Словник молодого журналіста. Термін походить від назви популярної, але анонімної, комедії ХІІ століття Памфіліус

ПАМФЛЕТ (англ. pamflet від гр. pan - усе, phlego - палю) - один з найголовніших жанрів соціальної критики, злободенний го-стросатиричний твір, викривальний пафос якого спрямований на нещадне осміяння суспільно шкідливих явищ, організацій і відомих осіб. Упамфлетахшироко використовується художньо-образне й науково-понятійне мислення, ідейно знищується об'єкт критики, комбінуються різноманітні вияви комічного: сарказм, іронія, використовуються гіперболи, контрасти, при-нижувальна лексика.

Термін походить від назви популярної, але анонімної, комедії ХІІ століття " Памфіліус". Жанр памфлету особливого поширення набув в епоху Просвітництва у творчості Вольтера, Д. Свіфта, Д. Дідро. Відтоді памфлет використовується як надійна зброя публіцистики. Видатними памфлетистами були В. Гюго, Г. Гейне, М. Горький, Л. Толстой.

Памфлети завжди є фактами журналістики, незалежно від їх розміру і того, чи публікуються вони насправді в періодичних виданнях чи виходять окремими книжками чи брошурами, оскільки вони не мають іншої мети, аніж активну участь автора і твору в суспільно-політичному житті шляхом формування громадської думки в певному напрямкові. Так, після державного перевороту 2 грудня 1851 року, який покінчив з Другою республікою у Франції і проголосив " про відновлення імператорської влади в особі Луї-Наполеона Бонапарта" під іменем Наполеона ІІІ, Віктор Гюго, що змушений був утекти у вигнання, написав 420-сторінковий памфлет " Історія одного злочину" (1852). Але багатьох матеріалів бракувало, що не дозволило В. Гюго завершити твір. Тоді він написав 200-сторінковий памфлет " Наполеон Малий" (1852), який був опублікований мільйонним тиражем провідними мовами світу і сприяв встановленню негативного образу диктатури неоімператора, що прискорило загибель Другої імперії. У 1877 році перед загрозою чергового державного перевороту, який готував президент Третьої республіка Мак-Магон, В. Гюго видав допрацьований памфлет " Історія одного злочину", що відіграв роль перестороги і для народу, і для політичної верхівки і спонукав останню відмовитися від злочинних намірів.

В українській журналістиці памфлети створювали І. Франко, Леся Українка (" Голос однієї російської ув'язненої"), С. Єфремов (цикл памфлетів " Під обухом: Більшовики у Києві", 1918), М. Хвильовий (" Камо грядеши? ", " Думки проти течії", " Апологети писа-ризму", " Україна чи Малоросія? "), Я. Галан та ін.

" БІЛА" або ПОЗИТИВНА ПРОПАГАНДА - популяризація в журналістиці гуманітарних та демократичних цінностей, здорового способу життя, наукового знання, навчальних програм. Ідеологами " білої" пропаганди виступили американські вченіГарольдЛассвелл (1902-1978) і УолтерЛіппман (1889-1974), які наполягали на тому, що журналістика - це процес переконання, який іманентно присутній при інформуванні. А відтак, журналістика мусить покладати нас себе обов'язок пропонувати споживачам новин ідеали добра, справедливості, правди, демократії, гармонійного співіснування з природою, ін.

Концепція " білої" пропаганди народилася тоді, коли виразно окреслилася маніпулятивна функція журналістики, використання її з метою спотворити правду в інтерсах влади (соціальних груп) чи нав'язати аудиторії певні стереотипи мислення й поведінкові моделі. Маніпулятивне використання журналістики, згідно з цією концепцією, витлумачується як " чорна" пропаганда".