Навчальна, методична та наукова література. 1. Аномалії в цивільному праві України: Навчально-практичний посібник / Відп

1. Аномалії в цивільному праві України: Навчально-практичний посібник / Відп. ред. Р.А.Майданик. - К.: Юстініан, 2007. -912 с.

2. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (із змінами і допов.): Наук.- практ. комент. – К.: Видавництво «Юстініан», 2006. – 672 с.

3. Брунцева Е. В.. Международный коммерческий арбитраж: Учебное пособие для высших юридических учебных заведений. — СПб.: Издательский дом «Сентябрь», 2001. — 368 с.

4. Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. – К.: Істина, 2007. – 200 с.

5. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – 2-е вид., змін. та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.

6. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред.. О.І. Харитонової. – К.: Істина, 2008. – 360 с.

7. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І. Харитонової. – Х.: Одіссей, 2007. – 832 с.

8. Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.- пром. палата України; Під заг. ред. І. Г. Побірченка. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. - 584 с.

9. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К.: Юрінком Інтер, 2005. Т. І. – 832 с.

10. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-е вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г.Л. Знаменськиого, В.С. Щербини; Кол. авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін.; – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 720 с.

11. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / За ред. О.І. Харитонової. — К.: Істина, 2007. — 272 с.

12. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. За відпов. Ред.. Л.С. Сміяна. – К.: КНТ, 2008. – 416 с.

13. Практика МКАС при ТПП Украины. Внешнеэкономические споры. Под общ ред И. Г. Побирченко. К.: «Ин Юре», 2006. – 864 с.

14. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. – К.: Реферат, 2005. – 336 с.

15. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. та ін. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. 5-е вид., перероб. та доп. — Харків: Консум, 2005. — 304 с.

16. Суб’єкти господарського права: Монографія / В.С. Щербина.- К.: Юринком Інтер, 2008 -264 с.

17. Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – 2 -е вид. допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.. 1. – 736 с.

18. Цірат Г. Міжнародний комерційний арбітраж: Навчальний посібник. - К: Істина, 2002. - 304 с.

19. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право Уркаїни: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. Ред.. к.ю.н. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 331 с.

20. Ярема А.Г. та ін. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. – Т. 1. – К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. – 928 с.

ВСТУП

Міжнародний комерційний арбітраж упродовж багатьох років відіграє основну роль серед різноманітних способів розв'язання спорів і розбіжностей, що виникають із зовнішньоекономічних контрактів. Переваги міжнародного комерційного арбітражу перед будь-якими іншими способами вирішення зовнішньоекономічних контрактних спорів полягають: у спрощеній, але визнаваємій достатньою арбітражній процедурі; можливості формування сторонами складу арбітражу на свій розсуд шляхом призначення по справі арбітрів, які мають великий досвід, високу кваліфікацію і неупередженість; узгодження взаємоприйнятних мови арбітражного провадження і права, що застосовується. Важливими перевагами є також конфіденційний характер арбітражного провадження, остаточність рішення, відсутність апеляційного і касаційного оскарження (за винятком процедурних порушень); наявність забезпечувального механізму визнання і виконання арбітражного рішення завдяки Європейській конвенції про зовнішньоторговий арбітраж і Нью-Йоркській конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень.

Мета лекції полягає у характеристиці учасників розгляду господарських спорів у міжнародних судах.

Виходячи з вказаної мети, слід вирішити наступні завдання:

1) визначити основи правового статусу учасників та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

2) розглянути третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори;

3) схарактеризувати види міжнародних комерційних третейських судів.

1. Учасники та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Учасниками ЗЕД є різні категорії осіб, які за їх рольовими функціями та по­вноваженнями можна поділити на такі групи:

• суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);

• особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД;

• споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації);

• посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовніш­ньоекономічної діяльності).

Спеціальне законодавство про ЗЕД приділяє особливу увагу першим двом ка­тегоріям учасників ЗЕД з урахуванням їх визначальної ролі в організації та здій­сненні зовнішньоекономічної діяльності. Проте це законодавство містить деякі колізійні положення щодо правового статусу зазначених осіб, що значною мірою зумовлено прийняттям Господарського кодексу зі спеціальним розділом про ЗЕД без внесення відповідних змін до Закону «Про ЗЕД». Так, коло суб'єктів ЗЕД ви­значається по-різному.

Відповідно до ст. З Закону «Про ЗЕД», суб'єктами зовнішньоекономічної ді­яльності в Україні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без гро­мадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з зако­нами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцез­находження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередниць­кі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів гос­подарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юри­дичними особами згідно з законами України, але які мають постійне міс­цезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстрова­ні як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Господарський кодекс (ст. 378) закріпив вужче коло суб'єктів ЗЕД, передба­чивши, що ними є (можуть бути) суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК (тобто господарські організації зі статусом юридичної особи, ство­рені відповідно до законодавства України (Цивільного кодексу, Господарського кодексу, спеціальних законів) та громадяни України, іноземці та особи без гро­мадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відтак, ГК виключив (на нашу думку, без достатніх на те підстав) зі складу суб'єктів ЗЕД господарські організації, створені за законодавством України без статусу юридичної особи.

Суб'єкти ЗЕД мають права та обов'язки (загальні та спеціальні), що є обов'язковими елементами їх правового статусу. До категорії загальних входять права та обов'язки, притаманні усім суб'єктам господарювання (про що вже йшлося: див. розділ II «Суб'єкти господарських правовідносин»). До категорії спеціальних належать права та обов'язки, якими наділяються суб'єкти зовніш­ньоекономічної діяльності в процесі її здійснення.

Спеціальними правами суб'єктів ЗЕД є:

здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньое­кономічні операції, щодо яких закон не містить заборон/обмежень;

відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на територіях інших держав;

самостійно розпоряджатися (після сплати передбачених законом податків і зборів/обов'язкових платежів) валютною виручкою від проведених зовнішньое­кономічних операцій (крім передбачених законом випадків);

одержувати в іноземних фінансових установах на договірній основі валютні кредити на умовах, що не суперечать законодавству України;

обирати контрагентів та укладати з ними зовнішньоекономічні договори (контракти);

обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним догово­ром/контрактом юрисдикційний орган, що розв'язуватиме між ними спори; від­повідно до ст. 38 Закону «Про ЗЕД» спори між суб'єктами ЗЕД, можуть розгляда­ти: суди України; за згодою сторін спору - Міжнародний комерційний арбітраж­ний суд і Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України; інші органи вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України);

обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним догово­ром/контрактом національну належність законодавства, що застосовуватиметься при розгляді таких спорів відповідно до Закону України від 23.06.2005 р. «Про міжнародне приватне право»;

користуватися державним захистом своїх прав і законних інтересів у разі їх порушення за межами України шляхом звернення до дипломатичних і консуль­ських установ, державних торговельних представництв, а також в інший спосіб, визначений законом.

До спеціальних обов'язків суб'єктів ЗЕД належать:

дотримання вимог законодавства про ЗЕД, у тому числі:

здійснення у передбачених актами законодавства випадках ліцензування та квотування імпортно-експортних операцій, а також виконання умов їх надання;

дотримання вимог щодо змісту, форми та державної реєстрації зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів);

у разі здійснення ЗЕД в Україні у формі створення іноземним суб'єктом госпо­дарювання (зі статусом юридичної особи) філій, представництв, інших відокрем­лених підрозділів (без такого статусу) - здійснити реєстрацію подібного суб'єкта в установленому порядку;

у разі запровадження в установленому порядку режиму обов'язкового роз­поділу валютної виручки від проведення зовнішньоекономічних операцій між суб'єктами ЗЕД та уповноваженими державними валютними фондами здійсню­вати відповідні відрахування іноземної валюти з дотриманням передбачених для цього процедур;

вести бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а також статистичну звітність, яку повинні надсилати органам Державної статис­тики України;

імпортувати в Україну лише ті товари, які за своїми технічними, фармаколо­гічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними харак­теристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів і вимог, що діють на території України (у разі відсутності національних стандартів і вимог України на певний товар - застосовувати відповідні міжнародні стандарти та ви­моги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів);

утримуватися від порушень встановлених законом заборон, обмежень щодо субсидованого імпорту, демпінгового імпорту, реекспорту;

у разі порушення вимог законодавства про ЗЕД нести передбачену ним господарсько-правову відповідальність, у тому числі у формі застосування спе­ціальних санкцій, відповідно до встановленого порядку (Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 За­кону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.04.2004 р. № 126);

інформувати Нацбанк України про відкриття валютних рахунків за межами України та надавати відомості про використання своїх валютних рахунків подат­ковим органам у встановленому порядку;

та ін.

Держава гарантує рівність прав та однаковий захист усіх суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності. Проте у разі, якщо є відомості про застосування ін­шою державою (державами), митними союзами чи економічними угруповання­ми обмежень щодо здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи (ч. 2 ст. 389 ГК України, ст. 29 Закону «Про ЗЕД»). У випадках завдання такими діями шкоди чи створення загрози її заподіяння державі та/або суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності зазначені заходи можуть передбача­ти її відшкодування.

До другої категорії учасників ЗЕД належать суб'єкти, що здійснюють організаційно-управлінські повноваження у сфері ЗЕД. Насамперед це державні органи та органи місцевого самоврядування. Подібні за своїм характером функ­ції на регіональному та локальному рівнях можуть виконувати й господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, банківські та фінансові холдингові групи - щодо своїх учасників, материнське підприємство - щодо своїх дочірніх підприємств. Проте правові засади та коло повноважень першої (органи держа­ви та органи місцевого самоврядування) та другої групи суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері зовнішньоекономічної діяльності (недер­жавні господарські об'єднання, холдингові компанії тощо) відмінні. В першому випадку коло повноважень досить широке і визначається на рівні закону, а в дру­гому - значно вужче (лише щодо обмеженого кола суб'єктів і в межах, не заборо­нених законом), що фіксується в локальних документах (установчих документах та/або договорах між членами групи).

Висновки з 1 питання.

Отже, учасниками ЗЕД є різні категорії осіб, які за їх рольовими функціями та по­вноваженнями можна поділити на такі групи: суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність); особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД; споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації); посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовніш­ньоекономічної діяльності).

Спеціальне законодавство про ЗЕД приділяє особливу увагу першим двом ка­тегоріям учасників ЗЕД з урахуванням їх визначальної ролі в організації та здій­сненні зовнішньоекономічної діяльності. Проте це законодавство містить деякі колізійні положення щодо правового статусу зазначених осіб, що значною мірою зумовлено прийняттям Господарського кодексу зі спеціальним розділом про ЗЕД без внесення відповідних змін до Закону «Про ЗЕД».

2. Третейські суди як різновид юрисдикційних органів, які вправі вирішувати спори. Види міжнародних комерційних третейських судів.

Передусім, розглянемо риси, які характеризують третейські суди та процедуру вирішення спорів третейськими су­дами і відрізняють їх від державних судів та порядку відправлен­ня державними судами правосуддя в сфері цивільно-правових відносин.

По-перше, третейські суди, будучи за своєю природою юрисдикційними органами, не є державними судами, тобто вони не формуються державою і не фінансуються нею, держава не призначає третейських суддів, не надає їм спеціального статусу та гарантій;

по-друге, стосовно третейських судів держава визна­чає лише загальні правові принципи створення, діяльності, а та­кож загальний порядок (процедуру) вирішення третейськими су­дами спорів та загальні принципи виконання рішень третейських судів;

по-третє, право третейського суду розглядати певний спір між суб'єктами підприємницької діяльності визначається дого­вором між сторонами в тих межах, що надає держава. Таким чи­ном, юрисдикція третейського суду розглядати певний спір має договірну природу, тоді як юрисдикція державного суду щодо конкретного спору визначається законом, має, як правило, імпе­ративний характер і не може бути змінена угодою сторін спору;

по-четверте, судді третейських судів (третейські судді): а) вико­нують свої обов'язки не на постійній основі, як це роблять судді державних судів; б) не отримують платні від держави (заробітної платні) за виконання своїх судових функцій; в) призначаються сторонами спору;

по-п'яте, третейські суди, як правило, не зо­бов'язані при вирішенні спору застосовувати чинні у певній країні процесуальні норми, які є обов'язковими для застосуван­ня державними судами, але не можуть відступати від загальних принципів відправлення судочинства, закріплених у законо­давстві, і розглядаються як елементи публічного порядку певної країни (наприклад, рівне ставлення до сторін спору, надання можливості сторонам представити свою позицію тощо);

по-шос­те, рішення третейських судів є остаточними і не підлягають за суттю спору апеляційному чи касаційному оскарженню в будь-яких державних чи судових органах або перегляду за нововиявленими обставинами. Рішення ж відповідного державного суду може бути предметом апеляції та касаційного оскарження у ви­щестоящих судах, наслідком чого може бути, наприклад, скасу­вання винесеного рішення повністю або частково і прийняття но­вого рішення, повернення справи на новий розгляд тощо.

Міжна­родні комерційні третейські суди можна розподілити на види за­лежно від того, на яких організаційних засадах вони будуються.

За цим критерієм міжнародні комерційні третейські суди поділя­ються на:

1) так звані арбітражі ad hoc або третейські суди для однієї справи;

2) постійно діючі міжнародні комерційні тре­тейські суди.

Висновки з 2 питання.

Третейські суди не є державними судами, тобто вони не формуються державою і не фінансуються нею. Стосовно третейських судів держава визна­чає лише загальні правові принципи створення, діяльності, а та­кож загальний порядок (процедуру) вирішення третейськими су­дами спорів та загальні принципи виконання рішень третейських судів. Право третейського суду розглядати певний спір між суб'єктами підприємницької діяльності визначається дого­вором між сторонами в тих межах, що надає держава. Таким чи­ном, юрисдикція третейського суду розглядати певний спір має договірну природу.

Міжна­родні комерційні третейські суди можна розподілити на види за­лежно від того, на яких організаційних засадах вони будуються. За цим критерієм міжнародні комерційні третейські суди поділя­ються на: 1) так звані арбітражі ad hoc або третейські суди для однієї справи; 2) постійно діючі міжнародні комерційні тре­тейські суди. Розглянемо ці види більш детально, щоб визначи­ти, в чому полягають їх схожість та відмінність.

3. Арбітраж ad hoc.

Коли ми говоримо про арбітраж ad hoc, то маємо на увазі си­туацію, коли сторони, між якими виник спір, домовляються про його передачу на вирішення певному складу третейського суду (арбітрам), кількісний та персональний склад яких сторони виз­начають за домовленістю між собою, тобто складу арбітрів, ком­петентному розглянути спір, що виник між сторонами, та винес­ти по ньому рішення, яке буде обов'язковим для обох сторін.

Ор­ганізаційно арбітраж ad hoc становить собою певний склад тре­тейських суддів (одноособовий арбітр або певна непарна кількість арбітрів), які належним чином призначені сторонами спору або певним компетентним органом на підставі арбітражної угоди, яку між собою уклали сторони. Сформований таким чи­ном склад третейського суду має повноваження розглянути пев­ний спір і винести арбітражне рішення, яке буде обов'язковим для сторін даного спору. Таким чином, варто добавити, що арбітраж ad hoc це не тільки певний склад третейського суду, компетентного розглядати певний спір, а й арбітражний процес, згідно з яким цей спір буде розглянуто. Даний процес має відбу­ватися відповідно до процедури, погодженої сторонами спору, а за відсутності погодженої процедури — згідно з процедурою, яку вправі обрати самі третейські судді.

Арбітраж ad hoc є класичною формою третейського судочинства і втілює в собі всі класичні ат­рибути, притаманні йому як альтернативному способу вирішен­ня спорів. До змісту арбітражних угод, у яких сторони передбача­ють арбітраж ad hoc, відносяться такі питання як: кількісний склад третейського суду, порядок обрання або призначення тре­тейських суддів, визначення мови і місця проведення арбітражу, строків та порядку надання письмових заяв сторін та доказів, а також інші питання, безпосередньо пов'язані з процедурою, якої в подальшому має додержуватися третейський суд при розгляді даного спору. На практиці, при укладання арбітражних угод, які передбачають арбітраж ad hoc, випадки, коли сторони регламен­тують усі або більшість питань процедури, згідно з якою має відбуватися розгляд спору, зустрічаються рідко. Як правило, сто­рони домовляються про кількісний склад арбітражного суду, мо­ву розгляду та місце проведення арбітражу, не врегульовуючи всі інші важливі питання, що призводить до негативних наслідків у разі звернення до арбітражу ad hoc.

Для того, щоб, з одного боку, полегшити сторонам погодження арбітражної процедури, а з іншого боку, внести певну уніфікацію в процесуальні аспекти діяльності арбітражів ad hoc, під егідою ООН були розроблені рег­ламенти, які рекомендуються для застосування арбітражами ad hoc. До таких регламентів можна віднести: арбітражний Регла­мент ЄЕК ООН 1966 p.; правила міжнародного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії та Далекого Сходу (ЕКАДС) 1966 p.; арбітражний регламент Комісії ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 1976 р. Під регламентами міжнародних комерційних третейських судів слід розуміти збірник (зібрання) процедурних норм, які регулюють процедуру розгляду спору, починаючи з порушення справи і закінчуючи ви­несенням арбітражного рішення. При арбітражі ad hoc застосу­вання положень того чи іншого регламенту можливе тільки за до­мовленістю сторін спору, а за відсутності такої домовленості — за рішенням складу третейського суду. Домовленість сторін про зас­тосування певного регламенту можлива як у формі прямого поси­лання на цей регламент в арбітражній угоді, так і шляхом домов­леності про це на початковому етапі розгляду спору по суті. До по­ложень регламенту, що буде застосовуватися при розгляді певно­го спору, сторонами можуть вноситися зміни та доповнення. Нап­риклад, ст. 1 Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ проголошує: «Якщо сторони в договорі домовились у письмовій формі про те, що спори, які стосуються цього договору, будуть передаватися на розг­ляд в арбітраж згідно з арбітражним регламентом ЮНСІТРАЛ, то такі спори підлягають вирішенню відповідно до цього регламенту з такими змінами, про які сторони можуть домовитися в письмовій формі». Після виконання арбітражем ad hoc своїх обов'язків, тобто після розгляду спору та винесення арбітражного рішення, його існування як третейського суду припиняється.

Висновки з 3 питання.

Отже, коли сторони, між якими виник спір, домовляються про його передачу на вирішення певному складу третейського суду (арбітрам), кількісний та персональний склад яких сторони виз­начають за домовленістю між собою, тобто складу арбітрів, ком­петентному розглянути спір, що виник між сторонами, та винес­ти по ньому рішення, яке буде обов'язковим для обох сторін, ми говоримо про арбітраж ad hoc. Ор­ганізаційно арбітраж ad hoc становить собою певний склад тре­тейських суддів (одноособовий арбітр або певна непарна кількість арбітрів), які належним чином призначені сторонами спору або певним компетентним органом на підставі арбітражної угоди, яку між собою уклали сторони. Сформований таким чи­ном склад третейського суду має повноваження розглянути пев­ний спір і винести арбітражне рішення, яке буде обов'язковим для сторін даного спору. Таким чином, варто добавити, що арбітраж ad hoc це не тільки певний склад третейського суду, компетентного розглядати певний спір, а й арбітражний процес, згідно з яким цей спір буде розглянуто.