Поглинення Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними державами

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

У ч и т е л ь. Згідно із Законом «Про форми влади в Україні», затвердженого Трудовим Конгресом України, ЗУНР було перейменовано в Західну Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль,

Акт злуки мав суто символічний характер і до справжнього об’єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією.

Водночас політичне зближення західноукраїнського регіону з Наддніпрянською Україною все ж дало певні практичні наслідки. Зокрема, під час реорганізації Української Галицької армії (УГА) на зразок регулярних армій значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УНР, насамперед генерал М.Омелянович-Павленко.

Реорганізована УГА, що налічувала у своїх лавах у середині січня 1919 р. майже 60 тис. осіб, незважаючи на хронічну нестачу зброї і боєприпасів, потихеньку витісняла поляків з Г аличини.

У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Успішний початок операції був перерваний втручанням у польсько-український конфлікт представників Антанти. Прагнучи утримати розвиток подій під своїм контролем, західні держави направили 22 лютого 1919 р. до Галичини

місію на чолі з французьким генералом Ж. Бартелемі. Делегація Антанти намагалася переконати керівництво ЗОУНР у необхідності припинення польсько-українського протистояння та перенесенні питання про державну належність Галичини на розгляд майбутньої Паризької мирної конференції. Умовою реалізації цього плану було встановлення демаркаційної лінії (лінії Бартелемі) між воюючими сторонами. Ця лінія була проведена так, що до Польщі відходило фактично 40 % території Східної Галичини, у тому числі Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Представники Антанти

запевнили, що в разі прийняття цієї угоди вона визнає ЗОУНР як державу.

• Поміркуйте, чи вигідною для ЗУНР була пропозиція Антанти?

У ч и т е л ь. Так, дійсно, з одного боку, антантівська пропозиція давала можливість об’єднаній українській державі (ЗУНР і УНР) припинити

боротьбу на два фронти і сконцентрувати сили для боротьби на Сході, а це був шанс зберегти ще слабку українську державність за критичних умов збройних протистоянь. З іншого боку, заявлений в ультимативній формі проект демаркаційної лінії був грабіжницьким та образливим для української сторони. До того ж відмовлятися від галицької столиці та багатих родовищами земель за умови вдало розпочатої воєнної операції українці не хотіли.

Ці аргументи не сприяли пошукам компромісу. Рішучість української сторони

викристалізувалася в афористичній фразі М. Омеляновича-Павленка «Хай нас розсудить залізо і кров!»

Час, який було втрачено ЗОУНР на переговори, поляки використали для перегрупування сил та зміцнення своєї армії. Тому УГА починає катастрофічно втрачати здобутки першого етапу Вовчухівської операції — польські збройні формування відтіснили її від Львова та поновили залізничне сполучення з Перемишлем.

Стратегічна ініціатива знову вислизнула з рук української сторони. За цих обставин Рада країн Антанти знову запропонувала воюючим сторонам укласти перемир’я. Цього разу керівництво ЗОУНР погодилося з пропозиціями делегації Антанти, яку очолював генерал Л. Бота. Українців цілком задовольняло, що нова демаркаційна лінія (лінія Боти) залишала під контролем

ЗОУНР Дрогобицький нафтовий басейн, але саме це положення пропонованої угоди не влаштовувало поляків. Внаслідок цього ще одна спроба замирення за

Посередництва Антанти закінчилася невдачею.

У травні 1919 р. польський уряд, намагаючись посилити свої позиції, направив на український фронт в Г аличину та на Волинь 80-тисячну армію генерала Ю. Галлера. Поява на польсько-українському фронті свіжих, добре озброєних сил кардинально змінила ситуацію на користь поляків. Вже

на початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками.

За цих обставин ЗОУНР провела реорганізацію власних владних структур. Уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а вся повнота військової та цивільної влади, за рішенням Української Національної Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича.

1. Поміркуйте, яку роль відіграв Є. Петрушевич у воєнно-політичних подіях періоду ЗУНР.

2. Ряд істориків стверджують, що об’єднанню УНР і ЗУНР перешкоджали ідеологічні та персональні чинники. С. Петлюра і весь провід УНР вважали Є. Петрушевича диктатором недемократичним і незаконним, а Є. Петрушевич і провід ЗУНР вважали перебування С. Петлюри на чолі армії шкідливим для

справи. Чи згодні ви з цією думкою? Свою відповідь аргументуйте.

У ч и т е л ь. 7–28 червня 1919 року УГА під командуванням генерала О. Грекова провела Чортківську офензиву — широкомасштабну наступальну операцію, що мала на меті стабілізувати ситуацію та знову перехопити стратегічну ініціативу із рук ворога. Ця операція для українців спочатку розгорталася досить успішно — за два тижні було відвойовано значну частину Галичини, відкривався шлях до визволення Львова. Проте цей визвольний похід поглинув останні сили УГА. Хронічний брак зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску, перегрупування польських сил та призначення командуючим польськими військами в Галичині Ю. Пілсудського стали основними причинами поразок, яких почала зазнавати УГА після 27 червня 1919 р. 16–18 липня її формування перейшли р. Збруч, і Східна Галичина опинилася під польською окупацією. Почалося поглинання території ЗУНР іншими державами.