Образотворче мистецтво як засіб організації позакласної роботи молодших школярів

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Згідно з Концепцією художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах (В.Бовсунівський), розробленою відповідно до Законів України „Про загальну середню освіту”, „Про позашкільну освіту”, яка ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні, мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно- ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні.[14, с 26]

У ході історичного розвитку культури мистецтво розпалося на самостійні види, які нині функціонують у суспільстві як автономно(музика, образотворче мистецтво, танець тощо) так і на основі встановлення між собою різних типів зв’язків: від комплексу, що передбачає утворення сукупності самостійних видів мистецтва чи його елементів, підпорядкованих єдиному творчому задуму (архітектурні та меморіальні комплекси, концерти творів мистецтва та ін..) – до синтезу як нерозривного злиття різновидів мистецтва й виникнення на цій основі якісно нового, складного його виду (театр, кіно, мультиплікація та ін.).

Одне з важливих місць належить образотворчому мистецтву. З його допомогою пробуджується інтерес до мистецтва, відкривається шлях правильного розуміння творів живопису, скульптури, архітектури, графіки, декоративно прикладного мистецтва, розвивається вміння бачити красиве в природі, в оточуючому житті [15, с. 28].

Образотворче мистецтво — мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).

Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо.

Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію. Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії.

Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва узагальнено називають художниками (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтваяк скульптор, маляр, графік тощо)[16, с. 403].

Виділяють такі види образотворчого мистецтва:

Живо́ пис — вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом.

Найбільш поширені твори живопису, виконані на пласких або майже пласких поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т. д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуді, поверхня якого може мати складну форму. живопис найпоширеніший вид образотворчого мистецтва. Слово живопис означає живо писати, твори живопису створюються за допомогою фарб що наносяться на будь яку поверхню.[18]

Відображаючи на полотні навколишній світ, художник виражає своє ставлення до нього, що дає підстави мистецтвознавцям визначити манеру і стиль живописця і оперувати поняттями «світовідчуття митця», «колористична палітрам та ін. Існує значна кількість різновидів техніки живопису:

Розглянемо на прикладі дві живописні техніки фреску і мозаїку.

Фреска – живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання.
Яскравими взірцями цього різновиду живописного мистецтва є відома фреска «Таємна вечеря» (1495–1497) Леонардо да Вінчі у церкві Санта Марія делле Граціє в Мілані.

Зображення Іскса Христа з апостолами та скорботне з ними застілля у вечір перед самим розп’яттям.

Мозаїка – різновид живопису, який ґрунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла – смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки [22, с.278].
Як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально - виховну або документальну функції.

Проте основне і першочергове, виразне і змістовне значення в живописі має колір, який сам по собі є носієм ідеї (в тому числі і в силу психологічних факторів впливу і сприйняття). Це вельми переконливо роз'яснює і показує, наприклад, теорія Й. Іттена. Невипадково існує таке поняття як «літературність», коли живопис, з тієї чи іншої причини, не володіючи достатніми пластичними і виразними якостями, залучає до свого арсеналу чисто розповідну, «літературну» складову [25, с. 17].

Тим не менше, живопис набув і нове тлумачення, і нове розуміння завдань. Так, спочатку володіючи явними ознаками самостійних пластичних характеристик. Уявлення про шляхи та завдання живопису, як і всі засоби і способи самовираження, мистецтвознавства і творче середовище — випробували на собі явний вплив розвитку загального пізнавального процесу, але закономірно й самі вони вплинули на нього, торкнувшись багатьох сторін світогляду та діяльності людини[21].

Графіка (нім. Graphik, грец. graphikos «написаний») - різновид

образотворчого мистецтва, що зумовлюється специфічними засобами зображення лініями, штрихами, крапками і плямами на поверхні, основою якої, зазвичай, виступає білий папір. Твори можуть мати як монохромну, так і поліхромну гаму [24, с. 79].

Графіка - це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає " пишу, дряпаю, малюю". Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найпростіший для людини спосіб відтворення побаченого - лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури.

З поміж якого, малюнок - це найдавніший вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Найтрадиційнішим різновидом графіки й досі залишається малюнок. Витоки малюнку можна знайти у наскельному живописі неоліту, у античному вазописі, середньовічній мініатюрі. Основою для малюнку слугували вологий пісок, пласке каміння, волога глина. З часом малюнки перенесли на керамічні вироби і тканини. В Давній Греції головними виразними якостями графіки були лінії і силуети. З епохи Відродження малюнок набуває самостійного значення у формі ескізів, альбомних замальовок, етюдів, які виконуються із застосуванням багатьох засобів: олівця, вугілля, крейди, сангіни, пера, пензликів і різних сортів чорнил, туші, акварелі.

Ускладнення графіки йшло разом з винаходом нових фарб - акварелі, гуаші, пастелі, темпери. Хоча в використанні цих фарб певну роль відіграє колорит, а також можливість використання багатьох фарб, що не притаманно первісній графіці [24, с. 105].

Перо - одним з головних інструментів європейського малюнка. В середні віки та в епоху Відродження художники носили перо з собою у спеціальному футлярі на поясі разом з чорнилами. Малюнок, виконаний пером відрізняє велика графічна виразність, він має динаміку. Перо дозволяє застосовувати різні нажими, завивки, могутні контрасні штриховки, плями. Ним малювали видатні живописці: Рембрандт, Т'єполо, Ван Гог, Мікельанджело. Сангіна, вугілля, італійський олівець також являють собою інструменти для малювання, які створюють м'яку фарбовану тканину.

Вугілля - техніка малюнку вуглем високо цінувалася старими майстрами, її широко використовують і сучасні художники. Для малюнка застосовують вугілля різних дерев. Цей матеріал дозволяє малювати вільно, з розмахом, особливо на папері високого формату із жорсткою поверхнею, на якому вугілля дає чорний оксамитовий тон. Ним із задоволенням робив свої ескізи Мікельанджело.
Італійський олівець, або чорна крейда, існує у двох варіантах - у вигляді природного чорного каміння (шиферна порода) і у вигляді штучної речовини, що виготовляється із сажі. Його полюбляв Леонардо да Вінчі, Голбейн Молодший, Пітер Пауль Рубенс. Сангіна або червона крейда дає витончений і аристократичний малюнок. Саме тому найбільшим успіхом вона користувалася у художників елегантного стилю, прагнучих до вишуканості малюнка і композиції. Першим вживає сангіну Леонардо да Вінчі. Малюнок сангіною милує око характерним забарвленням: від червоно-рожевого до темно-коричневого. Сангіна не придатна для швидкого начерку, вона вимагає точної, детальної розробленої форми. Французький художник Антуан Ватто - блискучий майстер сангіни. Печатна графіка - естамп (авторський відбиток з печатної форми), книжкова і люстрація, плакат тощо. Печатна графіка часто-густо виконується під замовлення, для тиражування, вона розрахована на багатьох людей, вона пов'язана з пресою, книгами, рекламою. З оглядом на технічні прийоми, що їх застосовують художники печатна графіка потребує чотирьох складових:

1. Дошка або пластина на яку наносять малюнок;

Процесидрукування.
У залежності від печатної дошки і засобам друку розрізняють:
Ксилографія - (від ксило - дерево) є найбільш простим і демократичним різновидом друкованої продукції. На дерев'яну дошку наносять малюнок і вирізбляється. Фарбою покривають випуклі місця і роблять відтиск. Видатним майстром ксилографії був німецький художник Альбрехт Дюрер, який створював справжні шедеври. Ксилографія широко використовується у книжковій ілюстрації. Широко відомий український графік Ф.Нарбут розробив цілу теорію оформлення книгииякиціліснумсистему.
Ліногравюра - гравюра на лінолеумі з'явилася не так давно, у середині 19 ст., коли почали випускати лінолеум. Цей матеріал легко піддається обробці, малюнок на ньому лягає м’якенька, він дає можливість поєднувати широкий штрих і кольорові плями. Українські художники Г.Якутович і його син здобули світової слави у ліногравюрах. Поглиблена гравюра (глибока печать). Зображення на металеву пластину наноситься у вигляді желобкіг, подряпин, бороздин. Їх заповнюють фарбами, а потім на друкарському верстаті роблять відтиски. До поглибленої гравюри належать всі види гравюровки по металу: механічний, хімічний, змішана техніка. До механічного відноситься " суха голка", різцова гравюра, мецо-тинто. Ця техніка започаткована на тому, що художник наносить подряпини спеціальним інструментом. В цій техніці залюбки працювали Дюрер і Рембрандт, її застосовують сучасні художники. Офорт (хімічна гравюра). Техніка офорту міститься в тому, що малюнок наноситься на товстий шар воску або лаку, які вкривають металеву пластину. Після чого останню вміщують у розчин азотної кислоти, яка роз'їдає відкриті ділянкииметалевоїиповерхні [24, с. 164]
Розквіт мистецтва офорту припадає на 17 ст. Прекрасними офористами були голландець Рембрандт, іспанець Гой'я, українець Т.Г.Шевченко. До плоскої гравюри (малюнок і фон знаходяться в одній площині) відноситься гравюра на камені - літографія. На кам'яну дошку накладається туш або фарба, а потім камінь вміщується в кислоту, яка протравлює малюнок, друкування відбувається на сенціальному верстаті. Графічні твори лаконічні і зрозумілі, вони мають величезний спектр впливу на глядача: від масового плакату до інтимного особистого сприйняття начерку, мініатюри, ілюстрації [16, с. 302].

Скульптура (лат. sculptura, від лат. sculpo — вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору[30, с. 15]

За своєю формою розділяють два види скульптури: рельєф та круглу скульптуру. Остання в залежності від призначення ділиться на монументальну (великі архітектурні ансамблі, пам'ятники), монументально-декоративну (прикрашає будинки та парки) та станкову (зазвичай представлена в музеях, на виставках або є частиною інтер'єру).

Розрізняють круглу скульптуру (статуя, група, статуетка, погруддя), яку можна розглядати з різних сторін, і рельєф (зображення розміщене на площині, зокрема барельєф). Скульптуру розрізняють і за призначенням. Монументальна скульптура (пам'ятник, монумент) пов'язана з архітектурним середовищем, вирізняється значущістю ідей, високим рівнем узагальнення, великими розмірами; монументально-декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово - паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить від середовища, має розміри, близькі до натури чи менші, і конкретний поглиблений зміст. Залежно від того, як художник зображає людину, скульптура поділяється на бюст і статую. Зображення кількох об'єктів — це фігурна група, або багатофігурна композиція. Залежно від змісту скульптури визначаються її жанри: портрет, тематична композиція, анімалістичний жанр (зображення тварин) [26, с. 61].

Трохи осторонь стоїть садово-паркова скульптура, яка слугує оздобленням садів, скверів, парків і має декоративний, меморіальний характер. Вона слугує також м'яким переходом від великого розміру будівель і рослин парку до масштабу звичайної людини [28, с. 30].

Матеріали скульптури: метал, камінь, глина, дерево, гіпс, лід, сіль та інше. Методи обробки матеріалу — ліплення, висікання, лиття, кування, карбування тощо.

Інший вигляд скульптури - рельєф — один з видів скульптури, об'ємне зображення предметів, що лише частково виступають над площиною. Рельєф є чимось середнім між пласким зображенням в живописі та тривимірним зображенням круглої скульптури. Рельєф був особливо поширений на Стародавньому Сході: Індія, Межиріччя, Камбоджа (Кампучія), Іран, Ассирія. Рельєф поділяється на три різновиди: заглибленний рельєф, барельєф (від фр. bas-relief — низький рельєф) та горельєф (від фр. haut relief — високий рельєф) [27, с. 169].

Заглибленний рельєф представляє собою малюнок врізаний в поверхню, завдяки грі світла та тіні таке зображення створює ілюзію об'ємності, яскравим прикладом такого рельєфу можуть виступати єгипетські зображення нанесені на стіни та колони храмів, а також на побутові предмети. На цих зображеннях робиться акцент на фараонах та їх оточенні завдяки глибшій різьбі та об'ємному моделюванні, в той час як інші об'єкти намальовані поверхнево і здаються пласкими [28, с. 18]

На відміну від багатьох видів мистецтва - живопис маслом стає самостійним методом, стилістичною основою нового живописного світосприймання.
Підґрунтя техніки живопису маслом старих майстрів трьохшаровий метод: спочатку - підмальовок, потім - світлотінь, накінець - колір. " Сікстінська мадонна" Рафаеля - один з найпоетичних образів у мистецтві Відродження, єдина картина художника написана маслом на холсті. Вся робота примкнута богодайною силою, світлом, рухом. Маслом створювали свої шедеври Леонарда да Вінчі, Вечелліо Тіулан, Родрігес де Сілва Веласкез, Харменс ван Рейн Рембрандт. Пітер Пауль Рубенс належить до сонму цих величних майстрів. Мистецтво художника дорогоцінне своїм оптимізмом, повнокрівним здоров'ям, буянням кольору, творчою фантазією, високою майстерністю. Техніка масляного живопису набуває в руках майстра незбагненної досконалості: його живопис справляє враження яскравої і розкішної.
Зовсім по-іншому впливають на глядача картини Рембрандта, який зовсім недбало ставиться до живописної техніки: то він подряпує фарбу гострим інструментом, то витирає пальцями у холст. Фарба то гладенько мають на грунт, то створюють дрібні згустки. " Повернення блудного сина" - один із кращих творів пізнього Рембрандта. В цьому досконалому творі художник увічнив моральну перемогу всепрощаючого батьківського кохання. Крім масляної техніки існує і ще ряд досить цікавих технік. Перш за все нагадаємо про темперу-фарбу, якою користувалися художники із давніх давен, оскільки темперна техніка проіснувала в Європі аж до 16 століття, а в Росії - майже до 18 століття. Назва фарби виходить від італійського temperare - змішувати фарби. Зв'язуючим елементом фарби є яєчні жовтки, соки різних трав або клей з маслом. До цих пір старовинні твори написані темперою, вражають уяву глядача кольором, свіжістю і емалевим блиском фарб. Темпера - техніка досить складна. Фарбу не можна змішувати, писати треба тонким шаром фарби, фарбу одного кольору накладають поруч з другою. Техніка темпери диктує свої умови живопису, вимагаючи суворості, вимогливості, -чіткості-стилю.
Практично всі майстри середньовіччя працювали темперою, в цій же манері працювали художники епохи Відродження: Мантен'я, Сандро Боттичеллі, -Рафаель-та=інші.
Іконопис - одна з найпоетичних і загадкових явищ давньоруського мистецтва. Темпераментний живопис середньовічної Росії веде свій початок з Візантії. Широкі глядацькі кола по-справжньому оцінили і зрозуміли красу давньоруського живопису тільки на початку ХХ сторіччя, коли старі ікони почали реставрувати і звільняти від бідніших розписів. З'ясувалося, що стародавні темперні фарби прекрасно збереглися. Живописці часто використовують техніки, які займають проміжне місце між графікою і живописом - це пастель, акварель, гуаш. Пастель - різнокольорові палички спресовані з фарбою пігменту, який не містить зв'язуючих речовин, тому їх колір відрізняється звучною, велелковою інтенсивністю.
Живопис пастельний особливе розповсюдження отримав у 17 сторіччі, його в більшості своїй застосовували у портретах. У 19 ст. Едгар Дега створив видатну серію малюнків пастеллю. Акварель - фарба що розводиться водою. Головна її якість - прозорість фарби, скрізь яку світиться тон і фактура основи (папір, шовк, слонова кістка). Техніка акварелі вимагає швидкості та майстерності. Славу видатних акварелістів видобули англійські художники, які вміло використовували її у роботі з натурою. 19 сторіччя полюбляло акварель. Всі пейзажисти романтичного спрямування та імпресіоністи, залюбки застосовували благородну техніку акварелі для роботи з натурою. Гуаш - водна фарба, яка виникла як різновид акварелі. Вона непрозора, створює суцільну декоративну поверхню. Широко застосовувалася у середні віки та епоху Відродження. У Росії техніка гуаші досягла високого розвитку у кінці 19 - поч.20 ст. у творчості Валентина Сєрова, рОлександрарГоловіна.