Межі перегляду судом апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

2. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося пи­тання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов 'язаний прийняти таке рішення.

3. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального про­вадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої ін­станції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового прова­дження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

4. Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

1. Під межами розгляду судом апеляційної інстанції розуміється той обсяг, у яко­му відбувається перевірка оскарженого судового рішення. Межі перегляду судом апеляційної інстанції характеризуються певними особливостями: 1) суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; 2) розгляд справи відбувається лише в межах апеляційної скарги; 3) недопустимість по­гіршення положення обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 4) неприпус­тимість встановлення й доказування фактів, які не були встановлені та не доведені судом першої інстанції; 5) суд апеляційної інстанції наділений правом досліджувати докази шляхом проведення судового слідства в повному обсягу чи частково і може винести вирок.

Суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, а також до­слідженим у судовому засіданні доказам. Відповідно обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив усунути неповноту чи однобічність судо­вого слідства суду першої інстанції і постановити законне та обґрунтоване рішення.

2. Вирок або ухвала суду першої інстанції за загальним правилом перевіряються в межах вимог, викладених в апеляційній скарзі, тобто суд апеляційної інстанції пе­редусім розглядає вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішен­ня (про апеляційні вимоги - див. коментар до ст. 396 КПК). В той же час суд апеля­ційної інстанції імперативно не зв'язаний ними, тому в інтересах виконання завдань кримінального провадження може перевірити відповідне рішення суду першої інстан­ції у повному обсязі і при прийняття рішення вийти за межі апеляційних вимог, до­тримуючись при цьому правила щодо недопустимості погіршення становища обви­нуваченого (про недопустимість погіршення становища обвинуваченого - див. комен­тар до ст. 421 КПК). Відповідно до цього правила, вихід за межі апеляційних вимог не допускається, якщо це пов'язано із необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого. В ін­шому випадку, якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, які не подавали апеляційні скарги або в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.

3. Суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встанов­лені під час кримінального провадження, за одночасної наявності таких умов: 1) якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями та 2) за клопотанням учасників судового провадження. Неповнота або порушення під час до­слідження обставин судом першої інстанції, на які можуть посилатися учасники су­дового провадження, полягають у поверховій їх оцінці, помилках або плутанині у фактичних обставинах, порушенні вимог § 1 глави 28 КПК щодо загальних положень судового розгляду стосовно строків, незмінності складу суду, безперервності судово­го розгляду, наслідків неприбуття когось із учасників судового провадження тощо. Відповідне клопотання щодо цього має право заявити не лише особа, яка подала апеляційну скаргу, а й будь-який інший учасник судового провадження.

Судове слідство у суді апеляційної інстанції не повинно дублювати дослідження доказів, яке проводилось у суді першої інстанції. Натомість воно здійснюється в об­сязі, який необхідний для перевірки законності та обґрунтованості вироку чи ухвали, з урахуванням доводів і вимог, що наведені в апеляційній скарзі. У пункті 5 ППВСУ від 15 травня 2006 р. № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» зазначено, що під час судового слідства апеляційний суд може досліджувати всі докази, що є в справі, або лише ті, правильність оцінки чи повноти дослідження яких судом першої інстанції оспорено в апеляції (апеляціях), або ж які він зовсім не досліджував.

Докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, підлягають дослідженню судом апеляційної інстанції лише у двох випадках: 1) якщо про їх дослідження учас­ники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої ін­станції, або 2) якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскар­жується. Завдяки цьому забезпечується реалізація принципу змагальності та свобода сторін у наданні доказів і доведенні їх переконливості перед судом в апеляційному судовому провадженні. У пункті 7 ППВСУ від 15 травня 2006 р. № 1 «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеля­ційному порядку» зазначається, що коли суд першої інстанції докази не досліджував або досліджував частково, апеляційний суд має провести судове слідство з метою з'ясування лише тих фактичних обставин справи, які оспорювалися у суді першої інстанції. Якщо ж суд першої інстанції визначив обсяг досліджених ним доказів із порушенням вимог КПК, апеляційний суд не вправі постановити свій вирок, а пови­нен за наявності до того підстав скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з іс­тотним порушенням кримінально-процесуального закону та направити справу до цього суду на новий судовий розгляд. Таким чином закон обмежує розгляд справи в суді апеляційної інстанції в тій частині вироку або ухвали суду першої інстанції, законність і обґрунтованість яких була оскаржена в апеляційній скарзі.

4. Окремо слід наголосити на тому, що суд апеляційної інстанції не має права роз­глядати обвинувачення, яке не було висунуте в суді першої інстанції. Це означає, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції проводиться тільки відносно обвинуваче­ного і тільки в межах пред'явленого йому обвинувачення, яке сформульоване в обви­нувальному акті і за межі якого суд вийти не може. Таким чином, законодавець до­датково гарантує додержання правила щодо недопустимості погіршення становища обвинуваченого, а також низки інших засад кримінального провадження.