Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основні мотиви лірики Т. Шевченка 1843-1845




Характер Шевченкової поезії відчутно змінюється, коли він 1843 р. відвідує Україну, а в 1845 р. переселяється туди на постійне проживання. Безпосередні враження від української дійсності та спілкування з читачами вносять помітні корективи в його поетичний світогляд. У творчості Шевченка посилюються антиколоніальні та антимонархічні мотиви. Автор у поезіях 1843-1845 рр. (цей етап частіше визначають як період «трьох літ») еволюціонує від стилізованого народного поета-кобзаря до образу поета-пророка. У Шевченкових творах постає образ України, що являє собою не провінцію Російської імперії, а окрему спільноту з власною героїчною історією та національною самосвідомістю. Поет визначає характер стосунків України з імперією, висміюючи й пародіюючи російські державні інституції в поемі «Сон». Світ імперії трактується поетом як репресивний, негуманний та в принципі ворожий людській природі. У поемі «Великий льох» Шевченко надає містеріального значення історичним трагедіям українського народу. Він змальовує російську монархію як втілення зла, а найменші прояви співробітництва з нею - як непростиме потурання цьому злу. Упоемі «Кавказ» автор, характеризуючи Росію як зловісну тюрму народів, наголошує на неприпустимості будь-яких проявів колоніалізму. Програмово звучить Шевченкове послання до українців «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Закликаючи до національної єдності, автор наводить низку аргументів та саркастичних зауважень, звернених до збіднілих духом співвітчизників.

У 1843 та 1845 роках Шевченко відвідував Україну. Свої враження від трагічних картин народного лиха, роздуми над побаченим виразив у поетичній формі. Твори, написані Тарасом Григоровичем у період трьох літ (1843 —1845), стали вершиною його літературної діяльності: драма «Назар Стодоля» (1843), поеми «Сон» (1844), «Кавказ» (1845), вірш «Минають дні, минають ночі» (1845) та ін. У цей час він підготував альбом своїх художніх полотен під назвою «Живописна Україна».

54. Десять рокiв солдатськоï неволi iз царською "забороною писати i малюва­ти"

- найтрагiчнiша сторiнка життя Т. Шевченка. Знаючи, що вiн буде покара­ний, поет
продовжує писати й малювати. "Караюсь, мучусь, але не каюсь"
- та­ким було його життєве кредо. Криючись вiд стороннього ока, поет пише вiршi, у
яких
- протест проти царського свавiлля, готовнiсть боротися до кiнця.

Провiдними мотивами поезiй перiоду заслання були: сум за рiдним краєм, самотнiсть,
боротьба за волю, за звiльнення вiд самодержавства всiх народiв, якi жили в
росiйськiй iмперiï.
Поезiю перiоду заслання називають ще "невольничою поезiєю" Т. Шевчен­ка. Кожна з
цих поезiй народилася з поетовоï печалi, з невимовноï журби i є частиною
його серця:
Нудьга i осiнь. Боже милий,
Де ж заховатися менi?
Що дiяти? Уже й гуляю
По цiм Аралу; i пишу
Вiршую нищечком, грiшу.
Однак мотив суму в творчостi цього перiоду
- це не песимiзм, бо сподiвання
I зборюють журбу, а вiра здолає зневiру. I в цiлому оптимiзм Шевченка-невiльника
бере гору над песимiзмом:
Може, ще я подивлюся
На мою Украïну...
Може, ще я подiлюся
Словами-сльозами
З дiбровами зеленими!
Мало того, у багатьох творах, написаних у засланнi, поет гостро критикує ца­ризм.
Поема "Царi" є найкращим тому свiдченням:
Бодай кати ïх постинали,
Отих царiв, катiв людських.
Морока з ними, щоб ви знали.
У своïх поезiях того перiоду поет правдиво показує i гнiвно засуджує
крiпос­никiв, ïх безчинства, моральну розбещенiсть. Цей мотив звучить i в
поезiï "I ви­рiс я на чужинi", i в поемi "Княжна". Одним iз кращих творiв
перiоду заслання є поема "Варнак", де стихiйний протест селян проти панськоï
кривди й наруги набуває особливоï сили.
Отже, нi тiлеснi недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), нi муштра, яка
завдавала великих мук, фiзичних страждань, не могли зломити його духу, його
моральноï високостi. А поезiï цих рокiв свiдчать про те, що борець за
прав­ду не схилив голови перед царем та його слугами. Незважаючи на тяжкi
обстави­ни, Т. Шевченко писав поезiï, сповненi антикрiпосницьких,
антицарських мо­тивiв, бо завжди i скрiзь поета хвилювала не стiльки своя власна
доля, скiльки трагiчна доля простого люду.



Ув’язнений за ґратами каземату, Шевченко не схилив покірно голови перед жандармами і катом-царем. Поет не каявся на допитах, не виявляв ні краплі каяття і в віршах, написаних в ув’язненні. Цикл віршів «В казематі» складається із 13 поезій. Сюди увійшли такі шедеври лірики, як «Садок вишневий коло хати», «Мені однаково», «Ой три шляхи широкії», «Ой одна я, одна», «Не спалося, а ніч, як море». Основним мотивом цього циклу віршів є заклик бути вірним народові, Україні, своїй Вітчизні. У поезіях, написаних у казематі, Шевченко виявляє непохитність, нескореність. Особливо показовим з цього погляду є вірш «Мені однаково». Та поета хвилює не це, а доля замученої царизмом і панами України. А ось вірш «Садок вишневий коло хати», де Шевченко змальовує весняний вена селі і просте, близьке до природи життя селян, сповнений оптимізму, віри іарод, віри в йото світле майбутнє.



Закинутий царським урядом у далеку степову Орську фортецю, .Шевченко не ширився. «Караюсь, мучаюсь, але не каюсь», - пише він. Поет був відірваний ти великих культурних центрів, проте до нього долітали звістки. Він одержував листи від друзів, інколи зустрічався з деякими передовими пюдьми, літераторами. Незважаючи на сувору заборону, Шевченко продовжує на «сланні творчу працю. У творах нескореного поета-засланця звучать мотиви ненависті до панів, царів, мотиви революційної боротьби, віра в невмирущу силу народу («У Бога за дверима лежала сокира»), заклик до єднання слов’янських народів («Ще як були ми козаками»), засудження загарбницької політики царизму («Мій Боже милий, знову лихо»), мотив боротьби селянських мас проти гноби-тслів-помішиків (поема «Марина»), 3 великою пристрастю і на засланні картає Шевченко українських поміщиків-лібералів, що видавали себе за друзів народу і патріотів (поема «Княжна», вірш «П. С.» - «потомок гетьмана дурного». Мова йде про поміщика з Чернігівщини П. Скоропадського). Незважаючи на жорстоку кару і суворі репресії, у важких умовах підневільного солдатського життя поетичний геній Шевченка не згас, а виявився з новою силою у багатьох прекрасних творах.

Поет уявляв собі майбутній суспільний лад як владу народу, владу тих, що були поневоленими в кріпосниць кому суспільстві. Щасливе майбутнє намалював поет у поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала»), показавши вільну працю на себе, на своєму полі. Яскрава ідилічна картина прийдешнього зображена у вірші «Ісаїя. Глава 35». У поезії говориться про щасливе життя, яке настане, коли на землю прилетить свята правда. Спільна праця вільних трудящих побудує нове, веселе, щасливе життя на землі. У новому суспільстві житимуть колишні раби, для панів там місця вже не буде. Про щасливе майбутнє йдеться і в поезії «Тим неситим очам…». Поет підкреслює, що в майбутньому все належатиме роботящим рукам. Вони будуть перелоги орать, сіять, їм належить і «посіяне жать».

Дуже багато поезій періоду заслання присвячено жінкам, дівчатам-сиротам наймичкам. Це поезії; «Хустина», «Якби мені черевики», «Закувала зозуленька», «Полюбилася я», «У неділеньку та раненько», «Титарівна».


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал