Блискуче Мазепинське Бароко. Стилістичні особливості бароко як світогляд епохи.

Точно етимологія терміну «бароко» не визначена й досьогодні, але найпопулярніша версія — від португальського «perrolabarroca», тобто «перлина неправильної форми», що дуже влучно характеризує стиль. Під бароко розумілося щось примхливе, часом навіть до дивацтва, чудернацтва. Найбільше розповсюдилося в Італії у XVI та XVII століттях. Назва була придумана естетами XVIII ст. як глузлива, далі успадкована художньою критикою XVII ст., що вважала цей напрямок кризою стилю, занепадом краси та гарного смаку. Але з часом термін «бароко» втратив негативний підтекст і став використовуватися для визначення цього художнього напрямку, якому притаманні вибагливість, химерність, ошатність, складні динамічні форми.Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва.

Культура бароко позначена тяжінням до:

1. Прагнення вразити читача пишним оздобленням твору;

2. Відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу;

3. Алегоризм;

4. Різкий контраст;

5. Тенденції життєствердного сприйняття дійсності;

6. Вираження просвітницької тематики;

Для барочної архітектури характерні викривлення форм, овальні зали, різноманітні арки, примхливі сходи тощо. Іноді аж занадто складний декор: ліпнина, різьба, карбування, інкрустування, позолота. В оздобленні приміщень переважають рослинні мотиви: гірлянди квітів, листя, вінки.Архітектура бароко нехтує симетрією у композиції, відкриває принципово нові просторові рішення.

В Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко.Мазепинська доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті гетьманської України. Це був близький родич західноєвропейського бароко, але одночасно й глибоко національний стиль.

В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються. В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет воєначальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканій і багато орнаментованій одежі. Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар, а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.