Буддизм в Японії.

Поширення буддизму в Японії було обумовлено низкою об'єктивних історичних факторів, які виявлені в процесі розвитку японського суспільства. Ці ж фактори у великій мірі визначили характерні риси японського буддизму, в тому числі і таку специфічну його особливість як тісний зв'язок цієї релігії з державною владою практично з часу її появи на Японських островах. Найбільш загальним соціально-історичним фактором, який зумовив поширення буддизму, стала, з одного боку, здатність цієї релігії стати ідеологічною опорою тих верств правлячого класу, які були рушійною силою процесу феодалізації острівної держави і, з іншого боку, те, що ці верстви побачили в буддизмі таку можливість.[6, с.81]

З початку VII ст. розпочалася переможна хода буддизму по всій країні.

Клан Coгa в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна, владу поділили клани Сумерачі і Накатомі. Перші одержали формальну владу, всі " імператорські прерогативи". Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя. Буддизм при цьому посилив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імператора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буддійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержували щедрі пожертвування, ставали великими землевласниками, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захищали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.

Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як зазначає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церковне і адміністративне районування збігалося, управлінню провінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-бундзі)[9, с 251].

У кінці XII ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захопив владу і здобув звання сегуна - полководця. Сегун спирався на своїх васалів, а ті - на дрібне військове дворянство - самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність.

Буддизм ще з IX -XI ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ніс не стає загальнонародною релігією.[8, с. 274]

Отже, поширення буддизму в Японії зумовила здатність цієї релігії стати ідеологічною опорою тих верств правлячого класу, які були рушійною силою процесу феодалізації острівної держави; буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Поширення буддизму в Японії пов'язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл - Тендай і Сінгон.Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І головне - вони активно підтримували феодальні порядки. Буддизм ще з IX -XI ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ніс не стає загальнонародною релігією. Буддизм прижився на японській землі як релігія знаті. Щодо найпоширеніших течій, то тут свій внесок в ідеологію Японії зробив Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм). Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.