Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Тема 7. Загальні основи ринку
|
|
Питання
1. Конкуренція і ринок. Основні види конкуренції.
2. Монополія і конкуренція. Форми монополій та наслідки монополізації економіки.
3. Антимонопольна практика та антимонопольне законодавство.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Питання 1. Конкуренція і ринок. Основні види конкуренції
Вивчаючи дане питання, слід засвоїти, що термін “конкуренція” походить від лат. “соncurrere”, що означає “зіштовхуюся”.
Конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів і послуг, а також за привласнення якомога біль ши х прибутків.
Суть конкуренції повніше розкривається у притаманних їй позитивних і негативних рисах, але спершу слід назвати основні її суб’єкти.
Суб’єктами конкурентної боротьби є такі:
■ малі та середні капіталістичні підприємства, що кількісно переважають у розвинених країнах світу, власники яких
борються за найвигідніші умови виробництва і збуту продукції, за привласнення найбільших прибутків;
■ між могутніми компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі і, крім того, намагаються підпорядкувати своєму впливу малі та середні підприємства, монопольно привласнити великі прибутки;
■ між ТНК різних країн за джерела сировини та енергії, ринки збуту, привласнення монопольно великих прибутків;
■ між дрібними товаровиробниками за ринки збуту та отримання доходів, які б забезпечили виживання цих підприємств і, за можливості, розширення виробництва;
ш між промисловими та торговельними підприємствами за рівень цін на виготовлені товари та привласнення на цій основі більшого прибутку;
■ між промисловими компаніями і кредитно-фінансо- вими інститутами, передусім банками, за контроль над різними галузями економіки, відповідними об’єктами власності і, зрештою, - за привласнення максимальних прибутків;
■ між ТНК та національними підприємствами за джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, у процесі якої ТНК намагаються вплинути на підприємства і компанії різних країн, а останні - вистояти у такій боротьбі, розширити масштаби своєї діяльності та отримати відповідну частку прибутку;
■ між підприємствами державного і недержавного секторів економіки за сфери вкладання капіталів, ринки збуту тощо;
■ між виробниками і споживачами за рівень цін, якість продукції та ін.;
■ між торговельними підприємствами за ринки збуту та привласнення великих прибутків;
між підприємствами кредитно-фінансової сфери, насамперед, між комерційними банками, банками і страховими компаніями за контроль над промисловістю, за вкладників з метою розширення сфери впливу та привласнення найбільших прибутків.
в між найманими працівниками за кращі робочі місця, вищу заробітну плату, а також між безробітними за вакантні робочі місця тощо.
Позитивні риси конкуренції:
^ унаслідок боротьби, суперництва конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;
^ сприяє НТП суспільства, змушує товаровиробників впроваджувати нову техніку і технологію, передові форми та методи організації виробництва і праці, вдосконалювати організаційну структуру управління;
^ змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці та покращання трудової дисципліни;
^ приводить до покращання якості продукції, її асортименту, обслуговування споживачів тощо;
V'' змушує знижувати та вирівнювати ціни, підвищувати прибутковість підприємницької діяльності;
^ стимулює переливання капіталів між галузями внаслідок гонитви за максимальними прибутками і таким шляхом активізує проведення структурних реформ в економіці;
^ діють закон вартості, закон попиту і пропозиції та ін.
Негативні риси конкуренції:
♦ посилює процес концентрації виробництва, що, в свою чергу, на певному етапі спричиняє виникнення монополій;
♦ унаслідок боротьби за ринки збуту товаровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількість товарів, що призводить до кризи перевиробництва;
♦ посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зменшення заробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення;
♦ зростає інтенсивність праці, що сприяє зростанню кількості безробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятих працівників;
♦ використання нечесних методів конкуренції великими компаніями спричиняє придушення малих і середніх підприємств та їх масове банкрутство;
♦ міжнародна конкуренція, що з боку ТНК ведеться неци- вілізованими методами, придушує національних товаровиробників у інших країнах;
♦ використання гіпертрофованої реклами та деяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у боротьбі за споживачів, що призводить до зростання вартості товарів і послуг.
Співвідношення між позитивними і негативними сторонами конкуренції залежить від форм і методів конкурентної боротьби.
Форми конкурентної боротьби слід розрізняти у генетичному (з погляду еволюції економічної системи капіталізму) та структурному (з погляду галузевої та міжгалузевої структури народного господарства) аспектах. У першому випадку виділяють вільну конкуренцію, що панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, монополістичну та олігополістичну конкуренцію, що домінують на вищій стадії розвитку капіталізму. У другому випадку розрізняють галузеву та міжгалузеву конкуренцію.
Вільна конкуренція переважала впродовж XVI - XIX ст. і велася здебільшого між власниками невеликих капіталістичних підприємств, що виробляли товар для невідомого ринку.
Вільна конкуренція - це конкуренція, для якої характерними є велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів- покупців та вільний доступ до будь-якого виду діяльності.
За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни, що означає саморегулювання економічної системи. При цьому товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів.
За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Нині таким вимогам відповідають ринки сільськогосподарської продукції та деяких послуг.
Різновид вільної конкуренції - це чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу продажу-купівлі од-
норідних товарів, а диференціації продукту не існує (наприклад, ринок борошна).
Внутрішньогалузева конкуренція - це боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.
У зв’язку з різним рівнем техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виробництво певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва.
Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов ця конкуренція стала здебільшого конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку комп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).
Через різні умови виробництва підприємці за однакових витрат капіталу отримують різну масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, в яких вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях, де низькі прибутки, зменшувалася (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в других - збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Унаслідок цього ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижуються, а в інших, звідки відбувається відплив капіталів, - стають вищими від ринкової вартості.
Якщо кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, то переливання капіталів припиняється, утворюється єдина загальна норма прибутку і в кожній галузі на однаковий капітал буде отримано однаковий середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Таким чином, унаслідок міжгалузевої конкуренції суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.
Нині переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.
Питання 2. Монополія і конкуренція. Форми монополій та наслідки монополізації економіки
Опрацьовуючи дане питання, слід запам’ятати, що у широкому розумінні поняття “монополія” означає існування якоїсь виключності економічного становища фірми, об’єднань підприємств або й цілої галузі.
Монополія заперечує конкуренцію, є її антиподом.
Монополія може існувати у трьох формах, а саме:
• природна монополія;
• адміністративна монополія;
• економічна монополія.
Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин. Наприклад, природними монополістами є газові, електричні та телефонні компанії, метрополітен.
Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів влади, що надають окремим фірмам виключні права на здійснення певного виду діяльності.
Економічна монополія виникає тоді, коли окремі фірми самостійно завойовують собі виключне становище на ринку, використовуючи закономірності економічного розвитку.
Економічна монополія виникла внаслідок концентрації і централізації капіталу. Завдяки цим процесам кількість фірм у більшості галузей значно зменшилася, а їх подальший розвиток спричинив появу неконкурентного ринку чистої монополії, що характеризується такими рисами:
в панування у галузі однієї гігантської фірми;
■ випуск фірмою унікального продукту (унікальний у тому розумінні, що його більше ніхто не виробляє), що не має близьких замінників;
вступ до галузі для конкурентів повністю заблокований
■ наявність елементів недійової конкуренції, що проявляється у рекламі, існування торгової марки фірми, хоча особливої потреби у ній не відчувається за відсутності конкурентів;
■ значний контроль за ціною товарів галузі.
Отже, фірма-монополіст завойовує виключне становище на ринку, завдяки чому встановлює монопольно високі ціни (якщо це виробник) або монопольно низькі ціни (якщо це покупець чи споживач) на продукт і одержує монопольно великі прибутки, не допускаючи до них конкурентів.
Із монополією пов’язані такі поняття:
монопсонія - тип ринкової структури, що характеризується монопольним становищем на даному ринку одного покупця;
^ олігопсонія - тип ринкової структури, де існує група покупців певного товару;
дуополія - тип ринкової структури, за якого є лише два постачальники певного товару і між ними не існує монопольної змови про ціни, ринги збуту та квоти виробництва.
Економічна монополія здійснюється такими методами:
♦ “лідерство в цінах”;
•» встановлення ціни за витратами виробництва найгіршого підприємства у фірмі-монополії;
♦ “ножиці цін”, коли домінуюча у галузі фірма штучно завищує ціни на власний продукт і водночас змушує фірми- постачальники знижувати ціни на сировину, матеріали, паливо, енергію тощо, використовуючи своє монопольне становище;
♦ створення штучних перешкод для міжгалузевого руху капіталів;
таємні змови чи легальні угоди про створення у галузі монополістичного об’єднання типу картелі, синдикату, тресту, концерну, конгломерату. Проте лише картелі утворюють монополію, а синдикати, трести, концерни є тільки організаційними формами об’єднань підприємств, оскільки вони стають монополіями за умови свого пануючого становища на певному ринку
Питання 3. Антимонопольна практика та антимо- нопольне законодавство
У процесі вивчення даного питання потрібно засвоїти, що історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються уже в момент її виникнення.
По-перше, вона супроводжується особливим монопольним характером ціноутворення. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм- лідерів, при цьому споживач обкладається своєрідною “даниною” на користь монополій.
По-друге, монополія формує ціну на основі витрат свого найгіршого підприємства. Це зумовлює стійке зростання цін (інфляцію) і закріплює штучне існування конкурентоспроможних виробництв.
По-третє, монополія, як правило, гальмує НТП. Послабивши тиск конкуренції, вона створює передумови для стримування “ноу-хау” За відсутності конкурентів немає потреби впроваджувати у виробництво науково-технічні досягнення.
По-четверте, монополія деформує структуру економіки. Застосовуючи механізм тиску, монополія придушує галузі, які мали б розвиватися швидшими темпами, тоді як інші, неперспективні галузі й підприємства, за рахунок монопольних прибутків хнтучно утримуються “на плаву”.
По-п’яте, монополія супроводжується посиленням тенденції паразитизму в суспільстві, що є несправедливим і соціально небезпечним.
По-шосте, монополія до краю обмежує дію об’єктивного ринкового механізму попиту й пропозиції, що спричиняє диспропорцію суспільного відтворення та поглиблення суперечностей ринкової економіки. Зокрема, кризи механізму поновлення порушених макроекономічних пропозицій перетворюються на рушійні фактори.
Слід зазначити, що монополія має і свої переваги, які полягають у тому, що фірма-монополіст:
• володіє потужною матеріально-технічною базою
• концентрує важливі науково-технічні розробки;
• фінансово забезпечує можливість становле ння нових галузей;
• використовує найбільш кваліфіковану робочу силу;
• має змогу за рахунок масового виробництва утримувати низьку собівартість продукції та ін.
Але соціально-економічні втрати від монополізму значно переважають його позитивні риси. Це змушує державу здійснювати антимонопольне регулювання на основі антимонополь- ного законодавства.
Перший антимонопольний закон було прийнято у Канаді 1889 р., подібний закон було прийнято в СІЛА у 1890 р. - так званий “акт Шермана”.
Вважається, що саме він заклав основи антимонопольно- го регулювання. “Закон Шермана” діє й дотепер (із доповненнями 1914 р. - “закон Клейтона” і 1950 р. - “закон Селлера - Ке- фовера”).
Антимонопольне регулювання покладено в основу так званого “нового курсу Рузвельта” (Ф. Рузвельт - президент США з 1932 р., який розпочав повернення від монополістичних структур до ринкових).
Теоретичною основою процесу трансформації монополізованої ринкової економіки у конкурентну і обґрунтуванням ролі держави в цьому стала макроекономічна теорія Дж. М. Кейнса.
Антимонопольні закони визначають ситуацію монополії.
Підприємством-монополістом вважається фірма, частка якої на ринку певного товару досягає 35 - 40 % (залежно від законодавства різних країн).
Антимонопольні закони:
^ забороняють формування монополістичних об’єднань підприємств (наприклад, в окремих країнах заборонено створення картелів і трестів);
^ передбачають контроль за створенням нових фірм та їх об’єднань і примусовий поділ монополій на окремі конкуруючі одиниці;
передбачають створення державних підприємств у монополізованих галузях, що спричиняє ситуацію олігополістичної конкуренції;
^ визначають рівень концентрації виробництва, що загрожує появою монополізму.
Наприклад, у Німеччині одна фірма не може охоплювати більше ! /з обороту ринку певного товару, а три фірми однієї галузі - не більше 1І2 обороту, або п’ять фірм - не більше 2/з обороту певного товару. У США розраховується спеціальний індекс монополізації галузі - індекс Гарфіндела-Гіршмана.
Проблема боротьби з монополізмом є актуальною і в Україні. Адже 380 найбільших промислових підприємств, тобто 51, 8 %, є єдиним виробником свого виду продукції в країні. Більше того, в українській економіці понад 90 % адміністративно-організаційних структур є монопольними.
З 1992 р. в Україні діє Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Незважаючи на його недосконалість, він може стати суттєвим важелем здійснення антимонопольної боротьби.
Відповідно до даного Закону України підприємством- монополістом вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %.
Даний Закон передбачає:
• контроль за створенням фірм, що дає змогу заборонити утворення монопольних об’єднань шляхом злиття існуючих підприємств;
• утворення спеціального Антимонопольного комітету України.
Закон враховує три групи порушень антимонопольного законодавства, а саме:
■ зловживання монопольним становищем на ринку;
■ неправомірні угоди, спрямовані на монополізацію та обмеження конкуренції;
■ дискримінація підприємств органами влади та управління.
За порушення антимонопольних норм у Законі передбачено такі форми відповідальності:
Майнова відповідальність - у вигляді:
• штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб (розмір штрафу залежить від виду порушення);
• стягнення з прибутку, отриманого внаслідок порушення антимонопольного законодавства;
• відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем.
Оперативно-господарські санкції:
• примусовий поділ фірми;
• позбавлення ліцензії;
• заборона виходу на зовнішній ринок.
Антимонопольний комітет України може встановити
штрафи за ухилення від виконання чи за несвоєчасне виконання його рішень.
Більшість порушень антимонопольного законодавства припадає на природні монополії, фінансову сферу, зернопере- робну промисловість, підприємства електрозв’язку, залізниці та комунальні підприємства. Кількість порушень у вигляді дискримінації підприємців органами державної влади збільшилася майже у три рази.
Антимонопольне законодавство України побудовано з урахуванням світового досвіду.
Завдання
1. Вивчіть питання, що винесені на самостійне опрацювання, користуючись даними рекомендаціями.
2. У зошиті для самостійних робіт законспектуйте основні положення питань, що вивчаються.
3. Дайте відповіді на такі запитання (письмово):
3.1. Які найважливіші позитивні аспекти конкуренції?
3.2. Назвіть негативні риси конкуренції.
3.3. Які основні причини виникнення монополії?
3.4. Чим обумовлено необхідність антимонопольного регулювання?
3.5. Які результати діяльності Антимонопольного комітету України?
|
|