Навчально-методичне та матеріально-технічне забезпечення навчальної дисципліни

Система методів навчання:

В цій системі методи навчання групуються за кількома ознаками: за рівнем проблемності; за видами діяльності викладача (методи викладу викладача -- монологічне, показове, діалогічне; методи організації самостійної навчальної діяльності студентів - евристичний, дослідний, програмований, алгоритмічний); за характером навчальної діяльності студентів (репродуктивна, продуктивна, частково-пошукова); по основним дидактичним цілям і функцій (організації, розвитку, освіти, спонукання і контролю).

Така класифікація сприяє усвідомленому засвоєнню теорії методів; дозволяє науково обґрунтовано вибрати метод і свідомо його застосувати в потрібному місці і в потрібний момент.

Розглянемо докладніше зміст методів проблемного навчання. Рекомендуємо наступний план розгляду кожного методу: ознаки - визначення - основні функції - правила - Застосування - відміну від інших методів. При цьому правила формулюються виходячи з інваріантної структури основних завдань навчання: 1) формування нових знань і способів дій, 2) спонукання студентів до активної діяльності, 3) управління процесом навчання, 4) оцінювання процесу та результатів. Тому, незважаючи на те, що методів сім, правил лише чотири. За змістом, звичайно, правила кожного методу відрізняються.

монологічний метод навчання. Ознаки: наявність вербального викладення викладачем навчального матеріалу, описову пояснення фактів і т.п., спорадичні виникнення проблемних ситуацій. Домінує виконавська діяльність студентів: спостереження, слухання і запам'ятовування, виконання дій за зразком; контроль і оцінка за якістю відтворення знань.

Визначення: монологічний метод - це обумовлена принципами навчання система правил підготовки та навчальним викладу навчального матеріалу з метою пояснення студентам готових висновків науки у формі розповіді або шкільної лекції із застосуванням аудіовізуальних коштів і формування в студентів знань і умінь на рівні їх сприйняття і розуміння.

Основні функції: а) передача студентам готових висновків науки у вигляді фактів, законів, принципів, правил і положень; б) організація повторення й закріплення пройденого матеріалу, поглиблення знань; в) удосконалення репродуктивного мислення.

Правила: 1) повідомити студентам навчальний матеріал, дати його опис або пояснення для запам'ятовування або застосування у вправах; 2) вибрати і застосувати прийоми спонукає впливу; 3) показати зразки дій (показати на прикладах як виконати ту чи іншу дію); 4) контроль і оцінку знань і умінь проводити за якістю відтворення засвоєного матеріалу.

Застосування: монологічний метод застосовується у формі розповіді, лекції з використанням таких прийомів, як опис фактів, демонстрація явищ, нагадування, вказівка та ін.. Цей метод передбачає діяльність студентів копіює характеру: спостерігати, слухати, запам'ятовувати, виконувати дії за зразком, працювати з таблицями, приладами, вирішувати типові завдання і пр. На перший погляд, здається, що використовувати монологічний метод досить просто: розповів, показав, прочитав, пояснив, повторив. Однак кожному викладачеві відомо, як це важко зробити. Важко утримати активну увагу студентів на навчальному матеріалі, підтримати їх інтерес до нерідко нецікавим для них явищ і фактів. Монологічний метод, як уже зазначалося, передбачає, в общем-то, пасивну діяльність студентів: вони повинні слухати, спостерігати, виконувати і т.д. Повинні... Але не завжди вони це усвідомлюють і тому можуть і не слухати, і не спостерігати, і не виконувати. Тому при монологічному методі необхідно звертати особливу увагу на прийоми, що підсилюють його можливості. Ми маємо на увазі прийоми спонукання студентів до навчання, наприклад, при розборі помилок, допущених студентами при виконанні завдання, в ситуаціях, коли викладач вимагає виконувати роботу за зразком або слухати. У всіх цих випадках слід, перш за все, підготувати студентів до майбутньої діяльності, спрямувати їх думка на сприйняття мети діяльності, сконцентрувати увагу на навчальній ситуації. Тобто необхідно реалізувати всі можливості мотиваційного забезпечення навчального процесу (див. відповідний розділ даного посібника).

Показовий метод навчання. Ознаки: 1) показується логіка рішення наукової проблеми вченим або рішення моральних проблем письменником; 2) показується зразок докази, міркувань, шлях пошуку істини; 3) показуються способи вирішення практичної проблеми.

Визначення: показовий метод - це обумовлена принципами навчання система регулятивних правил підготовки і пояснення навчального матеріалу шляхом постановки проблеми та демонстрації способів її рішення або шляхом показу студентам зразка логіки наукового дослідження, формування у них способів пошукової діяльності.

Функції: формування в студентів поняття про логіку і способи вирішення наукової або практичної проблеми, формування уявлень про способи творчої діяльності.

Правила: 1) створити проблемну ситуацію і пояснити сутність основних понять шляхом показу вирішення проблеми; друге - четверте правила ті ж, що і у монологічного методу.

Способи застосування: у формі розповіді (лекції) з показом логіки відкриття, рішення наукової або практичної проблеми, показом конструювання способу дій, супроводжуються демонстрацією дослідів, діа і відеофільмів. Даний метод застосовується в двох варіантах. У першому випадку викладач підбирає факти з історії науки і показує логіку рішення наукової проблеми вченими. Наводячи своїй розповіді історичні факти, оголюючи суперечливість даних науки, викладач створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему і показує, як вона вирішена вченими, звертаючи увагу студентів на логіку пізнання, на логіку руху думки вченого до істини (у тому числі на його помилки, сумніви, успіхи, опис дослідів).

В іншому випадку викладач застосовує показовий метод, щоб продемонструвати зразок дослідження під час виведення якого-небудь рівняння, докази, закономірності, рішення практичної проблеми. Діяльність викладача в цьому випадку аналогічна першому варіанту. Діяльність студентів носить репродуктивний характер, але можливості спонукання до навчальної діяльності ширше, ніж при монологічному методі. Активізує їх діяльність такі прийоми: постановка проблемних питань, які викликають здивування, створюють пізнавальне утруднення, викликають емоційне ставлення; демонстрації, що підтверджують або спростовують висунуті припущення, що дозволяє утримувати увагу студентів на поняттях, що вивчаються; зв'язок з виробничим досвідом; оціночні звернення викладача, його впевненість в доступності навчального матеріалу; стимулювання впевненості студентів у своїх можливостях.

діалогічний метод. Основні ознаки: виклад навчального матеріалу йде у формі що повідомляє бесіди, в якій використовуються в основному репродуктивні питання за відомим студентам матеріалу. Викладач може також створити проблемну ситуацію, поставити ряд проблемних питань, але в цьому випадку сутність нових понять і способів дій пояснює викладач.

Визначення: діалогічний метод - це обумовлена принципами навчання система регулятивних правил підготовки навчального матеріалу і проведення що повідомляє бесіди з метою пояснення навчального матеріалу викладачем, засвоєння його студентами, спонукання студентів до участі в постановці проблем та їх вирішенні та активізації їх навчальної діяльності.

Основні функції: розкриття нових понять і способів навчальної діяльності за допомогою репродуктивних питань і навмисно створюваних проблемних ситуацій; активізація пізнавального спілкування і спонукання студентів до розумової або практичної діяльності, формування у них вмінь мовного спілкування і самостійної діяльності; навчання їх способам колективної розумової діяльності.

Правила: 1) в ході бесіди що повідомляє по можливості створювати проблемні ситуації; 2) залучати студентів до участі у формулюванні проблеми, висування припущень, в обґрунтуванні гіпотези та її доведення. 3) контроль і оцінку виробляти за рівнем активності участі студентів у що повідомляє бесіді і вирішенні навчальних проблем.

Робота діалогічним методом здійснюється у формі бесіди на уроках першого і третього типу (вивчення нового матеріалу; узагальнення та систематизації знань). У бесіді викладач залучає студентів до відповідей на такі питання, які звернені до наявних у них знань і вмінь. Частка їх самостійності в навчальної діяльності визначається кількістю питань репродуктивного характеру. При постановці питань, що вимагають для відповіді нової інформації, нових знань, нових підходів, викладач або сам відповідає на них, або організовує вивчення студентами навчального посібника, відеофільму тощо Цей метод дуже динамічний, він може перейти і в евристичний, і при необхідності в монологічний, може застосовуватися практично на будь-якому етапі уроку.

Евристичний метод. Основні ознаки: організація викладачем вивчення навчального матеріалу в формі евристичної бесіди; постановка проблемних питань; рішення пізнавальних завдань; навчальні проблеми ставляться і вирішуються студентами за допомогою викладача.

Визначення: евристичний метод - це обумовлена принципами навчання система регулятивних правил підготовки навчального матеріалу і проведення евристичної бесіди в поєднанні з вирішенням пізнавальних завдань.

Основні функції: самостійне засвоєння знань і способів дій; розвиток творчого мислення (перенесення знань і вмінь у нову ситуацію; бачення нової проблеми в традиційній ситуації; бачення нових ознак досліджуваного об'єкта; перетворення відомих способів діяльності та самостійне створення нових); розвиток якостей розуму, розумових навичок, формування пізнавальних умінь; навчання студентів прийомам активного пізнавального спілкування; розвиток мотивації навчання, мотивації досягнення.

Правила: 1) формування нових знань відбувається на основі евристичної бесіди і повинно поєднуватися з самостійною роботою студентів (участь у евристичної бесіди -- задавання студентами зустрічних, проблемних питань, відповіді на проблемні питання, вирішення пізнавальних завдань); 2) учитель навмисно створює проблемні ситуації, студенти повинні їх аналізувати і ставити проблеми, висувати і доводити гіпотези, робити висновки; 3) оцінка ставиться в основному за уміння застосовувати раніше отримані знання на різних етапах пошуку, за вміння висувати й обґрунтовувати гіпотези, доводити їх, за оволодіння способами діяльності.

Застосовується евристичний метод при вивченні нового матеріалу, що має суперечливий характер, або при вдосконаленні раніше засвоєних знань з метою узагальнення отриманих раніше вражень, стимулювання багатоаспектного осмислення явищ, самостійного пошуку студентами нових способів діяльності, яким їх раніше не готували. Великою мірою застосування цього методу залежить від рівня навченості і розвитку студентів, особливо від сформованості їх пізнавальних умінь. Евристичний метод застосовується у формі евристичної бесіди, під час семінару, дискусії, навчальної конференції. Учитель поєднує часткове пояснення нового з постановкою проблемних завдань. Студенти виконують самостійні роботи пошукового типу: аналізують проблемні ситуації, ставлять проблеми і вирішують їх, знаходять нові знання та способи дій.

Дослідницький метод. Основні ознаки: викладач організовує самостійну роботу студентів з вивчення нового знання, пропонуючи їм завдання проблемного характеру і розробляючи разом з ними мета роботи. Проблемні ситуації, як правило, виникли в ході виконання студентами завдань, що мають зазвичай не тільки теоретичний, а й практичний (інструментальний) характер (пошук додаткових фактів, відомостей, систематизація та аналіз інформації і т.д.)

Визначення: дослідницький метод - це обумовлена принципами навчання система регулятивних правил підготовки навчального матеріалу і організації викладачем самостійної роботи студентів за рішенням проблемних завдань з метою засвоєння студентами нових понять і способів дій і розвитку у них інтелектуальної та інших сфер.

Основні функції: формування творчого мислення та інших складових інтелектуальної сфери, самостійне засвоєння студентами нових знань і способів дій, стимулювання появи в студентів нових способів дій, яким їх заздалегідь не навчали; формування мотиваційної, емоційної, вольової сфер.

Правила: 1) викладач, виходячи з можливості і доцільності проблемного навчання, що дає студентам самостійну роботу з розв'язання навчальної проблеми; 2) створенням проблемної ситуації і постановкою завдання з її дозволу викладач спонукає студентів до навчальної діяльності пошукового характеру; 3) контроль і оцінка проводяться з раціонального способу вирішення пізнавальних завдань, вміння ставити і вирішувати навчальні проблеми, викладати результати і доводити свої висновки.

Застосовується дослідницький метод (як більш складний) рідше евристичного на доступному студентам матеріалі, вивчення якої частіше пов'язане з виконанням практичних або теоретичних робіт пошукового характеру. Цей метод застосовується у формі організацію та проведення лабораторних і практичних робіт, практикумів, при проведення громадських оглядів знань, при вирішенні протягом кількох уроків тематичних міжпредметних (інтеграційних) навчальних проблем, при вирішенні цілісної проблеми творчими групами студентів, при організації навчальних ігор.

Алгоритмічний метод. Основні ознаки: усне інструктування студентів; показ зразка дії і алгоритму (сукупності правил і приписів) його виконання; наявність діяльності за зразком і алгоритму; можливі ситуації, коли алгоритми розробляють самі студенти.

Визначення: алгоритмічний метод навчання - це обумовлена принципами навчання система регулятивних правил організації викладачем процесу засвоєння нових знань і способів дій (включаючи засвоєння алгоритмів) шляхом приписів та демонстрації алгоритмів виконання завдань.

Основні функції: формування в студентів умінь працювати за певними правилами і положень; організація лабораторних і практичних робіт за інструкціями; формування вміння самостійно складати нові алгоритми діяльності.

Основні правила: 1) студентів докладно інструктують, як виконати завдання; 2) їм показується зразок практичного виконання завдання; 3) при виконанні завдання студенти користуються запропонованими учителем алгоритмом (або розробляють його самі); 4) контроль і оцінка здійснюється в ході і за результатами діяльності.

Застосовуючи алгоритмічний метод навчання, викладач має можливість показати студентам готові зразки дій, він дає розпорядження, вчить їх алгоритмам дій, вчить самостійно складати їх, формує вміння і навички практичної виконавської діяльності (самостійне її планування, корекція, контроль, розробка алгоритмів). На основі цього методу формуються індивідуальні здібності засвоєння нових знань і оволодіння уміннями.

Реалізується даний метод у формі завдань виконуваних за алгоритмом або пошуку нового алгоритму. В основі алгоритмічного методу лежить передача алгоритму дії в формі інструктажу про цілі, завдання, способи виконання майбутнього завдання (навіщо, що і як робити). Залежно від рівня розвитку студентів інструктаж може бути коротким, узагальненим або докладним, вичерпним, може проводитися в питально-відповідь формі або з застосуванням письмових розпоряджень, карток, ТСО. Наприклад, при виконанні лабораторно-практичних робіт можна запропонувати такий план діяльності: 1) яка мета майбутньої роботи? Що потрібно зробити, яке нове знання засвоїти, яким способом опанувати, яке вміння виробити? 2) Що для цього потрібно зробити? Що потрібно вибрати у роботі? Яку закономірність необхідно перевірити? Як вона формулюється, як доводиться? і т.д.

Програмований метод. Основні ознаки: машинне безмашинних програмування навчального матеріалу з постановкою питань і завдань студентам для самостійного засвоєння знань і способів дій.

Визначення: програмований метод - це обумовлена принципами навчання система регулятивних правил структурування навчального матеріалу і управління самостійною роботою студентів за його вивчення за допомогою програмних педагогічних засобів (ППЗ).

Основні функції: управління за допомогою ППС і ТСО навчальною діяльністю; навчання навичкам самоконтролю; навчання навичкам роботи з комп'ютером; складання навчальних і інших програм для комп'ютера; розвиток індивідуальних здібностей.

Правила: 1) навчальний матеріал структурується за допомогою ППС; 2) включення студентів у навчальну діяльність та спонукання до виконання програмованих завдань здійснюється за рахунок новизни форм роботи та мотиваційного забезпечення навчального процесу, закладеного при розробці ППС; 3) контроль та оцінювання проводяться за результатами виконання програмованих завдань.

Програмований метод із запровадженням персональних комп'ютерів займає все більшу питому вагу серед інших методів навчання. За рахунок високих технічних та дидактичних можливостей комп'ютерів цей метод знаходить застосування при вивченні багатьох навчальних предметів і на всіх етапах уроку.

В НАВС контрольні заходи можуть проводитися у формі:

– вступного контролю – усне чи письмове опитування, що дає викладачеві можливість визначити рівень підготовленості групи до сприйняття нової для неї навчальної дисципліни, наявності базових знань в аспекті міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків;

– поточного контролю – визначення викладачем якості знань на підставі виконаних студентом робіт, в тому числі самостійних, відповіді й доповненнях до відповідей, тестів та інших завдань, з виставленням балів згідно із критеріями і шкалою оцінювання, затвердженими кафедрою. Результати поточного контролю використовуються як засіб стимулювання навчальної діяльності. У ході поточного контролю проводиться систематичний вимір приросту знань і їх корекція. Вони заносяться до журналів обліку відвідування занять із коментарем науково-педагогічного працівника щодо здобутків у навчанні або зроблених похибок, а також можливих шляхів удосконалення самостійної роботи студента. Окремою графою виставляються бали за виконання індивідуальних завдань. Результати поточного контролю враховуються під час виставлення підсумкових оцінок;

– проміжного (рубіжного) контролю – діагностика рівня опанування навчальним матеріалом в межах змістового модулю. Науково-педагогічний працівник вправі самостійно визначати методи проведення такого контролю: фронтальне опитування, тестування, контрольна робота, колоквіум тощо. Результати проміжного (рубіжного) контролю заносяться до журналу успішності групи в окремо відведеній колонці. У випадку відсутності на занятті окремих студентів діагностика рівня їх знань здійснюється пізніше під час консультації. Якщо за підсумками проміжного (рубіжного) контролю студент показав незадовільні результати, йому виставляються відповідні бали за встановленою шкалою, що передбачає їх обов’язкове наступне перескладання до наступного рубіжного контролю;

– підсумкового модульного контролю – діагностика рівня опанування навчальним матеріалом в межах усієї навчальної дисципліни із оцінюванням результатів за національною шкалою і шкалою ECTS. Форма підсумкового модульного контролю визначається навчальним (робочим навчальним) планом у вигляді заліку або екзамену.

Залік на денній формі навчання виставляється за результатами навчальної діяльності протягом семестру. Семестрові заліки з окремих дисциплін проводяться після закінчення її вивчення, до початку екзаменаційної сесії. Заліки приймаються викладачами, які проводили практичні, семінарські та інші заняття в навчальній групі або читали лекції з даної дисципліни.

Проміжний (рубіжний) модульний контроль – дидактичні заходи з контролю якості знань, що здійснюються науково-педагогічним працівником згідно з тематичним планом (структурою залікового кредиту) після проходження певного змістового модуля.

Підсумковий модульний контроль – дидактичні заходи, що здійснюються науково-педагогічним працівником з метою діагностики якості виконаної студентом навчальної роботи з певної навчальної дисципліни (залікового кредиту) та загального оцінювання цієї діяльності. В умовах кредитно-модульної системи підставою для зарахування заліку є 60 і більше балів, набраних студентом при вивченні навчальної дисципліни за затвердженою кафедрою 100-бальною шкалою. Якщо студент не отримав залік за рейтингом, залік виставляється за результатами виконання ним залікової контрольної роботи (тестів) або підсумкової співбесіди по матеріалах усіх змістових модулів з демонстрацією набутих компетенцій з предмету.

Форма проведення екзамену/заліку визначається відповідним рішенням кафедри і може базуватися як на традиційній системі опитування за екзаменаційними білетами, так і на інноваційних освітніх технологіях: тестування, визначення балів за рейтинговими шкалами тощо. Відповідальність за об’єктивність оцінювання несе науково-педагогічний працівник, на якого покладені відповідні обов’язки.

Для обліку результатів рубіжного та підсумкового контролю використовується поточно-накопичувальна інформація, яка реєструються в журналах обліку відвідування занять студентами та їх успішності.

За рішенням кафедри підсумкова оцінка може виставлятися за результатами роботи студента протягом усього семестру, з урахуванням балів за шкалою ECTS, набраних під час вивчення змістових модулів і складання проміжних модульних контролів, трансформації цих балів у національну шкалу, визначення рейтингових показників.

У такий спосіб підсумковий контроль з дисципліни виставляється як сума оцінок з усіх модулів цієї навчальної дисципліни та обраховується, як правило, як середнє арифметичне складових залікових модулів. Кафедра може приймати рішення щодо звільнення студента від складання екзамену і зарахування йому визначеної суми балів та традиційної оцінки в якості підсумкової оцінки.

Результати підсумкового контролю з дисциплін відображуються у заліково-екзаменаційних відомостях, навчальних картках студентів, залікових книжках (індивідуальних навчальних планах);

– контролю залишкових знань – визначення рівня наявних знань через суттєвий інтервал часу (від кількох місяців до року) після складання підсумкового модульного контролю. Здійснюється науково-педагогічними працівниками під керівництвом першого проректора з навчальної роботи за участю навчально-методичного центру, навчальних відділів інститутів на підставі наданих кафедрами завдань. Цей вид контролю не впливає на результативність (оцінку) навчання студента і проводиться вибірково, як правило, в інтересах зовнішнього контролю якості навчання чи внутрішнього, з метою вивчення стійкості засвоєних знань студентами. Результати даного виду контролю розглядаються на засіданнях кафедр, на оперативних нарадах навчально-наукових інститутів (факультетів), навчально-методичного центру з визначенням заходів, спрямованих на підвищення ефективності навчання;

– ректорського контролю – спеціальні контрольні заходи, що проводяться у плановому порядку і передбачають виконання студентами завдань теоретичного і практичного спрямування, розроблених фахівцями профільних кафедр. За результатами ректорського контролю навчально-методичний центр готує аналітичну довідку з кількісними показниками оцінок, узагальненням типових помилок. На підставі наданих до розгляду матеріалів ректорат приймає рішення щодо шляхів удосконалення навчального процесу.

Методичне забезпечення дисципліни «Адміністративне судочинство» складають: навчально-методичний комплекс, навчальна програма, робоча навчальна програма, плани-конспекти лекційних занять, плани семінарських та практичних занять, завдання для самостійної роботи, індивідуальні навчально-дослідні завдання, навчально-методичні матеріали для лекцій, методичні вказівки (рекомендації) для студенті з підготовки до семінарських занять та практичних занять, рефератів, курсових та наукових робіт.

Список рекомендованої літератури для вивчення навчальної дисципліни

Основна література:

1. Кодекс Адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року N 2747-IV зі змінами, внесеними згідно із Законом N 5411-VI від 02.10.2012р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - N35-36, N 37. - ст.446.

2. Курс адміністративного права України: підручник / за заг. ред. Коваленка В.В. – НАВС, 2012. – 808 с.

3. Адміністративне право України. Загальна частина: курс лекцій / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко, І.Д. Пастух, О.В. Горбач та ін.. / за ред. В.В. Коваленка. – 2011. – 395 с.

4. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. / Відповід. ред. В.Б. Авер’янов: Т.1: Загальна частина. — К.: Юридична думка, 2007. — 591с. Т.2: Особлива частина. — К.: Юридична думка, 2009 — 600с.

5. Адміністративне право України: законодавчі визначення: словник- довідник / Інститут права ім. Володимира Сташиса Класичного приватного ун-ту / Ростислав Андрійович Калюжний (уклад.), Сергій Валерійович Пєтков (уклад.). — Запоріжжя: КПУ, 2009. — 220с.

6. Адміністративне право України: Підручник / Т.О. Коломоєць (заг.ред.). — К.: Істина, 2009. — 475с.

7. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Атіка, 2009. – 640 с.

8. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. Александрової Н.В., Куйбіди P.O. – К.: Конус-Ю, 2006. – 256 с.

9. Кузьменко О. Адміністративний процес: сутність і структура // Право України. – 2003. – №2

10. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 352с.

Додаткова література:

2. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори - упорядники І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – 146 с.

3. Адміністративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 29-30 листопада 2002 року) // Верховний Суд України, Центр політико-правових реформ. – К., 2002. – 320 с. – С. 10-14.

4. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – X.: Изд-во НУВД, 2001. – 353с.

6. Битяк Ю. П. Адміністративна юстиція і права людини / Ю. П. Битяк // Проблеми законності. – Вип. 42. – Х., 2001. – С. 113-119.

9. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина: Дис... д.ю.н.: 12.00.07 / Національний університет внутрішніх справ. – X., 2004. – 364 с.

11. Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Адміністративний процес: Навчальний посібник / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2003. – 200 с.

14. Жилин Г. Защита прав человека в гражданском судопроизводстве / Г. Жилин // Российская юстиция. – 1998. – № 1. – С. 5-7.

16. Кашепов В.П. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства ее реализации // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 66-71.

17. Клименко К. О. Основные тенденции развития административного судопроизводства в евроинтеграционном процессе / К. О. Клименко // Научные труды. – М.: Российская академия юридических наук: Юрист, 2007. – Вып. 7, Т. 2. – С. 115-119.

18. Клименко К. О. Принцип верховенства права в правозастосовній діяльності / К. О. Клименко // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). – Ірпінь, 2007. – № 4(39). – С. 187-192.

19. Клименко К. О. Принципи диспозитивності та рівності в судовому адміністративному процесі України / К. О. Клименко // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи: IX Всеукр. наук.-практ. конф., 13 квіт. 2007 р.: матеріали. – Тернопіль: ТНЕУ: Економічна думка, 2007. – Ч. 1. – С. 249-253.

20. Клименко К. О. Принципи діяльності суб’єктів владних повноважень в контексті судової оцінки правомірності адміністративних актів / К. О. Клименко // Запорізькі правові читання: щоріч. Міжнар. наук.-практ. конф., 17-18 трав. 2007 р.: матеріали. – Запоріжжя: ЗНУ, 2007. – С. 124-128.

21. Клименко К. О. Проблеми адміністративного судочинства України в контексті європейської інтеграції / К. О. Клименко // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: IІІ Міжнар. наук.-практ. конф. студ., аспірантів і молодих науковців, 18-19 трав. 2006 р.: тези доп. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – Т. 1. – С. 103-106.

22. Клименко К. О. Тенденції розвитку стандартів адміністративного судочинства / К. О. Клименко // Шевченківська весна: Міжнар. наук.-практ. конф. студ., аспірантів та молодих вчених: матеріали. – К.: Принт-центр, 2007. – Вип. V, Ч. 2. – С. 294-298.

23. Клименко К. О. Шляхи удосконалення реалізації завдань адміністративної юстиції в Україні / К. О. Клименко // Актуальні питання реформування правової системи України: IV Міжнар. наук.-практ. конф., 1-2 черв. 2007 р.: зб. наук. ст. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – Т. І. – С. 185-189.

26. Коментар до Закону України “Про судоустрiй України” / О. Ф. Волков, О. С. Захарова, В. К. Іртегов та ін.; за заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрiнком Iнтep, 2003. – 462 с.

27. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України. – Київ: Прецедент, 2007. – 531 с.

28. Константий О.В. Адміністративна юстиція як атрибут демократичної правової держави // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №4. – С. 46-48.

29. Конституція України від 28 червня 1996 року, № 254к-96-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України, – 1996, – № 30, – ст. 141.

34. Пасенюк О.М. Адміністративний позов /Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч. посібник/ За заг. ред. Куйбіди P.O., Шишкіна В.І. – К.: Старий світ, 2006. – 576 с.

36. Пасенюк О. М. Перспективи розвитку адміністративної юстиції в Україні / О. М. Пасенюк // Бюл. М-ва юстиції України. – 2003. – № 9. – С. 14-23.

37. Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 208 с.

38. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина: навч. посіб. / В. Г. Перепелюк. – Чернівці: Рута, 2003. – 367 с.

40. Полешко А. Перспективи запровадження в Україні адміністративної юстиції (з міжнародної конференції) / А. Полешко // Право України. – 2003. – № 1. – С. 11-13.

42. Рижков Г. Роль принципу офіційності в адміністративному процесуальному праві за європейським досвідом / Г. Рижков // Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – 535 с.

44. Селіванов А. О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин / А. О. Селіванов. – К.: Ін Юре, 2000. – 68 с.

53. Стефанюк В. С. Судовий адмiнiстративний процес: монографiя / В. С. Стефанюк. – X.: Консум, 2003. – 463 с.

56. Административно-процессуальное право: Курс лекций / Под ред. проф. И.Ш. Килясханова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 399 с.

57. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.

58. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. 2-ге видання, змінене і доповнене. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 368 с.

59. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 68 с.

60. Сорокин В.Д. Административно-процессуальное право: Ученик. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 540 с.

61. Старилов Ю.Н. Административная юстиция. Теория, история, перспективы. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2001. – 304 с.

62. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма «Консум», 2003. – 464 с.

63. Адміністративна юстиція. Адміністративне судочинство: Навчальний посібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. – К.: Істина, 2007. – 152 с.

68. Кузьменко О. В. Адміністративна юстиція в Україні: Навч. Пос. - К.: Атіка, 2007. - 156 с.

69. Кузьменко О.В. Адміністративна юстиція в Україні: Курс лекцій. – К.: АТІ-КА, 2006. – 183 с.

70. Кодекс адміністративного судочинства України в схемах: [Навчальний посібник для юрид. вузів и фак. / Р.С. Мельник, В.М. Бевзенко, Г.О. Понома-ренко та ін.]; За ред. А.Т. Комзюка. Харків: Юстініан, 2008. — 144 с.

71. Перепелюк В.Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики. К.: Конус-Ю, 2007.- 272 с.

72. Задирака Н.Ю. Адміністративне судочинство в Україні: актуальні проблеми / Н.Ю. Задирака // Філософія Права. - 2011. - №3. - С. 277-281.