Приватна структура повністю зруйнувала палац», – констатує начальник головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Та повернімося на 5 років назад, коли палац належав Кирилову. Серйозний вусань-майор, що керує охороною палацу, після довгих вмовлянь погоджується впустити до колишньої резиденції графа-колекціонера. Єдине прохання — жодних фотографій. Юний солдатик двома руками стримує невгамовно гавкаючого чотирилапого охоронця споруди — і ось ми вже всередині. Дивна спроба радянських функціонерів повторити власними силами оформлення панських інтер’єрів: замість мармуру – гіпсова ліпнина, замість затягнутих в шовк стін — „розписи” ядучо-яскравими фарбами під трафарет. Віньєтки диких кольорів: щось рожеве або флюоресцентно-салатове в вигадливо закручених рамочках з пап’є-маше. А колись ці стіни прикрашали роботи Я.Матейка, А.Гроттгера та фаворита графа серед митців Я.Мальчевського.

Все, що було в палаці цінного, забрали науковці 4 роки тому. Все, що було може й не цінним, але цікавим, зараз ув’язнено в великих ящиках в одному з приміщень: ось вони, залишки автентичної ліпнини, пересипані тирсою, в кількамісячному очікуванні переїзду до нової квартири. Над сходами другого поверху помічаю щось начебто мармурове і начебто давньогрецьке. Навряд чи це непомічений мистецтвознавцями скарб, але барельєф занадто виосіблюється на фоні прикрас з пап’є-маше. Майор, позітхавши, все-таки дозволяє сфотографувати античні маски на стіні.

Позбавлені меблів кімнати — як хворі люди. Марно навіть шукати, де саме зберігалася, скажімо, величезна книгозбірня графів Лянцкоронських. Початок бібліотеці поклала Людвіка Лянцкоронська (з дому Жевуських) (1783-1839). Син Людвіки, Казімир (1802-1874), систематично збагачував колекцію, та справжній розквіт бібліотеки настав за часів Кароля-Антонія, коли книгозбірня перетворилася на професійно організоване бібліосховище, що нараховувало 70 000 томів. Книги та картини евакуювали до Відня ще в 1914 році, а у 1969 році Кароліна Лянцкоронська помістила їх як депозит в Польській Бібліотеці у Лондоні. 1997 року старенька графиня передала бібліотеку та родинний архів Польській Академії Наук.

Для довідки: зараз Роздольська Бібліотека налічує 3000 цінних книг полонійної тематики. Книгозбірня містить 800 стародруків, в тому числі унікальну та найбільшу колекцію (116 екземплярів) календарів з кінця XVII — початку XVIII століть, політичні брошури того ж часу, особисті листи короля Станіслава Августа та Тадеуша Костюшка, збір конституцій, уставів та привілеїв І Речі Посполитої, гербарії Дуньчевського, Нєсєцького, Окольського та Папроцького. Серед екземплярів з ХІХ століття багато цінних мистецьких та історичних альбомів, перші видання творів Адама Нарушевича, Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, а також атласи та путівники.

Палац був оточений чудовим ландшафтним (англійським) парком площею близько 15 га. В 1939 р. парк займав ціле узвишшя на горбку по сусідству власне з містечком Роздолом. Окремі фрагменти парку - ті, що розташовувались ближче до палацу - мали регулярний, французький характер - за модою XVIII ст. Парк прикрашали кам'яні різьблені вазони, а також фігура озброєнного лицаря.

Крім палацу, в Старому Розділі є ще одне місце, оповите легендами та бувальщинами: бароковий костел (1648) колишнього кляштора кармелітів.

Монастир був заснований у 1636 р. Станіславом Жевуським та його дружиною Анною з Чернійовських. Біля костелу піднімалася висока квадратова у плані вежа з восьмигранним завершенням, а з боку колишнього замку була (та й є) напівкругла каплиця, оточена колонами тосканського ордеру.

Зараз костел перетворився в такий собі господарський трансформер: тут тобі і котельня місцевого інтернату для дітей з вадами розумового розвитку, і власне храм, і лазня. Всього-то й треба було в повоєнний час: перегородити високу наву дерев’яними настилами, зробивши приміщення храму кількаповерховим. Зверху раніше був клуб. З 1992 року місцеві римо-католики потроху відновлюють святиню.

Відправляємось на пошуки ключів від храму плутаними вуличками Роздолу. Дві літні жінки, пані Ірина та її подруга, яка не побажала назватися, зголошуються показати костел і розказати його історію. Кілька хлоп’ят, що живуть в інтернаті, і собі намагаються „попрацювати” гідами, мавпують слова і рухи жінок, не відстають ні на крок. Власне, колишній дім божий зараз — іхній дім.

Жінки неначе не помічають нещасних. Сльози на очах. Маленькими дівчатками вони вчащали сюди, до кармеліток, займатися в недільній школі.

„Ось тут, збоку, були прегарні клумби, там такі півонії цвіли! А там, де зараз гаражі та підсобні приміщення, був садочок, тут береза росла...”

Та найцікавіше діялося не біля храму, а в його криптах. Очі спалахують юнацьким бешкетливим полиском: „Малими часто лазили в крипти дивитися на мумії панів. Всі були Лянцкоронські, в дерев’яних трунах, але найцікавіше було розглядати скляну домовину пана Міхала Жевуського. Він лежав в синьому камзолі з золотим позументом, а я малою чомусь надумала собі, що як витягну з камзолу хоч одну ниточку – буде вона мені талісманом на щастя. Чи боялася? Ні, зовсім. Цікаво було, а не страшно”.

А де ж потім ділися вельможні кістяки? А там само, де і сім розкішних різьблених вівтарів, барокові казальниця та сповідальні, орган з храму: порозкрадали-порозтаскували, і сліду не залишилося. Все, що вдалося зберегти — розп’яття, яке й прикрашає зараз побілені стіни костелу. Склепінчаста стеля в святині зараз низько-низько, а підлога — з „підогрівом”: котельня знизу знай собі працює.

Саме серед котлів збереглася єдина на сьогодні прикраса храмових стін: мармурова плита на смерть Міхала Йозефа Жевуського, воєводи подільського (11 січня 1770 року). Вмовляти робітників показати її прийшлось довго: вони бояться, що плиту якось можна викрасти — і тоді храм позбавиться останньої ниточки, що пов’язує його з минулим.

Саме Міхал Йозеф фундував у 1730 р. в Роздолі дім для убогих - він все ще стоїть, саме в ньому й містяться кімнати жителів інтернату.

Францішка з Цетнерів Жевуська в 1780 р. звела поблизу монастиря кляштор сестер милосердя св. Вінцента а Пауло зі шпиталем. Так що генеалогія у інтернату цілком шляхетська.

Вже пізніше, роздивляючись старі світлини з роздільського костелу, люб’язно надані викладачем Львівської Вищої Духовної семінарії Ігорем Седельником, намагаєшся якось синхронізувати – бодай в уяві – теперішнє скромне приміщення з цим насиченим скульптурами та різьбою інтер’єром з розписаними стінами. Не пригадую, чи бачила в житті більш гарні перила на хорах біля органу. Та й сам орган який — чепурний, багато прикрашений...

Коли в 1945 році кармеліти покидали Розділ, чимало костельного майна вони перевезли з собою до Польщі. Забрали до Кракова й широковідомі образи Богоматері Ченстоховської (він зберігався тут з 8 вересня 1648 року) та Богоматері Утішительки (його пожертвувала в 1699 році родина Бориславських). Лишилися тільки голі стіни та спогади стареньких жінок.

· Антична література: Довідник / За редакцією С. В. Семчинського. — К., 1993.

· Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. І. Білецький. — К., 1936; 1968.

· Кун М.А. Легенди та міфи стародавньої Греції / Переклад з російської. — К., 1967.

· Парандовський Я. Міфологія / Переклад з польської. — К., 1977.

· Пащенко В. І., Пащенко Н.І. Антична література. — К.: Либідь, 2001. — 718 с.

· Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. — К., 1992.

· Словник античної міфології / Укладачі І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. — К., 1989.