Формування здiбностей. Piвнi розвитку здiбностей.

У психології найчастіше зустрічається така ієрархія рівнів розвитку здібностей: здібність, обдарованість, талант, геніальність.

Здібності у процесі свого розвитку проходять декілька етапів, і для того, щоб певна здібність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона вже була достатньо представлена на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей першочергово повинно бути певне підґрунтя, яке складають задатки.

Загальну здібність часто позначають терміном " обдарованість". Слід відзначити, що якщо під загальною обдарованістю розуміють узяту в її єдності сукупність усіх даних людини, від яких залежить продуктивність діяльності, то до неї включають не тільки її інтелект, але й єдність та взаємопроникнення з інтелектом і всіх інших якостей та властивостей людини, таких, наприклад, як емоційна сфера, темперамент, темп діяльності тощо.

Наступний рівень розвитку здібностей - талант. Слово " талант" зустрічається ще в Біблії, де має значення міри срібла, яку ледачий раб отримав від господаря за час його відсутності, зарив у землю замість того, щоб пустити в обіг та отримати прибуток (звідси вислів " зарити свій талант у землю").

Нині під талантом розуміють високий рівень розвитку спеціальних здібностей (музичних, літературних та ін.). Діяльність талановитої людини відрізняється принциповою новизною, оригінальністю підходу.

Відзначимо, що талант - це певне поєднання здібностей, їх сукупність. Окремо взята, ізольована здібність не може бути аналогом таланту, навіть якщо вона й досягла дуже високого рівня розвитку та яскраво виражена.

Найвищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність кажуть тоді, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху в житті суспільства, розвитку культури. Геніальних людей дуже мало. Прийнято вважати, що за всю п'ятитисячну історію цивілізації їх було не більше 400 осіб. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов'язаний із незвичайністю в різних галузях діяльності. Серед геніїв, які досягли подібного універсалізму, можна назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Г. Лейбніца, М.В.Ломоносова.

64. Предмет, завдання та структура вікової психології

Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних вікових етапах індивідуального розвитку людини (онтогенез). Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію — психологію старості. Як навчальний курс вікова психологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки; виникнення і розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології; початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої і зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослий вік; старість. Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань: — вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо);

— розвиток психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у психічному здоров'ї людини;

— дослідження психології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності;

— розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічних функцій);

— з'ясування індивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей;

— дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій;

— створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку;

— вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку;

— дослідження взаємин дітей і дорослих;

— з'ясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічний та особистісний розвиток дітей;

— забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості дитини, підлітка та юнака.

65. Методи дослiдження вiкoвoї i педагогiчної психології.

Загальне знайомство з методами психології відбулося в курсі загальної психології. Зупинимося більш детально на методах дослідження, які використовуються у віковій і педагогічній психології, звернувши особливу увагу на специфіку їх застосування в роботі з дітьми.

Класифікація методів.

У психології виділяється чотири групи методів.

До першої групи методів, які називаються організаційними, відносяться: порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

Порівняльний метод у наш час широко застосовується в загальній психології (співставлення різних груп піддослідних), в соціальній психології (співставлення різних типів малих груп), в патопсихології і дефектології (порівняння хворих із здоровими).

Паралельно із порівняльним методом у віковій психології розроблявся лонгітюдний метод. Він передбачає багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого відрізку часу, що вимірюється іноді десятками років. Безпосереднім підсумком застосування цього методу є індивідуальна монографія про хід психічного розвитку. Наприклад, французький психолог Р. Зазю протягом багатьох років досліджував одні й ті ж пари однояйцевих близнюків, що дозволило пояснити формування особистісних відмінностей між ними впливом соціального середовища.

У сучасних умовах психологічні дослідження все частіше включаються в комплексні дослідницькі програм и, в яких беруть участь представники інших наук. Ці програми створюються, як правило, для вирішення масштабних завдань. При комплексному дослідженні одного об'єкта має місце розділення функцій між окремими підходами. Такого роду дослідження дозволяють встановити зв'язки і залежності між явищами різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного, психологічного, соціального розвитку особистості).

До другої, самої широкої групи методів належать емпіричні методи одержання наукових даних. До цієї групи відносяться: методи спостереження і самоспостереження, експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, запитальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів і продуктів діяльності (учнівських робіт різного роду), біографічні методи (аналіз подій життєвого шляху людини, документації, свідчень І Т.Д.).

Третю групу складають методи обробки даних. До цих методів відносяться кількісний (статистичний) і якісний (диференціація матеріалу за групами, варіантами, опис випадків, що найбільш повно виражають типи і варіанти або є винятками) аналізи.

Четверта група — інтерпретаційні методи. Сюди відносяться генетичний і структурний методи.

Генетичний метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює " вертикальні" генетичні зв'язки між рівнями розвитку.

Структурний метод встановлює " горизонтальні" структурні зв'язки між всіма вивченими характеристиками особистості.

66. Зв’язок вікової та педагогічної психології з іншими науками

Вікова та педагогічна психологія пов’язані з такими науками: Вікова та педагогічна психологія тісно пов’язані між собою цей взаємозв’язок виявляється у таких аспектах.

А) в одному і тому ж об’єкті вивчення (дитині, підліткові, старшокласникові);

Б) у використанні схожих методів дослідження:

В) у схожих зв’язках з одними й тими ж науками.

З філософією – яка виступає методологічною основою для В. та ПП.

З педагогікою – найтісніший між педагогікою та педагогічною психологією яка виникла на межі двох наук педагогіки та психології. Педагогіка надає віковій та педагогічній психології інформацію про передовий досвід, про шкільну практику, а В. та ПП. Озброюють вчителів знаннями про психологічні закономірності розвитку психіки, формування особистості дітей, про психологічні закономірності навчально-виховного процесу.

З загальною психологією – яка виступає фундаментом для розвитку вікової та пед. Псих. А В., ПП., збагачують загальну психологію новим фактичним матеріалом для розкриття нових психологічних закономірностей

З соціальною психологією – надає інформацію про закономірності міжособистісного спілкування і спільної діяльності у різних соц. групах.

З історією яка вивчає закономірності розвитку психології на всіх історичних етапах.

З дефектологією – вивчає відхилення психічних та фізичних станів дітей. Використовує дані дефектології для організації навчання та виховання дітей.

З анатомією та фізіологією – яка озброює В. та ПП.. знаннями про особливості фізичного розвитку дітей різних вікових особливостей та необхідного дотримання певних санітарно-гігієнічних норм до організації виховного процесу.

З методиками викладання шкільних предметів.

З математичними науками – які розробляють методи математичної статистики для кількісної обробки результатів психологічних досліджень.

67. Фактори психічного розвитку.

Біологічні передумови психічного розвитку.

Спадковість — фізіологічні ознаки які спільні для всіх представників людського роду (будова тіло, будова нервової системи, будова мовленнєвого апарату, будова руки як органу пізнання).

Задатки — це вроджені анатомо-фізіологічні особливості будови нервової системи, головного мозку, та органів чуття.

Вродженість — це ті індивідуальні особливості яких набуває дитина під впливом умов її розвитку в утробі матері (вживання матір'ю алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, захворювання, травми при пологах).

Соціальний фактор

Макросередовище (природне середовище, географічне положення клімат), рівень суспільно-історичного та соціально-економічного розвитку суспільства, вплив ЗМІ, рівень розвитку науки, культури, ідеології).

Мікросередовище (первинні -малі групи в яких формується особистість людини (сім'я, дитсадок, клас, група, трудовий колектив) групи за місцем проживання та інтересами). Ігрова діяльність, навчання, виховання, праця.

Взаємодія психологічних та соціальних факторів.

Природні передумови, сам по собі не визначають психічний розвиток, а виступають лише основою цього розвитку, розвиток психіки (визначається соціальним середовищем) при в взаємодії з біологічними передумовами — вирішальну роль відіграють навчання і виховання. Природні передумови впливають на псих. розвиток в таких напрямках. Визначає шляхи і способи формування певних психічних властивостей. Впливають на темпи та рівень досягнень людини у певній сфері. При дуже яскраво виражених задатках можливе досягнення людиною значних успіхів навіть при несприятливих соціальних умовах.

Проте ні біологічні передумови, ні соціальне середовище не може впливати на людину поза її власною активністю.

68. Рушійні сили психічного розвитку психології

В науці існує дві концепції розгляду проблеми розвитку взагалі і психологічного зокрема:

1) метафізична – з позиції цієї концепції розвиток розглядається як накопичення кількісних сил, а проблема рушійних сил розвитку навіть не піднімається з позиції такої концепції розвиток психіки людини розглядається як збільшення обсягу уваги, пам’яті, збільшення словникового запасу тощо.

2) діалектико-матеріалістична – з позиції цієї концепції розвитком розглядається не як просте накопичення кількісних змін, а як перетворення на певному етапі кількісних змін у якісні, розвиток психіки трактується як перетворення (збільшення словникового запасу дитини на певному етапі її життя переходить у нову якість здатність до спілкування за допомогою мови. З позиції цієї концепції рушійними силами розвитку є боротьба протилежностей (внутрішні суперечності між новим та старим).

Суперечності між новими потребами які виникають у дитини та наявним рівнем її можливостей який ще недостатній для негайного задоволення її потреб

Між зрослими фізичними та психічними силами дитини та старшими способами взаємодії з дорослими видами діяльності, які вже не задовольняють дити

Суперечність між новими вимогами, що ставляться суспільством та дорослими та наявним рівнем розвитку, що не дозволяє виконувати ці вимоги.

69. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку

У психологічній науці при розгляді проблеми співвідношення навчання, виховання і розвитку можна виділити декілька підходів:

Психологи женевської школи вважали, що розвиток психіки відбувається за своїми власними законами які не залежать від навчання та виховання, розвиток йде попереду і веде за собою навчання – це означає, що в процесі навчання повинне пристосовуватися лише до тих надбань які вже досягнуті дитиною в процесі розвитку. На думку Виготського при такому трактуванні співвідношення навчання і розвитку. Навчання орієнтується не на завтрашній день розвитку, «плентається» у його хвості.

Підхід біхевіористів – вважали, що між розвитком і на учінням існує прямий зв’язок і зводили розвиток психіки лише до тих надбань які виникають від впливом на учіння. При такому трактуванні розвитку надто спрощено і збіднено розгляд сутності навчання і розвитку.

Підхід вітчизняних вчених на чолі з Виготським – вважали, що навчання повинно йти по переду і вести за собою розвиток. Він розробив вчення про дві зони розвитку (Зона (рівень) актуального розвитку – той рівень психічного розвитку якого дитина вже досягла і який виявляється за допомогою завдань, що дитина успішно розв’язує самостійно; зона найближчого розвитку – це потенційна можливість психіки дитини – той рівень розвитку якого вона ще не досягла, але може досягти при допомозі дорослого(виявляється за допомогою завдань які дитина не може розв’язати самостійно).

Навчання повинно спиратись на рівень актуального розвитку та орієнтувати на зону найближчого розвитку. Вітчизняний вчений Костюк доводив, що між навчанням і розвитком існує діалектичний взаємозв’язок. Чим вищим є рівень розвитку психіки дитини тим складніші завдання може вирішувати вчитель в процесі її навчання. Розвиток психіки являє дуже складний багатогранний процес, а тому не можна розвиток зводити до тих надбань які виникають під впливом навчання.

70. Закономірності психічного розвитку. Явище акселерацiї. Iфантилiзм.

Виділяють такі закономірності психічного розвитку людини:

1). Нерівномірність психічного розвитку виявляється тоді коли навіть при найсприятливіших умовах різні психічні функції розвиваються по різному у певний віковий період.

2). Інтеграція психіки – полягає у набутті психікою людини в процесі розвитку все більшої єдності, цілісності та стійкості. Психіка маленької дитини являє собою мало систематизовані поєднання тимчасових психічних станів, а психіка дорослої людини являє собою цілісну систему стійких рис особистості.

3). Диференціація психіки – полягає в урізноманітненні психічних проявів психічних якостей та властивостей в процесі дорослішання людини(інтелект, почуття у дитини в період раннього дитинства представлені лише допитливість у підлітків такі почуття стають різноманітними та більш багатогранними).

4). Пластичність психіки ґрунтується на пластичності нервової системи яка виявляється у здатності психіки швидко пристосовуватись до постійних змін умов середовища на основі пластичності психіки розвивається здатність до компенсації.

5). При недорозвитку або випаданні однієї психічної функції починається інтенсивний розвиток інших психічних функцій(при втраті зору розвивається слух і дотик).

Акселерація – це прискорення фізичного та психічного розвитку дитини. Причини: біологічні – за рахунок збільшення у раціоні людини білкової їжі тваринного походження за рахунок використання у сільському господарстві біостимуляторів росту; соціальні – урбанізація життя (збільшення кількості великих міст та прискорений стиль життя у них). Величезний обсяг інформації за рахунок впливу ЗМІ.

Інфантилізм – це прояв рис дитинства у більш дорослому віці прояв. Інфантилізм виявляється у незрілості суджень, легковажності, у невмінні брати на себе відповідальність за власті вчинки. Причини: недоліки сімейного та шкільного стиль гіперопіки і не сприяють розвитку дитини самостійності активності та відповідальності.