Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Міфосвідомість. Давньослов’янська міфологія як джерело української культури. Політеїстичний пантеон давніх слов’ян - форма суспільної свідомості






 

Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають їхні релігійні вірування та міфологія.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima, animus — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм — уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань.

З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. На перше місце було поставлено Перуна — бога-громовержця. Далі йшли боги місяця (Хорс), сонця (Дажбог), вітру, а можливо, і війни (Стрибог), охорони посівів (Симаргл) і Мокош — покровителька домашнього вогнища, любові і розмноження. Хорс і Симаргл вважаються за походженням іранськими богами. Це підтверджує думку про те, що населення Давньої Русі мало поліетнічний характер, тому в пантеоні слов'янських богів були й неслов'янські, в даному випадку іранські.

Особливу шану в стародавніх слов'ян мали жіночі божества. Богинею — матір'ю світу була Лада, ім'я якої часто зустрічається в українському фольклорі.

Стародавні слов'яни мали свій особливий добре розроблений релігійний календар. Його характерною рисою був тісний зв'язок з природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл. Усі свята в цьому календарі були пов'язані з однією ідеєю: вшанування Сонця і його супутних богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом. Усе це складає основу хліборобства, важливого для селянина. Склався цей календар у полян, які в числі перших слов'янських племен перейшли до землеробства.

Основний пантеон слов'янських богів доповнювала низка божеств нижчого рангу: Лель, Леля, Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали мудрості, зверталися до них за щастям, ворожили, приносили жертви. Кожне з цих божеств було покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї.

Разом з віруванням у різних богів древні слов'яни обожнювали різних духів та сили природи: сонце, місяць, зірки, град, повітря, вітер та ін. Особливу шану стародавні слов'яни віддавали деревам і птахам, що вважалися основоположниками або покровителями якогось роду, племені (прояв тотемізму). Священними вважалися птахи й тварини, багатьом птахам приписувався дар пророцтва.

Стародавні слов'яни вірили у безсмертя душі, але досить своєрідно. Вони вважали, що після смерті небіжчика в залежності від його чеснот душа могла вселитись в раба, стати добрим духом дерева, птаха або тварини, могла вселятися в іншу людину. Незалежно від перевтілень душі, вона завжди відгукувалась добром на поклик людини.

Отже, релігійні вірування стародавніх слов'ян максимально наближались до життєвих реалій і відображали у міфологічній формі прагнення єднання з природою, навколишнім середовищем, їх охорони. Вони формували думку про те, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода дають змогу гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання роду чи племені.

Світорозуміння у слов'янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувався через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції, або через персоніфікованих членів опозиції. Такими є доля і недоля, щастя і нещастя.

Міфологія і релігійні уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх слов'ян. Ці особливості виявляються порівняльним шляхом. Стародавні слов'яни не знали рабства в такій формі як це було у країнах Західної Європи. Вони жили дружніми родинами, де панувала общинна рівність. Тому персонажі слов'янської міфології були простими, людяними, земними і доступними.

Міфологія стародавніх слов'ян, як припускають вчені, була своєрідною системою фантастичних уявлень про навколишній світ. Але її цілісність була зруйнована в період суцільної християнізації українського суспільства. До наших днів дійшли лише окремі міфологічні тексти. Спроба створити цілісну систему старослов'янської міфології можлива лише шляхом реконструкції на основі вторинних джерел.

У цілому в культурі стародавніх слов'ян можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення природи і культ роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа була живою, населеною безліччю різних божеств. У відповідності з такими поглядами у людей з'являлися своєрідні свята і обряди, пов'язані з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський і скотарський побут наших предків. По-друге, стародавні слов'яни вважали, що всі дії і вчинки в їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них було багато свят і обрядів на честь предків, їм приносили жертви, вшановували пам'ять померлих. У ранній період історії слов'ян, як стверджують деякі вчені, постійних храмів і професійних жерців ще не було. Вони молились і приносили жертви богам та на честь предків на лоні природи. Лише напередодні запровадження християнства у слов'ян з'явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви). Релігійні вірування і міфологія стародавніх слов'ян стали культурним полем, на грунті якого поширювалось християнство, запроваджене в Київській Русі.

5. Київська Русь як соціокультурна система (IХ-ХІII століття).

Соціокультурна система – сукупність людей, що виробляють в процесі спільної діяльності специфічну систему відносин, яка характеризується певними цінностями, культурою. Вона включає:

 Колективи – диференційовані спільності, об’єднані певними цілями;

 Цінності – культурні зразки, ідеї та стовпи, які поділяють і відстоюють члени суспільства;

 Норми – регулятори поведінки, що забезпечують порядок і взаєморозуміння в соціумі;

 Ролі – моделі поведінки особистості, що визначаються формами їх взаємовідносин з іншими суб’єктами.

Колективи в Київській Русі - це певні суспільні групи, які формувалися за походженням, родом занять, статками, привілеями, інколи - репутацією. Вони включали до себе кращих людей - панівну верхівку та чорних людей - непривілейоване населення. Панівна верхівка включала: князя, право бути яким давало тільки народження в династії Рюриковичів; бояр - місцеву родоплемінну знать; впливових дружинників; духівництво. Середній клас складала міська заможна верхівка, купці та ремісники. Нижчі щаблі: смерди - вільні селяни, які плати данину князю й мали приватні земельні наділи; закупи - селяни, які втратили землю й працювали у феодалів за гроші; рядовичі - селяни, які укладали договір із феодалом і працювали за частку виробленого; челядь (холопи) - особи, які втратили свою землю й свободу; " люди" - вільні селяни-общинники та посадські люди; ізгої.

Цінності та норми: сформувались на основі язичницького міфологічного світогляду в поєднанні з моральністю християнської культури. Пропонується такий виклад:

мудрість, знання й розуміння – як вчення про благо людини і благість світу: Недаремно саме Софії – Мудрості в Київській Русі було присвячено три її головних храми: у Києві, Новгороді та Полоцьку, а хрещення Русі змальовується одним із перших київських любомудрів Іларіоном як прихід «премудрості Божої» – Софії. Тому мудрість є не просто «віданням», тобто знанням, розумінням. Вона є знанням не речей самих по собі, а їхньої суті, яка є «божественним задумом» їх творіння.

милосердя й акцент на загальнолюдських цінностях: ціннісні орієнтації християнської релігії спрямували також пріоритетність відносин типу „суб’єкт-суб’єктних”. Це ідея розгортання моральності спільноти „за горизонталлю”, як взаємолюдські духовні відносини. Принципи „не вбивай“, „не кради” та інші мали свій вияв не тільки в релігійних, але й світських пам’ятках. Тому і тексти Київської Русі були присвячені не стільки конкретному перебігу подій, скільки їх моральному значенню для людини, її життя, для існування спільноти.

любов до природи й культ предків: „Одухотворення” природи, „одухотворення” Універсуму визначало відношення людини києворуської культури до оточуючого довкілля як суто моральне. Водночас існувало і „одухотворення” так званого „другого світу” (світу пращурів), яке свідчить про вшанування історичного минулого, попередніх поколінь, роду, своїх рідних.

Відповідно нормою було сповідування вищезгаданих цінностей, порушенням норми - їх нівелювання.

Соціальні ролі в Київській Русі напряму походили від замкнутості соціальних класів. Кожній людині за ознаками належності до певного колективу необхідно було виконувати ті обов'язки, які були накладені на неї суспільством. Крім того функціонували установки щодо ролі чоловіка й жінки в суспільстві. Чоловік мав бути воїном, мисливцем, орачем. Жінка мала вміти ткати, прясти, вести господарство. Своєрідним суспільним ідеалом були герої билин-богатирі - сильні й розсудливі зі стійким відчуттям общинності й справедливості.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.