Ото проклятий! В якому ж монастирі він був ігемоном? І чого ж то ченці мучили святу Варвару?

Які там ченці! Ігемон - то так звався губернатор, чи становий би то по-нашому, чи що; от так, як в Богуславі отой становий, що в Чайках намальований у пеклі.

О! Коли так, то там їм і місце. Я цього не знала, що вони, прокляті, мучили святих: якби була знала, то дала б мірку проса маляреві, щоб намалював їх у пеклі. Ну, ну. читай далі.

Отець Харитін читав, а Онисія Степанівна знов своє думала.

Чи ти знаєш, панотче, що в нас картоплі мало? - несподівано перебивала його Онисія Степанівна.

Але які ж бо ви! Вам усе в голові той господарський клопіт. Чи ви хочете зразу забагатіти, чи що?

А чом би пак і не забагатіти? Добре вам, панотцям, коли ви й до смерті будете мати шматок хліба. " Піп - золотий сніп", - кажуть у приказці. А що я робитиму, як ти вмреш, а я зостанусь удовою, та ще з дітьми? Де я тоді дінусь без грошей? Хоч з мосту та в воду.

Далеко ви заглядаєте наперед. Ми тільки що побрались, а ви вже заглянули на самісінький кінець.

О, я заглядаю й на кінець, і на всі боки оглядаюсь. Опоряди лишень трохи свою церкву, бо як часом загляне митрополит, то буде тобі лихо.

Оце ви правду кажете. Треба й церкву опорядити та привезти з Богуслава маляра, щоб помалював церкву всередині й понаписував образи такі, як в чайківській церкві.

Та щоб мені Балабуха був в пеклі на самім дні. Чуєш?

Добре, добре. Даси маляреві мішок борошна, то він і намалює Балабуху, але коли б часом з цього чого не вийшло.

Отець Харитін зібрав громаду й порадився з нею, щоб помалювати всередині церкву та постановити нові образи. Громада згодилась. Титар виклопотав дозвіл і згодив маляра, щоб він вималював церкву й написав таку саму " Неопалиму купину" й страшний суд, як у Чайках, навіть намалював в пеклі богуславського станового й канівського столоначальника.

Раз Онисія Степанівна поїхала в Богуслав на ярмарок і вернулась додому з недоброю звісткою.

Чи ти знаєш, панотче, яку я страшну звістку привезла з Богуслава?.. А ми собі тут сидимо, хліб жуємо й нічого не знаємо!

Що ж там таке трапилось? Не лякайте-бо мене, бо я й без того вдався собі полохливий, - сказав отець Харитін і справді переляканий тривожним видом своєї жінки.

Де вже не лякати, коли я й сама злякалась.

- Та що ж там таке? Чи Богуслав згорів, чи, може…

Якби згорів, то мені про те було б байдуже. Балабуха став в Богуславі священиком, та ще й благочинним на нашу часть!

Невже? - крикнув як опечений отець Харитін і схопився з місця.

Став благочинним. Вже перевізся з жінкою, з усім кублом і, кажуть, швидко буде об'їжджати парафії.

То це він і до нас приїде?

Авжеж, приїде; вже він нас не мине!