💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Типологія шлюбу

Норми екзогамного шлюбу навпаки приписують вибирати шлюбного партнера за межами своєї спільноти, забороняють шлюби між людьми одної спорідненої групи. Ці звичаї притаманні общинно-родовому устрою. Такий тип шлюбу руйнує соціальні обмеження, сприяє солідаризації суспільства.

Подекуди існують звичаї, за яких можливі лише левіратні шлюби, коли вдова має право виходити заміж тільки за братів свого чоловіка. У деяких племен існує так звана матримоніальна школа, яка характеризується тим, що спочатку шлюбна угода укладається між молодим і літнім партнерами з метою виховання і навчання сімейного життя перших, а вже потім між однолітками.

Залежно від кількості партнерів, що вступають у сімейно-родинні відносини, розрізняють моногамні — між одним чоловіком і однією жінкою — і полігамні шлюби (між кількома партнерами — одним чоловіком і кількома жінками чи однією жінкою і кількома чоловіками).

У сучасному світі переважають моногамні шлюби. Полігамний шлюб порушує природну пропорцію між кількістю чоловіків і жінок. Негативним є й те, що він породжує боротьбу між чоловіками за жінок або між жінками за чоловіків, спричиняючи соціальну напруженість, конфлікти в суспільстві.

Зважаючи на роль і права кожного з подружжя, виділяють такі типи шлюбу: патріархальний — чоловік відіграє домінуючу роль у сімейному житті; матріархальний — коли домінує жінка; егалітарний (демократичний) — коли чоловік і жінка мають рівні права. Нині переважає егалітарний шлюб, хоча пережитки патріархальної (взагалі авторитарної) форми сімейної влади ще збереглися і за даними соціологів становлять приблизно 5 % загальної кількості шлюбів, кожна десята сім’я — це сім’я перехідного типу, а в кожній п’ятій — характер відносин важко визначити.

За юридичним оформленням розрізняють громадянські (вільні, юридично не засвідчені) і офіційні ( оформлені відповідними документами) шлюби.

Треба зауважити також, що там, де церкву відокремлено від держави (наприклад в Україні), церковний шлюб (вінчання чи інший канонічний спосіб оформлення подружніх стосунків) не вважається офіційним.

Останнім часом набрало поширення укладання так званих фік­тивних шлюбів і розлучень з метою розв’язання різних економічних проблем. Проте така практика здебільшого підлягає кримінальному покаранню.

За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:

· патрілокальні — коли подружжя проживає в батьків чоловіка;

· матрілокальні — у батьків дружини;

· неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;

· унілокальні — чоловік і жінка проживають разом.

Відомо, що тип шлюбу визначає відносини між чоловіком і жінкою, їх права і обов’язки один до одного, до дітей та рідних.
І головним в ньому є мораль, ті норми, що сформувалися в сучас­ному інституті сім’ї. Уже сама реєстрація шлюбу відповідними державними органами означає прийняття цієї моралі, норм. Вони частково відтворені в Конституції України, зокрема у ст. 50 зазначається, що шлюб укладається за вільною згодою чоловіка і жінки, які мають рівні права і обов’язки, зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, у свою чергу повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Морально виправданим є лише той шлюб, який ґрунтується на взаємному коханні, на психологічній готовності подружжя до взаємодопомоги, самозречення, поступливості, бо як у народі кажуть: «Одружитися — це наполовину зменшити права і вдвічі збільшити обов’язки». У взаєминах подружжя неприпустимі приниження один одного, спроби командування, дискримінація.

Термін «сім’я» характеризує складнішу від подружніх форму відносин — міжособистісних між подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім’ї. Сім’я має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою су-
спільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім’я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об’єднані кровними зв’язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.

Існує багато визначень поняття «сім’я», що вони акцентують увагу на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сім’ї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.

Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сім’я — це група людей, об’єднаних подружньо-родинними зв’язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сім’ю. Якщо будь-якої складової цих відносин бракує, то це вже не сім’я, а сімейна група.

Більш широке пояснення поняття «сім’я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім’ю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об’єднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Соціологія вивчає сім’ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім’я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов’язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну ціліс­ність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних зв’язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім’ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім’ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім’ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

Сім’я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:

· наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовне єднання, глибокі інтимно-довірчі зв’язки;

· переважанням неформальних довірчих відносин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми;

· особливим способом формування — на основі симпатій, кохання, духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).

На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім’ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім’ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім’ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.

На функціонування сім’ї як малої групи впливають, крім загальних суспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості населеного пункту, культурно-спортивного та оздо­ровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.

У своєму життєвому циклі сім’я проходить такі фази:

· зашлюбини — утворення сім’ї;

· поява першої дитини — початок періоду дітонародження;

· народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;

· одруження й відокремлення від сім’ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);

· смерть одного з подружжя — припинення існування сім’ї.

Сімейні відносини регулюються різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обов’язки членів сім’ї, розлучення регулюються правовими нормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов’язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.

Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обо­в’язків щодо домашнього господарства тощо. Її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.

У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім’ї. Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяють вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім’ї: розглядають сім’ю як систему соціальних ролей.

Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому характері сімейних відносин, конфліктах, що виникають на ґрунті виконання членами сім’ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.

Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім’ї, виходять з гармонії сім’ї і суспільства як цілісності і розглядають сім’ю як природне вираження і реалізацію потреб суспільства.

Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- і мікроаналіз. Так, Т. Парсонс запевняє, що сім’я не протистоїть су-
спільству, вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню «інструментальних» відносин з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також «експресивних» відносин у самій сім’ї завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.

Як уже зазначалося, сім’я як соціальний інститут є об’єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з’ясувати типи сім’ї і шлюбу в різних культурах, їх зв’язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім’ї і з’ясувати, наскільки функціонування сім’ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства.

При цьому вивчаються не конкретні сім’ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім’ї, ефектив­ність їх виконання, суспільні функції сім’ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-істо­ричних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім’я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім’ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.

Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім’ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов’язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.

Зміст діяльності сім’ї розкривається в її функціях. Під функціями сім’ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільтва й індивідів.

Оскільки сім’я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з другого — з окремими особами (членами сім’ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім’ї, — індивідуальними. Суспільні функції зв’язані з потребою суспільства в інституті сім’ї, а індивідуальні — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім’ї — історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

Одна із сімейних функцій є найважливішою, вона найбільшою мірою характеризує сім’ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення — дітонародженні і духовно-мораль­ному відтворенні людини в сім’ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню су-
спільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близь­ко половини сімей мають двох дітей, третина — одну, десята час­тина — жодної дитини. Багатодітні сім’ї становлять менше ніж 3% загальної кількості.

Народжуваність дітей в Україні за останні десятиріччя зменшується щороку. Низька ефективність репродуктивної функції української сім’ї потребує негайного запровадження відповідної демографічної політики.

Демографічна політика — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення, насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.

Це можуть бути заходи, що безпосередньо стимулюють народжуваність, — надання жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою тощо, а можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи — піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров’я, розвиток сфери обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо зв’язана з функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється в чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, що їх людина засвоює з дитинства.

Сім’я впорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, статева мораль (традиції, звичаї, настанови, соціальний контроль тощо) приписують — хто з ким і за яких умов можуть вступати в статеві стосунки.

І. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні: антисексуальну (репресивну) і просексуальну (толерантну). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна хрис­тиянська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки в шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються. Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв’язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем.

Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. Проте якою б не була статева культура, суспільство обов’язково регулює й контролює сексуальну поведінку людей, підтримуючи і стимулюючи ті відносини між парт­нерами, які сприяють утворенню сім’ї і відповідають демографічній політиці держави.

Цікаво, що в більшості суспільств спостерігається так званий подвійний стандарт, згідно з яким громадська мораль більш поблажливо ставиться до позашлюбних зв’язків чоловіків, ніж жінок. Соціобіологи пояснюють цей феномен, посилаючись на різні стратегії сексуальної поведінки чоловічих і жіночих особин.
У світі тварин самці намагаються запліднити якнайбільше самок, тоді як моногамна орієнтація самок сприяє збереженню та виживанню потомства. Між іншим, соціологи вбачають у «подвійному стандарті» пережитки патріархальної моралі, відлуння колишньої соціальної нерівності статей.

Ще одна дуже важлива функція інституту сім’ї, яка зв’язана з репродуктивною функцією, — функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки. Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв’язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім’я забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, незважаючи на те що вихованням дітей займаються й державні установи.

Проте з часом відбувається певна трансформація виховної функції сім’ї — формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сім’ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Через це зростає значимість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім’я — це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім’я виконує комунікативну функцію, тобто задоволь­няє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім’ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім’ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім’ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків — пенсіонерів, які нині перебувають у скрут­ному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім’ї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя — набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка — це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім’ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1992 р. Г. Беккер, вивчаючи родинну економіку, стверджує, що поведінка людей у сфері особистого життя підлягає дії загальних законів економіки. В основі родинної економіки лежать потреби сім’ї. Вони мають тенденцію до постійного зростання, але сімейний бюджет є об’єктивним обмежником сімейного споживання. Тому члени сім’ї в реальних витратах постійно мають ураховувати можливі джерела й обсяги доходів. Невідповідність між потребами та можливостями їх задоволення — основна проблема родинної економіки.

Кожна сім’я сама вирішує, як їй використовувати свій сімейний бюджет. Проте німецький економіст-статистик Е. Енгель виявив і описав закономірність, що дістала на честь автора назву «закон Енгеля». Суть її в тім, що зі зростанням доходів сім’ї питома вага витрат на їжу знижується, на непродовольчі товари, житло й комунальні послуги — залишається в основному без змін, на задоволення культурних та інших соціальних потреб — зростає. Це пояснюється так: що більш нагальною є потреба, то меншою мірою її задоволення залежить від розміру доходу. Отже, за питомою вагою витрат сім’ї на їжу не можна судити про рівень її добробуту. У розвинутих країнах частка сімейних витрат на їжу значно менша ніж у слаборозвинутих.

У соціологічному аналізі використовуються такі економічні характеристики сім’ї, як її склад та структура, якість помешкання (кількість кімнат, житлова площа, зручність розташування, наявність побутових вигó д), наявність предметів побутового та культурного призначення, власного транспорту, будинку, присадибної ділянки, господарства тощо.

З формуванням ринкових відносин збіль­шуватиметься можливість маневрування коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а тому матимуть можливість придбати (побудувати) комфортабельний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що у свою чергу позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

ü характером спорідненості:

· консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

· кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

ü кількістю представлених поколінь:

· однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;

· проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному су-
спільстві;

· розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

ü типом подружжя:

· проста — моногамія;

· складна — поліандрія, полігінія тощо (див. табл. на с. 274), що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

· розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

ü наявністю батьків:

· повна, коли є батько і мати;

· неповна, коли відсутній хтось із батьків;

ü кількістю дітей:

· бездітна — немає дітей;

· однодітна — одна дитина;

· багатодітна — троє і більше дітей;

ü розподілом ролей:

· партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

· матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

· патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

ü ступенем самостійності:

· автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

· гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін «структура сім’ї».

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сес­три, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста чи розширена).

Наприклад, роль чоловіка у вихованні та догляді за дітьми в давнину була незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна в кавказьких горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує підґрунтя» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві, допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте «стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків.

Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні дітей — відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі визначаються домінуючою в суспільстві ціннісно-нор­мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктив­ною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.

Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.

Розуміючи сучасну нуклеарну сім’ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові з чоловіком права брати участь у розв’язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім’ї та материнстві.

Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість.

Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов’язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім’я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».

Намагання розв’язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім’ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім’ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар’єрна сім’я, яка поширена в основному в серед­ньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.

У бікар’єрних сім’ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов’язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім’ї, а і в кар’єрі.

На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім’ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.

Отже, сім’я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого су-
спільства. Тому тип сім’ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад вироб­ництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

Одним з основних факторів кризи сім’ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.

За умов ринкової економіки сім’я потребує не благодійних заходів, а радикальних змін її статусу в суспільстві. Звичайно, кожна родина має сама дбати про свій добробут, але держава повинна створити для цього належні економічні та правові умови.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення сім’ї та шлюбу.

2. Якими є роль і значення сім’ї в життєдіяльності суспільства?

3. Назвіть предмет соціологічного вивчення сім’ї як складного соціального феномену.

4. Розкрийте особливості різних методологічних підходів до соціологічного аналізу сім’ї.

5. Охарактеризуйте основні типи шлюбу і сім’ї.

6. Що таке структура сім’ї?

7. Назвіть етапи життєвого циклу сім’ї.

8. Що являє собою сім’я як мала соціальна група? Наведіть її типові ознаки.

9. Що являє собою сім’я як соціальний інститут? В якому співвідношенні він перебуває з іншими суспільними інститутами?

10. Розкрийте зміст суспільних та індивідуальних функцій сім’ї. Назвіть проблеми, зв’язані з їх реалізацією.

11. Що таке демографічна політика держави?

12. Проаналізуйте основні тенденції розвитку сучасної вітчизняної сім’ї.

13. Назвіть шляхи подолання сучасної кризи сім’ї в Україні.