Розвиток особистості. Четвертий рік життя характеризується двома якісно новими рисами

Четвертий рік життя характеризується двома якісно новими рисами. Одна пов'язана з формуванням особистості дитини, інша – з формуванням її діяльності.

З віком малюк в ряді інших знань набуває і знання про самого себе (про те, що у нього є ім'я, та ін.). У два з половиною роки дитина впізнає себе в дзеркалі, а дещо пізніше на фотографії. Період появи в мові дитини займенника «я», (наприкінці раннього віку) знаменується змінами в її поведінці – виникає прагнення діяти самій. Л.І. Божович зазначає, що з виникненням «системи Я» в психіці дитини виникають і інші новоутворення. Найзначнішим з них є самооцінка і пов'язане з нею прагнення відповідати вимогам дорослих, бути хорошим.

Наявність одночасно існуючих, але протилежно спрямованих тенденцій: зробити згідно власному бажанню та відповідно до вимог дорослих – створює у дитини неминучий внутрішній конфлікт і тим самим ускладнює його внутрішнє психічне життя.

Елементи самосвідомості у дитини трьох-чотирьох років проявляються не завжди у вдалому протиставленні себе оточуючим. Тому кінець третього і частково четвертий рік життя називають «кризовим» віком, якому властиві спалахи негативізму, упертості, нестійкість настрою.

Друга особливість полягає в тому, що дії дітей в грі, малюванні, конструюванні набувають свідомий характер, що дозволяє малятам створювати якийсь конкретний образ (в малюванні, ліпленні), зводити споруди, виконувати певну роль в грі і т.д. Навмисність, довільність дій, тобто підпорядкування їх певним зразкам, важливі для розвитку дитини, але на четвертому році її життя вони тільки формуються. Тому діяльність носить нестійкий характер. Малюкові важко, наприклад, при несподіваних змінах обстановки утримати у свідомості мету діяльності. Відволікання дітей велике і на заняттях, і в грі, і в побуті. Молодші дошкільники відволікаються протягом однієї гри іноді до 12-13 разів.

Довільність діяльності передбачає наявність вміння її планувати. Але це більш характерно для середнього та старшого дошкільного віку. У молодшому ж віці з ігрового матеріалу дитина вибирає 2-3 предмети, потрібних для початку гри, не турбуючись про решту; вибирає роль, яка їй подобається, не думаючи про взаємодію з партнером. Тому, щоб підтримати гру, потрібно все необхідне для її продовження розташувати в поле зору дітей.

На стійкість діяльності, результативність та якість роботи позитивно впливає пропозиція дітям значущого в їх очах мотиву діяльності. Молодшого дошкільника залучає мотив зробити річ для себе, для своєї гри (ліплення, малювання, конструювання). Мотив суспільної користі для дитини ще малоефективний, але вона охоче трудиться для близької людини: виховательки, мами, бабусі та ін., для улюбленої ляльки.

У віці 3-4 років дитина поступово виходить за межі сімейного кола. Її спілкування стає позаситуативне. Дорослий починає виступати для дитини не тільки в якості члена сім'ї, але і як носій певної суспільної функції. Бажання дитини виконувати таку ж функцію призводить до протиріччя з її реальними можливостями. Рішенням цього протиріччя стає розвиток ігрової діяльності як провідної в дошкільному віці.

Головною особливістю гри є її умовність: виконання одних дій з одними предметами передбачає їх віднесення до інших дій з іншими предметами. Основним змістом гри молодших дошкільнят є дії з іграшками і предметами-заступниками. Тривалість гри невелика. Молодші дошкільнята обмежуються грою з однією-двома ролями з простими, нерозгорнутими сюжетами. Ігри з правилами в цьому віці тільки починають формуватися.

Найбільш вираженою особливістю дітей початку 4-го року життя є їх прагнення до самостійності. Дітям притаманна здатність до цілепокладання, уміння заздалегідь уявити собі деякий бажаний результат і активно діяти в напрямку його досягнення.

Однак будь-які зусилля для досягнення результату повинні приносити задоволення. І для багатьох цілей, які ставить перед собою маленька дитина, це задоволення залежить у першу чергу від визнання і схвалення її досягнень дорослими. Підтримка і схвалення дорослих породжують у дітей радісне відчуття своєї компетентності, уявлення про себе як про того, що може і який уміє. Коли дитина заявляє: «Я сама», вона опиняється в становищі, вихід з якого можливий за двома напрямками: