Мати, почувши цмокання, сіпнула дверима й вскочила в хату. Молоді сиділи, спустивши очі додолу. В Прокоповички очі горіли, як жар. Вона аж зблідла на виду.

Оце гарно! Їй-богу, гарно! Я не хочу, щоб ти, панно, до весілля цмокалась з паничами.

Їй-богу, я ні в чому не винен, - тихо промовив Моссаковський, схопившись з стільця й цілуючи Прокоповичку в руку.

Прокоповичка не знала, що робити, крутнулась по світлиці сюди-туди, аж намітка на їй затряслася, вискочила в садок і побігла в пасіку.

Ваша паніматка на мене чогось сердяться, - сказав Моссаковський, - вони не оддадуть вас за мене.

Як не оддадуть, то я сама піду, - сказала Онися, дивлячись сердито на двері в кімнату.

Вони замовкли й ждали старих, як кари.

Тим часом Прокоповичка прибігла в пасіку. Прокопович вже встав і походжав по пасіці. Жінка накрила його мокрим рядном.

Йди вже до хати та говори з тим дяком. Вже приїхав, мабуть, по мою душу! - крикнула Прокоповичка.

От і добре, що приїхав: буде з ким з нудьги по чарці випити, - сказав Прокопович.

Тобі тільки по чарці! Ти ладен і свою дитину пропити! Спить собі, а я одна клопочусь та бігаю.

Вже правда, що розбігалась, як курка з яйцем, - не дала гаразд і виспатись. Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось?

Балабуха одбив Вільшаницю од Моссаковського. Видавай тепер дочку за дяка!

А дочка що каже?

А дочка здуріла! Піди ще ти побалакай з нею. Там цілується з тим дурним дяком, і сорому нема дівці.

Гм… гм… круту кашу заварили… Треба щось робити, - промовив Прокопович, прямуючи з жінкою до хати.

Тим часом Моссаковський розказав Онисі, що вільшаницька громада не прийняла на парафію Балабухи і що владика таки оддав йому Вільшаницю, як того бажала громада. Онися знала, що в такім разі її старі батьки зараз прохолонуть і заспівають іншої.

Прокопович з жінкою увійшов у світлицю. Моссаковський привітався, поклонився низенько. Прокоповичка сіла на канапі, надулась, дивилась на стіну й мовчала. Прокопович, одначе, був ласкавіший до Моссаковського й, не обертаючись до жінки, звелів Онисі принести горілки та закуски.

Та наріж, Онисю, тієї паляниці, що лежить у хижці з самого верху, - сказала Прокоповичка сердито.

Онися осміхнулась. Зверху лежала черства паляниця. Онися нарізала свіжої пухкої паляниці з останнього печива й винесла пляшку з горілкою.

Випили по чарці. Моссаковський мовчав. Прокоповичка мовчала і все дивилась на стіну. Прокопович пробував розмовляти, але спросоння тільки позіхав на ввесь рот. Він глянув на жінку, - жінка сиділа насупившись і не думала рота розтуляти.

Чого це ти, паніматко, так пильно дивишся на стіну? Чи мухи лічиш, чи що? - спитав Прокопович у жінки.

Прокоповичка зирнула на чоловіка сердитими очима й почала вже дивитись на грубу, неначе там була намальована якась дуже гарна картина.