Творчість аврелія августина. Аврелій Авґустин (354-430) – єпископ, ритор і філософ, основоположник і

Аврелій Авґустин (354-430) – єпископ, ритор і філософ, основоположник і

засновник християнського філософського вчення – авґустинізму. Життєвий і творчий

шлях Авґустина. Основні твори: “Проти академіків”, “Сповідь”, “Про Трійцю”, “Про

державу Божу”, “Про земну державу” та ін. Неоплатонізм – джерело філософського

вчення Авґустина

Найбільш завершений вигляд теологія історії раннього християнства

знайшла у праці єпископа м.Гіппон у Північній Африці Августина (354-430 рр.)

“Про Град Божий” (“De Civitate Dei”). Твір створювався у драматичних обставинах,

коли 410 р. Рим був захоплений і пограбований остготами Алариха. Освічені

сучасники сприйняли цей факт як початок “кінця світу”. Видавалося неприродним,

що Рим — “владика всесвіту”, “світоч цивілізації” був повалений ордою варварів.

Августин, спираючись на Святе Письмо, подав християнську версію історичного

розвитку, якій судилося на багато століть стати “альфою і омегою” християнського

світобачення. Він не тільки відвів від християнства звинувачення в тому, що падіння

Риму було покаранням богів за “зраду” римлянами поганських культів, але відповів

на більш загальне питання: що нового внесло християнство у історичну свідомість європейських народів? У знаменитих тво­рах «Сповідь» і «Про град Божий» він ратує за дотримання хри­стиянських моральних заповідей, які повинні закріплюватися законами або звичаями держави. Тут викладені основні поло­ження християнської концепції світової історії, характерними рисами якої є божественна зумовленість, фаталізм. Августин писав, що вся історія людства є розвитком двох дер­жав: «Граду Божия» і «Граду земного» — гріховного, у якому ца­рює диявол. Держава земна — створення людське, її ціль тимча­сова, вона створена насильством, тримається примусом. Тільки до церкви, як до земного прообразу божественного порядку, під­ходить визначення держави, дане Цицероном, тому що лише в ній право і істинна справедливість. «Град Божий», стверджував Августин, заснований на любові до Бога, що доходить до презир­ства себе. «Град земний» заснований на любові до себе, що дохо­дить до презирства Бога. Така держава визначається ним як зі­брання людей, об´ єднаних суспільним зв´ язком. В її основі лежить суспільний договір, зміцнений законом чи звичаями держави. Але в порівнянні з «Градом Божим» вона позбавлена вищої мораль­ної сили і має єдину мету — «охорону земного світу», підтримку соціального порядку. Гріховність державно-правового життя ви­являється, відповідно до Августина, у пануванні людини над лю­диною, в існуючих відносинах покори, панування і рабства. Та­кий порядок він називає «природним». Рабство не створене ні природою, ні правом народів: «гріх — перша причина рабства».