Оформлювання результатів наукової діяльності

Законспектувати й підготуватися до опитування!!!

Лекція 5.

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки

Основна функція наукового тексту – інформативна (повідомлення, пояснення, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ). Завдання – передавання інформації. Загальні ознаки: поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки. Мовні ознаки: усна і писемна форма, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту – монологічна.

Чотири різновиди наукового стилю: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.

Особливості наукового тексту:

- науковий текст обов’язково відображає ту чи ту проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю і раціональністю, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;

- має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;

- широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

- текст орієнтований на сферу раціонального мислення (а не на почуття);

- його призначення в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту:

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і метода дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження та його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.

Загальні вимоги до наукового тексту:

- чітка структурованість, поділ на розділи і параграфи. Текст повинен бути цілісним, а не фрагментарним;

- деталізований поділ на значеннєві частини, абзаци і речення;

- наявність композиції;

- початок і кінець абзаців – найбільш інформативні місця; інші речення розкривають, деталізують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами;

- під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно;

- не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення;

- відсутність авторського «Я» (безособові форми викладу);

- стислість і ясність викладу (без повторів, багатослів’я, зайвих слів, канцеляризмів тощо).

Оформлювання результатів наукової діяльності

План, тези, конспект як засіб організації розумової праці

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті.

За допомогою плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну й чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. План допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може бути простим і складним.

Простий – зазначено лише основні питання, у пунктах перелічено основні мікротеми тексту.

Складний – поруч з основним є додаткові запитання, пункти розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомогою питальних речень, які розкривають проблематику тексту у логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов’язане з попереднім.

У номінативному (називному) плані послуговуютьсяназивними реченнями, у яких підмет виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план – сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Теза – це будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, або деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Тези бувають: вторинні; оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи тому джерелі під час читання, реферування, їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути ключовими елементами майбутньої наукової розвідки або стислою формою презентації наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Основний тезовий виклад передбачає розв’язання таких завдань:

- сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об’єкт і матеріал дослідження;

- описати перебіг дослідження;

- визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.

Висновкова теза презентує результат і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Виписки – це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Цитати беруть у лапки, на кожну виписку дають покликання на джерело.

Конспект – стислий писаний виклад змісту чого-небудь, складається з плану й тез, доповнених фактичним матеріалом, що у сукупності є коротким письмовим викладом змісту книжки, статті, лекції тощо.

Конспект– це скорочений запис певної інформації, що дозволяє авторові одразу чи через деякий час із необхідною повнотою відновити інформацію. Обов’язково докладно фіксують найбільш суттєві думки автора із зазначенням сторінок у тексті-оригіналі. Конспект слугує для збереження основного змісту роботи. Його мета – глибоко осмислити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі. Складання конспекту мобілізує увагу, допомагає виділити головне в тексті. Записи полегшують запам’ятовування, оскільки записаний навчальний матеріал краще фіксується в пам’яті.

Під час конспектування увагу звертають насамперед на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, які несуть найбільше смислове навантаження.

Зміст першоджерела передають: своїми словами; цитатами з першоджерела; своїми словами і цитатами.

Вимоги до конспекту:

- залишають певну частину сторінки (берег) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

- цитуючи, вказують відповідну сторінку першоджерела.

Способи фіксації відомостей можуть бути мовними (виділення ключових фраз, слів, повний детальний запис) або позамовними (план, схема, таблиця, підкреслення, зміна кольору).

Стислий конспект передає в узагальненому вигляді найсуттєвішу інформацію, а докладний (розгорнутий) – також містить відомості, які конкретизують, мотивують, деталізують основні положення тексту у вигляді доведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Не будь-який короткий запис є конспектом, бо конспект – це системне, логічне, зв’язне об’єднання плану, виписок, тез. Аналітичний запис прочитаного передбачає перероблення первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передають словом, зміст речення – окремим словосполученням тощо. Використовують переказ, інші формулювання, думки викладають стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше, найсуттєвіше, не допускаючи повторень. Можна користуватися скороченими словами, абревіатурами. Особливо важливі думки слід підкреслювати, залишати береги для записів.