Перчатка. 2. Виступ Шилера проти духовних утисків (характеристика творів Шилера.

Лекція 11

ЛІТЕРАТУРА НІМЕЦЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

ПЛАН

1. Рух “Буря і натиск”.

2. Виступ Шилера проти духовних утисків (характеристика творів Шилера.

У другій половині ХVІІІ ст. німецька література розпочинає нову фазу розвитку. Зростає самосвідомість німецького бюргерства. Зростає соціальний протест проти відсталості, провінційності культурного життя, проти бездуховності, застою, приниженості, безправ’я. У різних куточках країни звучать голоси поетів, письменників, які виражали думки бюргерства. Згуртовується група молодого покоління бюргерів, яку назвали “Буря і натиск”.

Члени угрупування активно пропагують ідеї Просвітництва, одночасно в їх творчості з’являються якісно нові елементи: виступаючи проти диктату розуму, раціонального підходу до суспільних проблем, вони захищають культ серця, почуттів, виявлення індивідуальності, природність людини, індивідуаліста, підносять народну творчість.

З рухом “Буря і натиск” пов’язана творчість Шилера та Гете.

Іоганн Христофор Фрідріх Шилер (1759-1805) народився в родині бідного військового фельдшера. Батько мріяв бачити сина священиком, але проти волі старого і бажання Фрідріха за наказом герцога Карла Євгена його зарахували в академію, яка готувала чиновників для герцогської служби.

В академії був встановлений суворий військовий режим. Вихованці перебували на казарменому утриманні. Лекції читали професори європейських університетів. Тому Шилер отримав добрі знання з історії, філософії, природничих наук. Спеціальністю Шилер обрав медицину.

Після закінчення академії написав дисертацію, став полковим лікарем і всерйоз зайнявся літературною діяльністю. Його перші драми пройшли тріумфально. Шіллер на вистави своїх п’єс приїжджав таємно. Без дозволу командира, що вважалося порушенням військової дисципліни. Молодий автор неодноразово розплачувався за це арештом і категоричною забороною не писати нічого, крім праць з медицини.

Шилер добре знав долю німецького письменника й журналіста Шубарта, якого за наказом Карла Євгена покарали, протримавши у в’язниці 10 років. Тому Шилер приймає сміливе рішення: тікає з роботи в інше князівство Німеччини. З цього часу почалося його життя, повне бідності, безробіття, але й насолоди від письменницької та театральної праці. У Веймарі, де письменник провів останні роки свого життя, працював професором університету і мав більш-менш пристойне життя. Але попередні важкі роки відбилися на стані його здоров’я і на 46-му році життя він помирає.

Драма “Розбійники” вирішила долю Шилера і стала подією в історії німецького театру. Пафос драми спрямований проти тиранії у всіх її проявах. Саме це виражено в латинському епіграфі драми “Проти тиранів! ”.

Сюжетна основа драми – протиставлення двох братів: зовні добропорядного, але лицемірного та підлого і зовні легковажного, а насправді чесного і благородного, – взята з літератури ХVІІІ ст. (повість німецького письменника Шубарта “До історії людського серця”, ремінісценції з “Короля Ліра” і “Річарда ІІІ” Шекспіра). З іншого боку, тема “благородного розбійника” опирається й на літературну традицію (англійські балади про Робін Гуда) і на реальні факти (в той час у Німеччині стихійно виникали угрупування розбійників).

Молодому Карлу Моору, синові багатія, набли його час, суспільство без героїки, застій та болото – життєва проза Німеччини того часу. Розмірковуючи про цей час і молоде покоління, він приходить до висновку, під впливом такого суспільства спотворюється і деградує прекрасна, чесна, незаплямована людська натура. Тому Моор хоче змінити політичну систему держави. Якби знайшлися однодумці, люди сміливі, здатні на протест проти деспотів та тиранів, вони разом змінили б світ на краще. Але таких людей Моор не знаходить і вирішує виявляти протест сам.

Спочатку цей протест носить індивідуальний характер: протестуючи проти існуючого суспільства, він починає жити, не звертаючи уваги на умовні норми життя, переступає моральні закони того кола, до якого він належить, не слухає батька, родичів. Але досить швидко він починає розуміти, що це не той шлях, яким потрібно йти, щоб змінити суспільство.

Карл пише батькові лист-вибачення, але його брат Франц не бажає братового примирення з батьком. Його роз’їдає заздрість, адже Карл – улюбленець батька і спадкоємець графського титулу, щасливий суперник у коханні до Амалії. Франц цинічно сміється над поняттями, які пропагує брат (совість, чесне ім’я, чуття родини). Тому він перехоплює і не віддає батькові лист Карла. Прибравши таким чином брата зі свого шляху до багатства, Франц підштовхує до смерті батька.

Крім того, що Франц – аморальна людина, він ще й владний, жорстокий феодал, який стверджує: “Колір моєї лівреї – бліда бідність і рабський страх”. Він тремтить від страху, коли розбійники ось-ось увірвуться до його замку. Покарання небес за ріки крові (покарання розбійниками) змушує Франца покінчити життя самогубством.

Карл, втративши батька, стає вожаком групи розбійників, які мстять тиранам. Не принижуючись до звичайного грабіжництва, Карл віддає свою частку біднякам. Але він не має жалю до тих, хто довів людей до нещастя, бідності. Невдовзі Моор переконується, що очолювані ним розбійники пролили немало крові невинних, а він не в силі втримати їх від жорстокості. Знищити ж насильство шляхом насильства неможливо. Тоді він сам здійснює суд над собою і добровільно віддає себе в руки влади.

Принцип антитези лежить і в основі створення другорядних персонажів твору: підступний католицький пастор, який намагається підкупити розбійників, аби ті видали свого вожака, і благородний протестантський пастор, який проголошує вирок своєму панові Францу. Контрастною є і мова твору: схвильовані ліричні монологи Карла і груба мова розбійників.

Кульмінацією ранньої творчості Шилера є його п’єса “Підступність і кохання”, в якій автор звернувся до гострих проблем сучасності. В п’єсі політична проблема деспотизму, всемогутність фаворитів, безправ’я бюргерів тісно переплітаються з проблемами моралі і соціальними питаннями.

Кохання дворянина Фердинанда фон Вальтера, сина багатого сановника (президента) до дочки простого міщанина (музиканта Міллера), не тільки неможливе через станові уявлення, а й загрожує зруйнувати плани президента, батька Фердинанда, який має на меті одружити сина з коханкою герцога леді Мільфорд. Одруження сина задумав не лише він, а й його секретар Вурм, який намагається виконати наказ свого шефе і може зробити все, бо у верхах панує беззаконня, і влада сильних – безмежна.

Під загрозою смерті або пожиттєвого ув’язнення батька Луїзи Вурм примушує її написати любовного листа до аморального гофмаршала. Лист, продиктований Луїзі Вурмом. Підкидають Фердинандові, аби той переконався в невірності його коханої. Не зумівши пережити руйнування своєї віри в чистоту Луїзи, він обирає смерть для себе і для неї.

У п’єсі змальовано два світи: один – низький, підлий, підступний, розбещений (герцог, старий Вальтер, котрий у свій час убив свого попередника, аби дістати посаду президента; тупий боягуз гофмаршал, котрий через лицемірну “повагу” до президента не може сказати правду Луїзі; секретар Вурм, готовий за гроші на будь-яку підлість; світська красуня леді Мільфорд, котра за великі гроші торгує своїм тілом) і другий – представлений чесним родинним музикантом Міллера, його скромною, розумною дочкою Луїзою. Одні живуть у розкошах, але скупі, заздрісні, інтригани та егоїсти, а інші – бідні, але скромні і благородні люди.

Дія п’єси розвивається напружено, всі дії взаємопов’язані. Лише один епізод має самостійне значення і не пов’язаний з головним розвитком фабули – це розповідь камердинера про відправку молодих солдатів до Америки. Їхнє життя оплачене коштовностями леді Мільфорд. Ця сцена несе подвійне навантаження: вражаюче сильно описана розправа над солдатами-сміливцями, які протестували проти відправлення до Америки. Інших німецьких солдатів відправляють воювати в англійські війська, котрі руйнували життя людей в англійських колоніях.

У п’єсі присутня ціла гама кольорів, на відміну від “чорно-білої” п’єси “Розбійники”. Особливо яскраво змальований образ старого Міллера. Коли цього бідного музиканта принизили, образили його дочку, в ньому прокидається почуття власної гідності, він навіть президента проганяє зі свого дому. Та поняття честі не відоме герцогам, президентові та людям з іншими чинами і титулами. Недарма секретар Вурм говорить, що “для бідняків клятва – це все”. Складний образ і леді Мільфорд. З одного боку, вона жінка, яка низько впала, а з іншого, – леді змушена вести таке життя під впливом гофмаршала, обставин юності.

Ці дві п’єси закріпили за Шилером славу вірного прихильника і воїна свободи. Навіть влада Франції присвоїла Шилеру за його п’єси почесне звання громадянина Франції.

П’єса “Дон Карлос” (1781 р.) свідчить про зміни в драматичній творчості Шилера. Це перша п’єса, написана віршами (наступні Шилер писатиме виключно у віршовій формі). Крім того, змінився підхід автора до історії, до вибору матеріалу твору. В цій п’єсі автор не стільки розповідає про драматичні конфлікти в родині іспанського короля Філіпа ІІ (кохання його сина Карлоса до мачухи Єлизавети Французької), скільки увага автора зосереджена на питаннях політичної історії Європи ХVІ ст. розумінні духу просвітительських ідей, проблем моралі.

Ідейна основа драми – боротьба народу Нідерландів проти іспанського насильства, боротьба протестантів проти диктаторських дій католиків.

На історичному матеріалі Шилер розглядає одну з головних проблем Просвітництва – проблему толерантного ставлення до свободи думки. Творчий розвиток Шилера йшов у напрямку класицизму. Він друкує вірш “Боги Греції”, в якому прославляє людський характер грецької міфології, її культуру, тобто бере за зразок літературу античності, що було характерним для початкового етапу розвитку літературної течії – класицизму. Створює філософські твори, вірші і звертається до історії – пише значну працю “Історія тридцятирічної війни”. У творі трагічна сторінка німецької історії змальовується на тлі загальноєвропейської політичної і релігійної ситуації в Європі, що перетворила Німеччину на арену кривавих подій.

Після теоретичних праць Шилер повертається до поетичної творчості. У своїй ліриці він звертається до теми високої місії поета (“Розподіл землі”, “Сила піснеспіву” тощо). Особливе місце в його поезії посідають балади: “обручка Полікрата”, “Рукавичка”, “Івікові лелеки”, “Кубок”, “Лицар Тоггенбург”. У цих поетичних творах Шилер відмовляється від стилізації під народну баладу, а обирає головною моральну ідею (обов’язкове покарання за злочин, вплив драматичного мистецтва на людину, справжня дружба, вірність у коханні). Сюжети для поезій Шилер брав з античної літератури, тому й теми творів мають загальнолюдський характер.

В останні роки свого життя (з 1796 року) Шилер пише драматичні твори. Один із них – “Валенштейн”. У творі тісно переплітаються історико-політичні та морально-філософські проблеми. На тлі трагічних замальовок тридцятирічної війни яскраво вирізняється фігура полководця, кумира зібраної ним армії найманців та мародерів. Валенштейн носить в собі честолюбний план захоплення корони землі Богемії. Він образився на імператора через те, що останній, як здається полководцю, невдячний, тому вирішує зрадити імператора. Валенштейн починає переговори з шведами, але гине від руки імператорського офіцера.

Шилер зосереджує увагу читача на тому, що Валенштейн зрадив насамперед народ, країну, коли очолив армію мародерів, зрадив своїх одноплемінників, коли розпочав політичну гру зі шведами.

Після цієї п’єси виходять друком: “Марія Стюарт”, “Орлеанська діва”, “Вільгельм Тель”, “Месінська наречена” тощо. Драматичні твори Шилера охоплюють важливі події європейської історії та вирішують моральні питання. Так, у п’єсі “Марія Стюарт” героїчні Марія та Єлизавета Англійська феодальних, застарілих католицьких, авангардних, протестантських проблем, а як моральні антиподи. Брехливій та лицемірній Єлизаветі, яка хоч і дбає про країну, але властолюбна й заздрісна, протиставляється пристрасна, грішна, нестерпна до принижень Марія. Шлях очищення через страждання робить Марію кращою і моральнішою, ніж її суперниця.

У драмі “Вільгельм Тель” Шилер опрацював сюжет зі стародавньої швейцарської хроніки про стрільця Теля, героя з народу, месника. Повстання швейцарців проти австрійського гноблення (ХІІІ ст.) повертає читачів і глядачів до теми свободи, волі. В п’єсі боротьба за свободу показана як загальнонародна справа, адже в творі нема поділу на “героїв” і “масу”, “натовп”. Кожний персонаж одночасно й особистість, і виразник народного протесту. Головний герой Тель спочатку спокійний, стриманий воїн, стоїть осторонь від змови проти австрійців. Поступово Вільгельм виростає до народного месника, який мститься жорстокому австрійському диктатору. Переломний момент у його душі відбувається під впливом дикого наказу високого чиновника Геслера Телю: вцілити в яблуко на голові його сина Вільгельма.

Це була остання драма Шилера, в якій проявилися його висока майстерність, розуміння страшних наслідків правління тиранів, досвід історика, який добре розуміє природу великих суспільних рухів.

Фридрих Шиллер

Перчатка

Перед своим зверинцем,

С баронами, с наследным принцем,

Король Франциск сидел;

С высокого балкона он глядел

На поприще, сраженья ожидая;

За королем, обворожая

Цветущей прелестию взгляд,

Придворных дам являлся пышный ряд.

Король дал знать рукою –

Со стуком растворилась дверь;

И грозный зверь

С огромной головою,

Косматый лев выходит,

Кругом глаза угрюмо водит;

И вот, все оглядев,

Наморщил лоб с осанкой горделивой,

Пошевелил густою гривой,

И потянулся, и зевнул,

И лег. Король опять рукой махнул –

Затвор железной двери грянул,

И смелый тигр из-за решетки прянул;

Но видит льва, робеет и ревет,

Себя хвостом по ребрам бьет,

И крадется, косяся взглядом,

И лижет морду языком.

И, обошедши льва кругом,

Рычит и с ним ложится рядом.

И в третий раз король махнул рукой –

Два барса дружною четой

В один прыжок над тигром очутились;

Но он удар им тяжкой лапой дал,

А лев с рычаньем встал…

Они смирились,

Оскалив зубы, отошли,

И зарычали, и легли.

И гости ждут, чтоб битва началася.

Вдруг женская с балкона сорвалася

Перчатка… и все глядят за ней…

Она упала меж зверей.

Тогда на рыцаря Делоржа с лицемерной

И колкою улыбкою глядит

Его красавица и говорит:

«Когда меня, мой рыцарь верный,

Ты любишь так, как говоришь.

Ты мне перчатку возвратишь».

Делорж, не отвечав ни слова,

К зверям идет.

Перчатку смело он берет

И возвращается к собранью снова.

У рыцарей и дам при дерзости такой

От страха сердце помутилось;

А витязь молодой,

Как будто ничего с ним не случилось,

Спокойно всходит на балкон;

Рукоплесканьем встречен он;

Его приветствуют красавицины взгляды…

Но, холодно приняв привет ее очей,

В лицо перчатку ей

Он бросил и сказал: «не требую награды».

(Перевод В. Жуковского)