, любила ходити туди сама, багато думала, мріяла і співала. Про поетичні витоки і свої душевні почуття Ніна Петрівна говорить: «Якби мене хто запитав, як я потрапила в письменники, то найімовірніше було б відповісти: випливла на «Хвилях Світязя». І це не просто образний вислів. Справді, коли я була ще школяркою, то найбільш трепетні хвилини переживала тоді, як переступала поріг редакції Любомльської районки. Раз на місяць там відбувались зібрання літстудії «Хвилі Світязя»… Пам’ятаю сільські пейзажі рідного Забужжя і батьківську хату за греблею, яку з обох боків обступила лепеха. Люблю спостерігати за ростом усього живого – трави у лузі, рослин на городі та в полі…. Безмірно вдячна Всевишньому за те, що відчиняє мені двері до тайни. Хтось назвав її Поезією».
Вона була якраз у повнім цвіті, Уся в меду, в бджолиному пушку… І що ж то, люди, робиться на світі, Щоб зрізати під корінь – отаку? Як дзвін поверглий – крона проти неба, Лиш золото прив'яло, потекло… Невже у тім була така потреба, Що й почекати ніколи було? Настала б осінь, цвіт злетів би в вирій, Затамувала б дихання й тоді, Напевно, легше пилці та сокирі Було б вдаряти по її біді. А вже якщо такий на руку скорий, Знайшовсь рубака на її красу, То хай би вирвав до останку й корінь, Нехай би нищив не частинки – всю. Бо корінь – це душа. І як їй встати? Які знайти їй чари і слова, Щоб повним зростом з кореня піднятись І зацвісти. Бо як не є – жива… Вона ще закущиться, пенькувата, Підрізана, ще знайде сил для віт. Та жити – мало просто тінь давати. Душа не вмерла думає про цвіт. Ніна Горик
|