Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
грошово кредитна політика україни в сучасних умовах
|
|
Сьогодні для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі політики:
> забезпечення певного рівня економічного зростання;
> забезпечення максимальної зайнятості;
> контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
> урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:
> структурна політика;
> політика конкуренції;
> соціальна політика;
> кон'юнктурна політика.
Кон'юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу й використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
Заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:
> заходи фіскальної політики;
> заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
> заходи прямого впливу.
Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею суспільних функцій.
Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції(маси) грошей та їх ціни (процента) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.
Залежно від напряму й темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
> експансійна;
> рестрикційна.
При експансійній політиці відбувається зростання пропозиції
грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції.
Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м 'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику називають політикою дезінфляцп.
2. суб'єкти фінансового ринку та їх класифікація
Усіх суб'єктів фінансового ринку можна розглядати за економічною, юридичною та функціональною ознаками.
1. З економічного погляду основними суб'єктами на фінансовому ринку є:
— домашні господарства (населення);
— суб'єкти господарювання різних форм власності;
— держава та місцеві органи влади;
— фінансові посередники.
2. З правової позиції роль суб'єктів фінансового ринку відіграють індивідуальні, інституціональні учасники й органи державного регулювання.
Індивідуальні учасники — це фізичні особи, які мають певні права та зобов'язання на фінансовому ринку згідно з чинним законодавством. Ними можуть бути громадяни певної держави, особи без громадянства та іноземні громадяни.
Інституціональні учасники — юридичні особи, котрі не є органами державного регулювання. До них належать підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо. Ці учасники мають відокремлене майно, певні права й обов'язки, розрахункові рахунки в банку характеризуються організаційною єдністю" мають змогу виступати від свого імені, та ін.
Особливе місце займають на фінансовому ринку органи державного регулювання, — органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також інші державні органи.
3. Залежно від функцій, які виконують суб'єкти фінансового ринку, їх можна поділити на такі групи:
— основні або прямі учасники фінансового ринку — продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);
— інфраструктури — фінансові посередники (фінансові інститути);
— професійні учасники фінансового ринку — суб'єкти, котрі виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників або окремих операцій на фінансовому ринку тощо).
3. види валютних систем:
Валютна система — форма організації та регулювання валютних відносин, яка закріплена національним законодавством або міжнародними угодами.
Валютну систему можна розглядати з економічного та організаційно-правового погляду.
економічного погляду валютна система — це сукупність валютно-економічних відносин, що історично склалися на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків.
З організаційно-правового погляду — державно-правова форма організації валютних відносин країни, що склалася історично на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків і закріплена національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права.
Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи.
Раніше виникла національна валютна система.
Національна валютна система — сукупність валютно-економічних відносин, за допомогою яких здійснюється міжнародний платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси країни.
Національна валютна система є органічною частиною світової системи грошових відносин окремих держав. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На підставі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертації, котирування та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу та кредитних ресурсів. До національних валютних систем входять відповідні інфраструктурні ланки — банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю та інші державні і приватно-комерційні інституції.
|
|