Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






ТемаVI. Стародавня Греція






 

ПЛАН

1. Виникнення і розвиток давньогрецької державності. Поліси.

2. Атенська держава. Реформи Солона та Клісфена.

3. Давня Спарта. Особливості суспільного устрою та державного ладу.

4. Пелопоннеська війна та її наслідки для розвитку давньогрецької державності.

5. О. Македонський. Елліністичний світ.

 

Однією з колисок людської цивілізації було Середземне море. В II тис. до р.х. тут починаються утворюватись держави: на Криті та в материковій Греції.

На початку ХХ ст. англійський археолог Артур Еванс розкопав на о. Кріт в місті Кнос величезний палац з тронними залами, лабіринтом коридорів, з водогоном та ванними кімнатами. Стіни були покриті фресками. Все вказувало на високий рівень критської цивілізації в ІІІ-ІІ тисячоліттях до р.х.

Проте найціннішою знахідкою був розкопаний в палаці архів: сотні глиняних табличок з двома системами писемності, ймовірно на двох різних мовах. Їх почали умовно називати письмо А та письмо В 1953 році англійський вчений М.Вентріс розшифрував письмо В. Мова цього письма виявилась одним з найдавніших діалектів грецької мови.

Завдяки археологічним розкопкам і дешифровці письма В вдалося досить повно відтворити найдавніший, так звану ахейський період історії Греції.

Однією з перших була держава на о. Кріт. Вже на початку II тис. до р.х. тут було рабство, державний апарат, органи насилля. Але через відсутність великих площ орної землі, рабство було не дуже розвинутим. Було добре розвинуте ремесло. По великій кількості печаток на піфосах (глиняних глечиках для продуктів) допускають існування приватної власності. На це ж вказує існування розкішних палаців, зокрема, Кноського. Винайшли писемність. Ця культура мала значний вплив на інші давньогрецькі держави. Почато державності на материковій частині Греції поклали ахейці, одна з гілок еллінських племен, яка в П тис. до р.х. захопила весь Пелоппонес.

1. Ахейський період (1600-1200 рр.): Мікени, Атени, Тирінф, Пілос, Фіви. Найсильніша держава – Мікени. Було рабство. Раби – належали общинникам, храмам, вождям.

Земля належала храмам і царям (басилевсам). Серед знаті згадуються жерці.

В XIII ст. до р.х. Мікенська держава переживає кризу: припиняється будівництво, зменшуються зв’язки з світом. Теж в інших ахейських містах – крім Афін.

В XII ст. до р.х. ахейські держави були завойовані дорійцями (одна з гілок еллінських племен), які прийшли з півночі.

2. Дорійський період (ХІ – ІХ ст. до р.х.). Так зване гомерівське суспільство.

Джерелами для вивчення цього періоду є археологічні знахідки та " Іліада" й " Одіссея" Гомера. Дорійські племена були ще на додержавному етапі розвитку, тому й Греція відкотилась у своєму розвитку назад. Опустілі міста занесло піском, досягнення науки та мистецтва стираються в пам’яті поколінь. Панує натуральний спосіб виробництва., примітивний рівень розвитку. Торгівля занепала й носила форму міни.

Дорійське суспільство мало багато пережитків родового ладу. Велику роль відігравала родова знать – їй належали кращі землі. Дорійці поділялись на племена (філи), фратрії і роди (гене). Влада: рада старійшин (бум), народні збори і басилевс (вождь).

Рабів було мало, використовувались вони переважно в домашньому господарстві. Тобто рабство мало патріархальний характер.

3.Виникнення і розвиток полісного ладу (VIII-VI ст. до р.х.)

В цей період внаслідок бурхливого розвитку продуктивних сил відбуваються великі суспільні поділи праці в дорійців. Йде швидкий процес росту міст і ремесла, пришвидшується розклад родового ладу й зростає рабство –в значній мірі через боргове рабство общинників. Досить часто батьки змушені були за борги віддавати в рабство дітей. Знать формувалась не лише з родової верхівки, а й із розбагатілих торгівців і ремісників.

Стара общинна організація суспільства вже не вдовольняє потреб, тому в VIII – VI ст. йде процес синойкізму – злиття сусідніх общин. Фіви і фратрії ще певний час зберігають своє значення. Поступово відмирає влада царя, її розподіляє між собою родова знать. Оскільки ці процеси супроводжувались погіршенням становища общинників, то заможна верхівка демосу (народу) часто використовувала це для повалення влади родової аристократії. У випадках, коли в разі перевороту влада зосереджувалась в одних руках, це називалось тиранією. Їх підтримували низи. Так, тиран Кипсел (658-628 рр.), захопивши владу в Коринті вигнав аристократів і поділив їх землю між біднотою. Його син Перианд створив раду землеробів, перетворив культ їх бога Дионіса в загальнодержавний, заснував колонії і стимулював торгівлю. Це перетворило Коринт у багату й процвітаючу державу.

Через тиранію пройшло багато грецьких міст, включаючи Атени. Але цей режим скрізь був не тривалим. Загальною лінією політичного розвитку Греції в VII-VI ст. стало утвердження республіканської форми державного устрою в двох її видах:

а) демократія – панування всієї маси рабовласників і вільних общинників через народні збори;

б) олігархія – панування найзаможніших рабовласників через раду більш-менш вузького складу.

Таким чином, у VII1-VI ст. в Греції формуються міста-держави – поліси, що відрізнялись від більшості міст – держав Сходу.

Поліс являв собою громаду, яка базувалась на античній формі рабства. Для неї були характерними: - приватна власність на рабів і землю;

- власником міг бути лише повноправний громадянин;

- громадянин міг мати або не мати рабів чи іншу власність.

Поліси, переважно, були рабовласницькими демократіями, в яких повноправні громадяни становили меншість жителів. Як правило, поліси мали невелику територію. Особливо мало в них було орної землі. Тому з кінця VШ ст. до р.х. в полісах гостро стає проблема харчів. Це спонукало греків до колонізації нових територій, які були б ринками збуту і джерелами продовольства.

В цей час піднесення Ассирії на Близькому Сході ослабило торгівлю фінікійців, що дозволило грекам захопити найважливіші торгові шляхи.

Напрямки колонізації:

– Південна Італія;

- острови Середземного моря;

- північне Причорномор’я;

- північ Африки.

Мілет заснував приблизно 75 колоній і став великою торговою державою.

2. Найтиповіші риси грецьких полісів сконцентрувались в Атенах і в Спарті. Держава в Атенах починає формуватись в XIV-XIII ст. до р.х. в Аттиці в період легендарних царів – басилевсів. Найвідомішим царем був Тезей (приблизно ХШ ст. до р.х.). Саме йому легенди приписують об’єднання навколо Атен 12 общин та поділ суспільства на аристократів – евпатридів, землеробів – геоморів і ремісників – деміургів. Насправді цей процес тривав аж до VП ст. до р.х. коли царський період вже давно минув. Замість басилевсів почали правити старійшини – архонти, яких щороку вибирали з евпатридів. З 683р. обирали 9 архонтів. По закінченню повноважень архонти ставали членами ареопагу – спочатку це була рада старійшин, а згодом - рада знаті. Атенська держава поділялась на 48 навкрарій – територіальних, а не родових, округів. Кожна навкрарія повинна була поставити, і вмплектувати один корабель для атенського флоту.

На кінець VП ст. до р.х. – рабство та оренда. Оренда за 5/6 врожаю (шестидольники), за несплату – боргове рабство сім’ї чи лише дітей. Це призвело до загострення соціальних протиріч, де на боці атенського демоса (вільних) виступили метки (пришлі вільні). Цим спробував скористатись Кілон і здійснити переворот в встановити тиранію. Але його не підтримали. Проте знать змушена була піти на деякі поступки, головним з яких було письмове закріплення правових звичаїв. Біля 621 р. до р.х. в Атенах перші писані закони Драконта. Їх мета:

- захист приватної власності на нерухомість;

- суворе покарання за замах на неї;

- відмінна кровної помсти у випадку ненавмисного вбивства;

- регламентування процесуальних норм обмежувало свавілля суду.

Ще більшого успіху демос добився на початку VI ст. коли, за словами Плутарха " народ повстав проти знатних. Смута була сильна і довго боролись вони один проти одного. Нарешті вибрали спільно посередником і архонтом Солона і доручили йому облаштування держави".

Солон походив із евпатридів, але розорився. Його мета – шляхом поступок демосу підняти добробут і могутність держави. Для цього в 594 році – реформи Солона:

- відмінив поземельні борги і знищив боргові камені на наділах боржників (це було названо Сейсахтея – " струшування “:

- назавжди відмінив боргове рабство, а проданих за борги рабів – викупили і повернули на батьківщину;

- встановив свободу заповіту, тобто відмінив право виморочного майна, за яким майно померлого попадало в його рід;

- провів демократичну цензову реформу. По ній всі громадяни Атен, незалежно від походження, поділялись на 4 розряди:

1-й розряд – громадяни з річним доходом в 500 медимнів зерна (52, 5 л);

2-й розряд -300 медимнів або здатні утримувати бойового коня;

3-й – 200 медимнів;

4-й - решта.

Лише громадяни 1 і 2 розрядів мали всю повноту політичних прав, але й мали велику відповідальність. 3-й розряд допускався до державних посад. Але лише з 1 розряду обирали архонта.

Солон змінив політичний устрій Афін. Замість 4 древніх філ він створив новий орган – " раду 400" – по 100 від кожної філи. Вона існувала поряд з ареопагом. Якщо ареопаг здійснював вищий контроль за справами держави і вищий суд, то рада 400 – вирішувала в перервах між засіданнями народних зборів поточні справи. Солон запропонував суд присяжних – геліею, до якої входили всі чотири розряди.

Реформи Солона мали компромісний характер: дали верхівці демосу доступ до влади, але зберігались позиції евпатридів, які пішли на поступки, згодившись ліквідувати боргове рабство. Все це зумовило подальшу боротьбу кланів, яка призвела до встановлення в 560 році до р.х. тиранії Пісістрата. Він вів боротьбу з родовою аристократією в інтересах дрібних і середніх землевласників. Серед них він поділив конфісковану в евпатридів землю, надавав дешеві СГ кредити. Ввів роз’їзний суд. Культ Дионіса зробив загальнодержавним. Збільшив вплив Атен в світі. Вів велике будівництво але ввів податки, що відштовхнуло від нього селян. Після смерті Пісістрата в 527 р. до р.х. його сини не змогли втримати владу. Її спробували захопити евпатриди, але цю спробу зірвало повстання демосу, підтримане Спартою. Перемога демосу була закріплена реформами Клісфена у 509 р. до р.х.:

- поділив територію Атики і Атен на 30 територіальних округів – тритій. Кожних 3 тритії утворювали одну нову філу. Філи ділились на первинні адміністративні утворена деми на чолі з виборними демархами. Це остаточно стерло вплив старої родової знаті;

- рада 400 була замінена радою 500 (по 50 чол. від кожної філи). Вона готувала питання і проекти рішень на розгляд народних зборів. (Без цього їх не розглядали). Забезпечував виконання їх рішень. Вирішував побіжні питання між народними зборами;

- створено новий керівний орган – колегія із 10 стратегів. Спочатку це був військовий орган, а згодом – вища виконавча влада;

- розширено число громадян шляхом надання громадянства багатьом метекам (вільні люди-іноземці, не громадяни). Можливо, що частині рабів надали права метеків;

- запровадив остракізм (" суд черепків") – таємне голосування на народних зборах черепками. Якщо ім’я людини на ньому повторювалось 6 тис. раз, то вона вважалась небезпечною для існуючого ладу і виганялась з Атен на 10 років без конфіскації майна. Реформи Клісфена завершили тривалий період боротьби аристократії та демосу, закріпили ще ришшу демократію..

3. Ще однією з найвпливовіших держав Греції була Спарта – розташована на півдні Пелопоннесу.

Ще в " Іліаді" згадується, що тут існувало 12 общин, підпорядкованих царю Менелаю. В ХП-ХІ ст. дорійці захопили цей край і перетворили ахейців в безправних ілотів.

Основа життя Спарти – землеробство(родючі землі). Земля належала державі і була поділена на рівні частки – клери, які були в користуванні спартиатів (членів " общини рівних") без права їх дрібнити й відчужувати. Самі спартиати займались лише військовою справою, а клери обробляли ілоти. Ілоти були власністю держави, мали певну господарську самостійність і сплачували власнику клеру натуральний оброк, як правило, 1/2 врожаю. Оскільки ілоти часто повставали, то щоб цього не допустити, були введені крипті – масові вбивства найбільш непокірних ілотів. Це вважалось " військовим тренуванням" молоді.

Іншу групу підвладного населення складали периойки – особисто вільні, але без політичних прав люди. Вони жили переважно в прикордонних областях, мали в приватній власності землю і певне самоуправління. Але не могли займати державних постів. Повноправними громадянами була меншість (10%) населення Спарти – 9 тис. сімей – члени " общини рівних", хоч і в ній було певне майнове розшарування, але в VIII-VI ст. це проявлялось мало. Спартиати поділялись на три дорійських родових філи, але був і територіальний поділ.

Всі дорослі спартиати були членами народних зборів – апелле. Їх скликали царі (їх було 2). Свою згоду чи не згоду члени апелле висловлювали криками, а не голосуванням. Лише у виняткових випадках – голосування розподілом на групи, яка більша. Значну роль відігравала рада старійшин – герусія. Цар і герусія могли відмінити рішення апелле.

Ще один орган управління – 5 ефорів. Їх обирала апелле. Вони мирили царів, скликали апелле і герусію й голосували за них. Відали зовнішньою політикою й фінансами. Вони мали судові функції.

Найважливішим джерелом права в Спарті були закони Лікурга:

- новонароджені з фізичними вадами знищувались;

- хлопчики з 7 до 20 років проходили громадське виховання з метою їх підготовки до війни;

- з 20 до 60 річного віку – військова служба;

- - повнолітні навічно записувались у певну військову частину;

- спартиати могли займатись лише військовою справою, користувались лише залізними грошима, будувати лише прості будинки... навіть царі жили в казармах;

- з 30 років – обов’язкове одруження;

- розкіш заборонена.

В VI ст. Спарта об’єднала більшість полісів Пелопоннесу (Коринт, Егари, Аркадію...) в військово-політичний Пелопоннеський союз. Спарта в ньому, як і по всій Греції підтримувала аристократичні й олігархічні угрупування проти демократії і була оплотом політичної реакції.

Греко-перські війни (499 до р.х.. — 449 до р.х., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була допомога військовими кораблями, надана Атенами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.

Придушивши повстання у 493 до р.х., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 р. переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.

Навесні 490 до р.х. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острови Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Маратоном (490 до р.х..). В ній атеняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.

Протягом 10-річного перепочинку в Атенах з ініціативи вождя демократичної угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 р. до р.х. очолював цар Ксеркс. Персидське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Атени.

Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 р. до р.х.. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час персидський флот зазнав поразки біля мису Микале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-персидських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.

У 470-х роках до р.х. союзна грецька армія під командуванням афінського полководця Кімона, одержала кілька перемог, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії і в 469 р. до р.х. завдала нищівної поразки персам у битві при гирлі р. Еврімедонт.

Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 р. до р.х., коли в битві біля м. Саламін (на Кіпрі) греки одержали велику перемогу. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієв мир (названий за іменем афінського уповноваженого), за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонті та Босфорі і визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.

Таким чином, перемога греків у цих війнах пояснювалася більш високим, ніж у персів, рівнем соціально-економічного розвитку та перевагою вільного ополчення греків над Персидській армією, що складалася в основному з воїнів, завербованих у підлеглих персам племенах, а головне тим, що для греків ця війна носила визвольний характер. Після Греко-персидських воєн настав період розквіту грецького рабовласницького суспільства та посилення Атен, які створили в ході війн Делосський союз під своєю гегемонію.

Під впливом перемоги в більшості полісів зростає роль середнього і дрібного демосу, зміцнюється демократія і зростає роль Атен у загальногрецькому союзі. Тому в 478 році до р.х. Спарта покидає цей союз.

При активному втручанні Спарти, знать в Атенах змогла піддати в 471 р. до р.х. остракізму героя війни з Персією Фемістокла. Після смерті Аристида, фактична влада перейшла в Афінах до рук ареопагу – оплату демократії.

В 464 р. землетрус і величезне повстання ілотів у Спарті. Спартиатів підтримала знать Атен, що визвало підйом демосу. Його вожді – Ефі альт і Перикл.

В 462 р. Ефіальт провів через народні збори закон про вилучення в ареопагу всіх владних повноважень і перетворення його в судовий орган по деяких справах. Знать вбила Ефіальта. Його справу продовжив Перикл – з 443 р. 15 років обирався стратегом.

Реформи Перикла:

- ввів плату геластам (членам суду присяжних), архонтам, членам " ради 500" та іншим посадовим особам, що відкрило дорогу до влади демосу. Але колегія стратегів не оплачувалась і ними обирались лише заможні;

- створив фонд – терикон – для фінансування відвідин театру біднотою, що мало значне політичне значення;

- спеціальним законом ввели, що громадянином Афін може бути лише той, в кого батьки були його громадянами;

- народні збори (еклесія) – вищий орган влади збиралась через кожних 10 днів;

- суд Атен – геліея складався з обраних по жеребу 6 тис. присяжних, розділених на 10 палат (декастерій) по 500 чол. і 100 запасних. Кожний громадянин міг оскаржити в галіеї будь-яке рішення будь-якого органу влади. Але якщо скарга визнавалась необґрунтованою, то його піддавали великому штрафу.

В середині V ст. до р.х. загострились протиріччя між Атенами та Коринтом + Спартою.

Врешті решт це призвело до Пелопоннеської війни, в яких після тривалої боротьби (431-404) Атени зазнали поразки і в 404 р. до р.х. капітулювали. Вони втратили:

- всі свої володіння;

- флот, крім 12 сторожовиків;

- зруйнувались оборонні споруди Атен...

- демократію замінила влада " 30 тиранів" – з олігархів на чолі з Крутієм. Вони призначили " раду 500" і обмежили число громадян 3 тис. Уряд чинив масовий терор проти демосу. Врешті тирани почали воювати між собою і демократи прогнали їх.

Наслідки Пелопоннеської війни.

Після Пелопоннеської війни в полісах настав період хронічних потрясінь – соціально-політичних і військових, що свідчило про кризу поліса. Його причини:

- швидка концентрація землі в руках знаті і, як наслідок, - розорення селян;

- посилюється майнове розшарування суспільства і зростає класова боротьба;

- основа полісу – вільні громадяни, втрачають єдність і згуртованість. Люмпенізація мас;

- через розорення значної частини вільний громадян – зменшується чисельність і боєздатність народного ополчення. Це починають компенсувати найманцями;

- найманці легко продавались ворожій стороні. Частими стали військові перевороти;

- поглиблювалось рабство.

По реформі ефора Епітадея 400 р. до р.х. спартиати вже могли мати землю у приватній власності і успадковувати її. Боржники продавали свою землю під виглядом дарування чи заповіту. Це призвело до зменшення числа повноправних громадян в 8 тис. в480 р до 1.5 – 2 тис. в 371 р. до н.е.(бо не могли мати важкої зброї і втрачали політичне право). Тому виник новий поділ. Хто зберіг земельний наділ звався – гомея (рівний), а хто розорився – гіпомейоном – (менешли)..

Занепад Атен і Спарти співпав з підйомом значення Фів (з 379 р. до р.х.) але не надовго.

В 338 р. до р.х. Атени потрапили під владу О. Македонського.

В 146 р. до р.х. Спарта потрапляє під владу Риму.

5. В середині IV ст. до р.х. почала сходити “зірка” Македонії. Це була землеробська країна без виходу до моря. За правління Філіпа ІІ (359-336 рр.) тут було створено могутню армію в основі якої була знаменита македонська фаланга. Розпочався період завоювань грецьких полісів. Причому Філіп вважав найкращим засобом взяття міст – “віслюка, завантаженого золотом”. Справу продовжив його син – Олександр Македонський.

До 323 до р.х. держава Олександра Македонського охоплювала Балканський півострів, острови Егейського моря, Єгипет, передню Азію, південні райони Середньої Азії, частину Центральної Азії, аж до нижньої течії Інду. Найважливішою політичною силою держави Олександра була армія, яка і визначила форму державного устрою після його смерті. В результаті нетривалої боротьби між піхотою та гетайрами (елітна кіннота) було досягнуто угоду, за якою держава зберігалася як єдине ціле, а спадкоємцями були проголошені Філіп III Аррідей, побічний син Філіпа II Македонського і очікувана дружиною Александра Роксаною дитина.

Фактично ж влада опинилася в руках невеликої групи знатних македонян, що займали при Александрі вищі військові і придворні посади. Регентом при слабоумному Філіпі III Аррідеї та Олександрі IV (синові Роксани) фактично став Пердикка, управління Грецією і Македонією було залишено за Антипатром і Кратером, Фракія була передана Лісимаху. У Малій Азії найвпливовіше положення займав Антигон I Одноокий — сатрап Фрігії, Лікії і Памфілії. Єгипет був переданий в управління Птолемею Лагу. Важливі командні пости зайняли Селевк І Никатор і Кассандра (син Антипатра).

Пердикка намагався зміцнити своє єдиновладдя за допомогою армії. Його виступи проти Антигона і Птолемея поклали початок тривалому періоду боротьби диадохів. Похід Пердикки в Єгипет (321 до р.х..) виявився малоуспішним і викликав невдоволення армії, в результаті чого він був убитий своїми командирами. Після загибелі Кратера у зіткненні із сатрапом Пафлагонії і Каппадокії Євменом у Трипарадисі (Сирія) відбувся новий розподіл посад і сатрапій (321). Регентом став Антипатр, до нього незабаром була перевезена царська родина. Антигон отримав повноваження стратега-автократора Азії, в його ведення перейшли царські війська, що знаходилися там. Селевк отримав сатрапію Вавилонію, війна з Євменом була доручена Антигону.

Впродовж двох років Антигон майже повністю витіснив Євмена з Малої Азії. У 319 до р.х.. помер Антипатр, передавши свої повноваження Полисперхону — одному зі старих і відданих македонській династії полководців. Проти нього виступив Кассандр, який користувався підтримкою Антигона. Війна диадохів поновилася з новою силою. Найважливішим театром військових дій стали Греція і Македонія, де в боротьбу між Полисперхоном і Кассандром були втягнуті і царська династія (родина Александра Великого), і македонська знать, і грецькі поліси. В результаті царська династія остаточно втратила своє значення. Філіп III, його дружина Евридика і мати Александра Македонського Олімпіада Епирська загинули, Роксана з сином опинилися в руках Кассандра, якому вдалося підкорити своїй владі Македонію, і більшу частину Греції.

Боротьба між Євменом і Антигоном перемістилася у Перейду та Сузиану. На початку 316 до р.х.. Євмен був розбитий, і Антигон став наймогутнішим з диадохів. Це змусило Птолемея, Селевка і Кассандра укласти союз проти Антигона, до них доєднався й Лисимах. Запеклі бої проходили на морі і на суші в межах Сирії, Фінікії, Вавилону, Малої Азії і особливо в Греції. Війна йшла зі змінним успіхом і завершилася 311 до р.х.. укладанням миру, за яким диадохи виступали як самостійні, незалежні правителі.

Нові війни диадохів почалися 307 до р.х.. До цього часу зник останній формальний зв'язок між частинами колишньої держави Александра: Роксана і Александр IV були вбиті за розпорядженням Кассандра. Військові дії в Греції почав Антигон, очевидно, з метою заволодіти Македонією і македонським престолом. Його синові Деметрію Полиоркету вдалося вигнати македонські гарнізони з Мегар та Афін і змістити намісника Кассандра. У 306 до р.х.. Деметрій розбив флот Птолемея поблизу Саламіна. Після цієї перемоги Антигон присвоїв собі і Деметрію царські титули. Інші диадохи також проголосили себе царями. У вирішальній битві при Іпсі в 301р. до р.х.. Лисимах, Селевк і Кассандр завдали нищівної поразки війську Антигона I, який загинув у цьому бою. Деметрій із залишками війська відступив до Ефеса, в його розпорядженні залишався ще сильний флот і деякі міста Малої Азії, Греції і Фінікії. Володіння Антигона були поділені, головним чином, між Селевком та Лисимахом. До цього часу визначилися основні кордони елліністичних держав: Птолемеїв, Селевкіда, Вифінія і Понтійське царство.

Подальша боротьба диадохів розгорталась в основному на території Греції та Македонії. Після смерті Кассандра в 298 до р.х.. розгорілася боротьба за македонський престол між Деметрієм Полиоркетом та Пірром — царем Епіру, синами Кассандра та Лисимахом. Переможцем вийшов Деметрій Полиоркету, але вже у 287-286 рр. Лисимах у союзі з Пірром витіснив його з Македонії і підпорядкував її. 283 до р.х. помер Деметрій, узятий в полон Селевком. У 281 до р.х.. загинув Лисимах, також розбитий Селевком, його держава розпалась. 281 (або 280) до р.х. був убитий сам Селевк. Царем Македонії 283 до р.х. став син Деметрій — Антигон II Гонат, який поклав початок нової династії, що об'єднувала під своєю владою Фракію та Македонію.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.