Що таке комунікація?

Існує близько ста різних визначень комунікації. Проте на сьогодні ми не маємо такого визначення, яке задовольнило б усіх. І, можливо, не треба хвилюватися, адже, як пише Дж.Ньюмен, оскільки А. Ейнштейн не змінив " закони всесвіту", так і жодне визначення не змінить " закони комунікації". Щоб уявити можливі шляхи пошуку, наведемо деякі існуючі підходи.

Л.Баркер визначає комунікацію як " процес взаємопов'язаних елементів, що працюють разом, аби досягти необхідного результату або мети". У цьому визначенні він підкреслює характер процесу -це динаміка, яка не має кінця. З іншого боку, можна побачити, що тут не вистачає специфіки саме комунікації, бо це дуже широке визначення, під яке можна підвести будь-що, наприклад, навіть телевізор як взаємопов'язані елементи, що працюють разом, щоб досягти необхідного результату.

Дж.Хаймс взагалі вважає, що комунікацію як таку досить важко визначити наперед, існують лише загальні характеристики, яким може відповідати комунікація в конкретній реалізації.

К.Мортенсен пропонує таке розв'язання цього питання: " комунікація має місце, коли люди надають значення поведінці, пов'язаній з повідомленнями". Такого роду визначення комунікації несе в собі ту ваду, що воно чітко пов'язує її процес з людиною, тоді як комунікація має місце між людиною та машиною або між машиною та машиною.

Дж.Майєрс і М.Майєрс визначають комунікацію як " загально передбачуваний, постійний і завжди присутній процес розподілу значень

c.18

за допомоги символічної взаємодії

Комунікацію в малій групі один з авторських колективів визначає як " процес вербальної і невербальної взаємодії в ситуації обличчя до обличчя в малій групі".

Дж.Олвуд розглядає комунікативну ситуацію як випадок поведінки, яка має стосунок до набору комунікативних інтенцій

Ми можемо продовжити список цих визначень, але чітко маємо усвідомити, що визначення самі по собі мають тільки те значення, що вони відповідають тій чи тій моделі комунікації, що її хоче захищати, вивчати, впроваджувати дослідник. Визначення у цьому випадку є необхідним елементом майбутньої моделі й не мають окремого від неї

життя.

Ми, зі свого боку, пропонуємо визначити комунікацію як процес прискорення обміну інформацією. Чому саме прискорення! Тому що кожен у комунікації зацікавлений у тому, щоб швидше дійти істини, відкинути ті можливі брехливі перекручення, що їх уводить комунікатор. Оскільки всі засоби масової комунікації виросли на тому, щоб прискорити процес інформування. Й телебаченню вже подекуди вдається звести до нуля цей розрив між часом події та часом споживання інформації про цю подію. Як приклад можна навести випадок з освітленням CNN початку війни в Перській затоці, коли президент США змушений був перервати прес-конференцію, присвячену цьому, щоб на свої очі побачити, що саме відбувається насправді.

Ми б хотіли підкреслити деякі риси нашого визначення комунікації як прискорення обміну інформацією. Обмін інформацією перебігає незалежно від нашого бажання. Наприклад, пожежу ми можемо відчути, коли вона наблизиться до нас. Проте якщо нас хтось сповістить про неї, ми можемо дізнатися про це лихо раніше. Отже, комунікація - це свідоме прискорення процесів інформаційного обміну, У зв'язку з чим набагато збільшується ефективність таких обмінів.

c.19

Людство весь час намагається прискорювати подібні процеси. Сьогодні воно робить це за допомоги електронних засобів зв'язку. Але й виникнення мови в далекому минулому ми теж можемо розглядати як засіб прискорення. Подивимося на неї з цього погляду. Що в її структурі краще спрацьовує для подібного функціонування? Мова має сталий набір сигналів, тобто слова її не створюються в разі потреби, вони відомі заздалегідь. Ми не відчуваємо себе авторами слів, хоча таке відчуття виникає стосовно висловлювань. Тобто нові ситуації (за межами сталого списку) нам вдається охопити завдяки синтаксису, тобто новим комбінаціям сталих сигналів-слів. І ще одна особливість: слова-сигнали побудовані так, що вони більш сталі на рівні своєї форми (літери або звуки), ніж на рівні змісту (значення). Слово " собака", наприклад, має досить сталу форму, але з боку використання його значення нам вдається відсилати за його допомоги й до великого собаки, й до малого, й до рудого, й до скаженого, й до пораненого. " Собакою" ми можемо навіть у переносному значенні позначити людину, котра нам чимось не подобається.

Тобто вихід на нову ситуацію (список яких нескінченний) відбувається у нас на двох рівнях: на рівні відкритого змісту й на рівні нових комбінацій цих змістів. Як бачимо, структура мови досить вдало поєднує властивості закритої й відкритої систем, що дозволяє їй активно прискорювати процеси обміну інформацією. До того ж ми маємо, навпаки, " гру на неприскоренні", яка реалізується в літературі. В теорії літератури є навіть відповідний термін -ретардація, тобто уповільнення. Неможливо читачеві детективу, наприклад, сказати відразу, хто є вбивцею. Той текст побудований таким чином, щоб відкрити цю істину якомога пізніше. Отже, прискорення/неприскорення є важливою рисою організації комунікативного процесу, й тому ми внесли це до свого визначення.

Водночас ми акцентували, обмін, а не просто передачу інформації, тобто комунікація можлива лише за активної позиції не тільки комунікатора, але й аудиторії. Й прискорення як загальна риса має ще одну особливість: воно відокремлює справжню комунікацію від випадкової, коли людина нічого не збиралася передавати.

Загалом же, мабуть, на сьогодні більш прийнятним має бути підхід, який характеризує не визначення, а можливе поле дій, можливе комунікативне поле.

с.20

Наприклад, Дж.Гербнер пов'язує комунікацію із суттю й роллю повідомлень у суспільстві. Він визначає при цьому такі взаємопов'язані компоненти комунікативних досліджень:

1) коди і модуси: як декодується повідомлення, як його структурувати в усіх формах - вербальній, невербальній, жестовій і т.п.;

2) обмін: що відбувається, коли ми отримуємо повідомлення, які

характеристики ми приписуємо повідомленням, які соціальні, індивідуальні ролі виконуємо, коли інтерпретуємо й використовуємо повідомлення;

3) системи та інституції: необхідно приділяти увагу великим системам - таким, як мас-медіа, а також комунікативним компо­нентам в інших організаціях.

Дж.Гербнер виокремив також три головні етапи у розвитку комунікації:

1) доіндустріальний, який відбувався " обличчям до обличчя" й охоплював усю спільноту;

2) друкований, який був створений першою індустріальною революцією, що розбила ритуал, зробила життя плюралістичним, оскільки відібрала від касти пріоритети щодо комунікації історій про життя. У результаті з'явилася масова аудиторія;

3) телевізійний, який з'явився завдяки другій індустріальній революції. Дж.Гербнер знову пов'язує його з ритуалом: люди дивляться телевізор за розкладом, а не за програмою. Всі інші засоби комунікації виділялися вибором. А це вимагало писемності, розвивало смаки, ідеї, стосунки. Невибірковий засіб є таким, до якого діти прилучаються при народженні. Вони отримують моделі поведінки ще до того, як навчаться читати.

с.21