Дозвіллєва культура Стародавнього Риму.

Давньогрецька культура суттєво вплинула і на дозвіллєву культуру Стародавнього Риму. Щоправда, у Стародавньому Римі вже не існувало триєдиної хореї, багато розваг були запозичені не лише з Греції, а й з інших країн Сходу і Заходу. Як наслідок спостерігається певна вторинність дозвіллєвої культури римлян, хоча з’являються і нові форми дозвілля, які, втім, носять жорсткий, а інколи жорстокий характер. Це стосується, в першу чергу, таких видовищ як цькування тварин, гладіаторські бої, ярмарки потвор (людей і тварин з фізичними вадами). Традиція публічних бійок до смерті виникла під час ритуалів поховань заслужених воїнів. Їх родичі біля поховання змушували битися рабів. Можна припустити, що таким чином приносилася жертва на честь померлого. Ці бійки сподобалися глядачам. З часом вони стали видовищем для розваг, що вимагало спеціальних майданчиків і споруд, які згодом почали називатися цирками. Деякі дослідники вважають, що гладіаторські бої або циркові ігри (Луди Цирциєнсес) виникли в останні роки існування Республіки з метою відродження і зміцнення в римлянах войовничого духу. Ці ігри дали поштовх виникненню професії „гладіатор”. Гладіатори вчилися публічно вбивати собі подібних у спеціальних школах. Цікаво, що в цих школах, серед інших дисциплін, викладали риторику. Досить часто гладіатор, виходячи на арену цирку чи амфітеатру, звертався з короткою промовою до глядачів, закликаючи їх підтримати саме його. Інколи ораторські здібності гладіатора врятовували йому життя в момент, коли він отримував поранення. Якщо під час промови боєць встигав сподобатися публіці – вона його милувала, якщо ж ні – опускала великі пальці рук донизу, що означало – смерть. Для урізноманітнення і без того жорстокого видовища до бійок між гладіаторами додаються цькування хижих тварин, як одна на одну, так і хижаків на людей. Так, Діон Кассій стверджував, що 9000 диких хижаків були вбиті за 100 днів свята на честь найбільшого цирку світу – Колізею (перша назва „Амфітеатр Флавія”). Колізей збудовано усього за 8 років (72-80 р. нової ери) за часи імператора Віспасіана і його сина Тіта. Його розміри вражали: 187 м довжина, 155 м ширина. У хорошу погоду Колізей не був накритий, але на випадок дощу, літньої спеки його накривали величезним тентом, що натягувався двома командами моряків. Ці ж моряки брали участь у морських баталіях, які влаштовувалися на заповненій водою арені після гладіаторських боїв. Римський Колізей разом з театром Діоніса у Афінах стали найбільшими видовищними закладами Стародавнього Світу. Іншим анімаційним заходом, що відбувався у спеціально збудованих цирках, були перегони на колісницях. Для римлян ці видовища були азартними, оскільки робилися ставки на переможця. В перегонах брали участь представники еліти і навіть імператори. Емоції під час перегонів досягали апогею, коли змагалися представники різних країн, що входили до складу Римської імперії. Розваги, що відбувалися в цирках і амфітеатрах, не обмежувалися бійками і перегонами. Тут відбувалися театральні виступи акробатів, еквілібристів, жонглерів, коміків, дресирувальників. Давні римляни жили за лозунгом: „Хліба і видовищ”. Видовищ у Римі було вдосталь. Публіка мала можливість обирати. Часто-густо вибір більшості з римлян падав на легкі для сприйняття або на жорстокі видовища. Так, комедія Теренція „Свекруха” провалилася лише тому, що поряд виступали канатохідці і борці. Хоч давньоримський театр і запозичив багато ідей з грецького, його значення для римлян було набагато нижчим, ніж для греків. Натомість, ще за часів Республіки (ІІ ст. до н. е.) стають розповсюдженими голосні читання, філософські диспути, які відбуваються за великої кількості переважно освіченої, інтелігентної публіки. Традиція рецитацій теж прийшла з Греції, але, на відміну від театру, зберегла на римському ґрунті свою первісну форму. Рецитація промов або віршів затягувалась інколи на декілька днів, поки не дочитувався увесь твір. Подібна мода затвердилась і при імператорському дворі. Добре відома пристрасть імператора Нерона публічно читати свої вірші. Це ж робив і його попередник Клавдій, правда, не дуже вдало. Римська імперія мала величезні розміри, тому багатьом чиновникам, воїнам, купцям доводилося багато їздити у справах. Внаслідок цього для їх розміщення стала складатися доволі розгалужена мережа заїжджих дворів, таверн, „питних” закладів, яких у Римі було вдосталь. Вони поділялися на заклади нижчого і вищого рангу. Утримували подібні осередки дозвілля вільновідпущені раби, які завдяки цьому інколи наживали чимале багатство. Римляни в своєму дозвіллєвому арсеналі мали велику кількість ігор. Особливо їм подобались азартні ігри. У тавернах існували спеціальні кімнати для гри в „кості”. Азартні ігри, в принципі, були заборонені протягом усього року, за винятком свята Сатурналій. Втім, заборони ці порушувались і порушували їх як раз ті, хто їх запроваджував, особливо в епоху імперії. Для римських імператорів гра у „кості” була постійною розвагою.

Вона давала відпочинок від нелегких державних справ і не менш складних, а ще й заплутаних – сімейних. Грали Октавіан Август, Тіберій, Калігула (цей славився вишуканим шахрайством під час гри). Чудовим гравцем був імператор Клавдій. За свідченням Светонія, він грав у поїздках, прилаштувавши дошку таким чином, щоб зручно було грати під час руху. Він навіть написав цілу книжку – посібник з гри у „кості”. Грали в цю гру сенатори, заможні і не дуже мешканці міст і сіл. Є багато свідчень і про римських письменників, які охоче тішилися таким чином. Були ігри на увагу, на реакцію, на удачу. Популярною була гра „Дванадцять ліній”. Вона нагадує сучасну гру „Хрестики-нолики”. Знали римляни і гру, схожу на шашки чи шахи. Грали і в рухливі, спортивні ігри. Крім ігор, улюбленими видами відпочинку римлян були полювання, бенкети, купання в термах. Існуючий спектр дозвіллєвих форм дозволяв римлянам обирати будь-яку – в залежності від віку, освіти, потреб. Давньоримська дозвіллєва культура характеризується і великою кількістю свят. Свята поділялися на загальнодержавні та свята нижчого рангу, офіційні та побутові, сільські та міські, постійні або разові, свята окремих божеств і професій. До програм свят додавалися суто видовищні, розважальні дійства. Найрозкутішими серед землеробських свят були Сатурналії – грудневе свято на честь бога землеробства Сатурна. У 497 р. до н. е. біля підніжжя Капітолійського пагорбу було збудовано храм Сатурна. Він і став епіцентром 5-денного святкування з процесіями ряджених, веселощами, забавами, сміхом. З 217 р. до н. е. під час свята почали влаштовувати масову, безкоштовну „божу трапезу” для всіх бажаючих. Сатурналії стали святом вседозволеності, коли всі ставали рівними, коли відмінялась будь-яка ієрархія. Більше того, під час „божої трапези” раби бенкетували, а господарі їм прислужували. Відбувався масовий обмін подарунками – під час „гостювання” чи просто на вулицях міста. У театрах виконувались сатури (сатиричні сцени), які збирали величезну кількість глядачів. Вважається, що саме Сатурналії стали передвісниками карнавалу. Ще одним цікавим святом були березневі Великі Квінкватри. Спочатку це свято влаштовувалось на честь Марса і було святом ремісників, а згодом перетворилося на свято людей мистецтва, школярів, що проходило під заступництвом богині Мінерви. На час святкувань (5 діб) відмінялися заняття в навчальних закладах, відбувалися бенкети з маслинами, вином і обов’язковими млинцями. Всюди влаштовувалися рецитації, виступи акторів, поетів, читців. Під час імперії дуже популярними у Римі були військові свята на честь бога Марса (Армілустрії, Тубілустрії, Еквіррії, Севіральські ігри). Головним дійством під час цих свят були різноманітні паради військ – піших і кінних, у повному або частковому спорядженні, денні або нічні зі смолоскипами, на вулицях міст чи в цирках. Отже, різноманітність і різнобарвність анімаційних форм дозвілля в Римі надавали його мешканцям можливість у будь-який спосіб відновлювати свої духовні і фізичні сили, хоча б тимчасово отримувати задоволення від життя.