Припинення господарських зобов'язань

Господарське зобов'язання припиняється (статті 202-208 ГК): - виконанням, проведеним належним чином - частинами 1 і 2 ст. 203 КК (якщо умови зобов'язання якого виконані належним чином і виконання прийнято управненою стороною);

- зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання - частинами 3-5 ст. 203 ГК (для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов'язання; проте не допускається зараху­
вання вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом);

- у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній осо­бі - ч. 2 ст. 204;

- за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобо­в'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє
зобов'язання - ч. 1 ст. 204);

- у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням су­ду (статті 206-207 ГК);

- через неможливість виконання (у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в т. ч. ліквідація суб'єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зо­
бов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо змен­
шення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зо­бов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'я­зання відповідно до вимог закону (ст. 205 ГК);

- та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або інши­ми законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань за­стосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 206 господарське зобов'язання може бути ро­зірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК щодо зміни та розірвання господарських договорів. Проте держав­ний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контра­кту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визна­чаються відповідно до закону.

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або від­повідного органу державної влади може бути визнано судом не­дійсним повністю або в частині (ст. 207 ГК), якщо воно:

- не відповідає вимогам закону;

- або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам дер­жави і суспільства,

- або укладено учасниками господарських відносин з порушен­ням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної пра-восуб'єктності).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господар­ського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, які:

• виключають або обмежують відповідальність виробника про­дукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зо­бов'язану сторону певних обов'язків;

• допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

• вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропор­ційно великого розміру санкцій у ра^і відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом не­дійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на май­бутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслід­ки, передбачені законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК України), а саме:

- припинення зобов 'язання повністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобо­в'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобо­в'язання припиняється на майбутнє;

- вилучення в доход держави за рішенням суду майна (коштів), одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнання свого недійс­ ним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при
цьому:

1) за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною метою вилученню підлягає усе майно, одержане сторонами за зо­бов'язанням;

2) у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернена другій стороні, а одержане останньою або належне ЇЙ на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави; 3) у разі виконання такого зо­бов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

- двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобо­в'язання з інших підстав: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість гроши­ма, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом).